Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Міністерства транспорту та зв'язку України Кирича С.О.,

ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" Макарова В.П.,

Закрите акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець" (далі –ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства транспорту та зв'язку України (далі –Міністерство) та державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" Міністерства транспорту України (далі –ДСК "Чорноморське морське пароплавство") про передачу прав замовника будівництва.

В процесі розгляду справи між сторонами було укладено мирову угоду від 18 травня 2007 року, яка була затверджена ухвалою суду першої інстанції від 3 липня 2007 року (суддя Кролевець О.А.).

ДСК "Чорноморське морське пароплавство" в особі керуючого санацією подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову позивачу у позові.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судом п. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ).

Справа була призначена на 20 січня 2009 року. У судовому засіданні 20 січня 2009 року колегії судів було заявлено відвід. Ухвалою заступника Голови Вищого господарського суду України від 21 січня 2009 року у задоволенні заяви про відвід було відмовлено, розгляд справи доручено колегії суддів у складі: Панова І.Ю. - головуючий, Заріцька А.О., Хандурін М.І.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2007 року Міністерством, ДСК "Чорноморське морське пароплавство" та ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" було укладено мирову угоду умовами якої передбачалося:

- Міністерство та ДСК "Чорноморське морське пароплавство" передають ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" права замовника будівництва спортивно-оздоровчого комплексу "Люстдорф" в смт. Чорноморка (далі - об'єкт);

- ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" приймає на себе права замовника будівництва вказаного об'єкту, забезпечує його добудову та введення в експлуатацію;

- ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" протягом місяця з дати набрання чинності мировою угодою компенсує ДСК "Чорноморське морське пароплавство" видатки останнього понесені на виконання частини робіт щодо будівництва об'єкту у розмірі 4 200 000 грн., в тому числі ПДВ –700 000 грн.

- судові витрати покладаються на позивача;

- сторони домовились про те, що затверджена мирова угода є підставою для здійснення ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" заходів щодо забезпечення добудови об'єкта та введення його в експлуатацію, оформлення на позивача права власності на об'єкт та права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт (а.с. 140).

Відповідно до ст. 78 ГПК України до затвердження мирової угоди господарський суд повинен з’ясувати, чи мають представники сторін право на укладення мирової угоди, чи не порушує укладення мирової угоди закон або права і охоронювані законом інтереси інших осіб, держави. Згідно із вказаною нормою суд повинен з’ясувати, що мирова угода стосується прав й обов’язків сторін лише відносно предмета позову і не виходить за його межі; крім того в обов’язки господарського суду входить роз’яснення сторонам правових наслідків укладення мирової угоди.

Разом з тим, з тексту ухвали від 3 липня 2008 року, яка переглядається у касаційному порядку, та протоколу судового засідання від тієї ж дати, не вбачається, що суд, затверджуючи мирову угоду виконав вимоги ч.ч. 2, 3 ст. 78 ГПК України.

Матеріали справи свідчать, що затверджуючи мирову угоду, суд належно не перевірив меж заявлених позивачем вимог та правовідносин, які ними охоплювалися і залишив поза увагою те, що п. 7 мирової угоди містить перелік визначених сторонами мирової угоди наслідків передачі прав замовника будівництва, які у позові не заявлялися і судом не досліджувалися, зокрема, це стосується оформлення права власності на позивача на спортивно-оздоровчий комплекс "Люстдорф" та права власності (користування) земельною ділянкою на якій він розташований.

Тому посилання суду першої інстанції в обґрунтування оскаржуваної відповідачем ухвали на те, що умови мирової угоди стосуються прав і обов'язків сторін щодо предмету позову, не можна визнати переконливими.

Право на захист цивільних прав та інтересів і способи захисту передбачені ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, проте обираючи спосіб захисту порушених, на його думку прав, ЗАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" вимог наведених норм закону не врахував, при цьому позивач не послався на норми закону, які передбачають передачу прав замовника будівництва і врегульовують правовідносини, що виникли із спірних обставин.

Як вбачається з матеріалів справи мирову угоду з боку ДСК "Чорноморське морське пароплавство" було підписано керуючим санацією Кожевіним Є.Н.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючий санацією має право розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди.

Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" значні угоди та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації.

Матеріали справи не містять даних про те, що судом першої інстанції перевірялося виконання вказаних приписів Закону.

Колегія суддів вважає також обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що у мировій угоді не була зазначена вартість спірного об'єкта нерухомості (навіть балансова) і суд, затверджуючи мирову угоду, на цю обставину уваги не звернув.

Разом з тим колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на законі і матеріалах даної справи посилання у касаційній скарзі на вимоги ч. 3 ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочину, оскільки це не було предметом розгляду, та прохання про прийняття судом касаційної інстанції рішення про відмову у позові, оскільки спір судом по суті не розглядався і рішення у справі не приймалося.

Враховуючи наведене колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 3 липня 2007 року винесена судом без дотриманням судом норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду, відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України, слід врахувати наведене, визначити характер спірних правовідносин, обсяг та правові підстави заявлених вимог і прийняти законне рішення.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" Міністерства транспорту України задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 3 липня 2007 року у справі № 29/198 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.