Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 29.07.2008 року у справі № 2-7/8134-2008 позов задоволено; усунуто перешкоди в користуванні позивачем державним майном –об’єктом незавершеного будівництва –берегоукріплювальними спорудами, розташованими за адресою: Лучистівське селище, с. Семидвір’я, переданого позивачу згідно договору оренди державного майна від 10.12.2004 року, шляхом знесення побутового вагончику, розташованого на території набережної, що належить позивачу на підставі зазначеного договору оренди та забезпечення безперешкодного проїзду автотранспорту позивача на набережну, розташовану за адресою: Лучистівське селище, с. Семидвір’я, біля бази відпочинку "Еврика"; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Голик В.С., судді –Гоголь Ю.М., Черткова І.В.) від 16.10.2008 року у справі № 2-7/8134-2008 рішення Господарського суду АР Крим від 29.07.2008 року скасовано; прийнято нове рішення; в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року, а рішення Господарського суду АР Крим від 29.07.2008 року залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 391, 396 ЦК України, ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача усунути перешкоди, які виникли у нього у користуванні державним майном, переданим йому згідно договору від 10.12.2004 року, укладеного між Фондом майна Автономної Республіки Крим (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Туристичний центр "Аян-Дере" (орендар) щодо державного майна, предметом якого є об’єкт незавершеного будівництва - берегоукріплювальні споруди, які знаходяться на балансі позивача та не увійшли до його статутного фонду при створенні господарського товариства, місто Алушта, Лучистовский с/с, село Семидвір’я, біля бази відпочинку "Евріка". Даний об’єкт оренди складається з: набережної, розташованої між гідротехнічною стіною над пляжами підпірними стінами 2-го ярусу у підніжжя схилі гори, пляжоутримуючих споруд, буни-пірсу (№1), 3 бун (№ 2, 3, 4), та штучних пляжів в міжбунних просторах (4 карти).

Позов обґрунтовано посиланням на те, що відповідач чинить позивачу перешкоди тим, що не прибирає належний йому вагончик з набережної, яку орендує позивач, що заважає останньому безперешкодно пересуватись до берегоукріплювальних споруд, які вимагають термінового ремонту; також на орендованій позивачем набережній відповідачем розміщено автостоянку.

Суд першої інстанції задовольнив позов виходячи із того, що вимоги позивача є доведеним, а відповідач не надав доказів в підтвердження права володіння і користування об’єктами державної власності, які передані в оренду позивачу. Крім того, відповідачем не доведено право користування земельною ділянкою під об’єктами, переданими в оренду позивачу.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, вмотивовуючи свою позицію тим, що з матеріалів справи вбачається, що берегоукріплювальні та протизсувні споруди бази відпочинку "Еврика", які передані позивачу по договору оренди, є державною власністю, закріплені державою за Національною академією наук України у безстрокове користування та знаходяться в оперативному управлінні відповідача на його самостійному балансі. Отже, дії відповідача по володінню державним майном є правомірними.

Проте такі висновки не можна визнати обґрунтованими, оскільки суди дійшли їх без усебічного з’ясування обставин справи належної оцінки доводів сторін, чим порушили вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Судами обох інстанцій не встановлено в чийому управлінні знаходиться державне майно, яке є предметом оренди по договору позивача із Фондом майна Автономної Республіки Крим (надалі Фонд); чи є майно, яке передане позивачу Фондом одночасно майном, яке перебуває у оперативному управлінні відповідача, та закріплене державою за Національною академією наук України у безстрокове користування.

Згідно з положеннями ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що регулює порядок укладення договорів оренди, у разі надходження заяви про оренду цілісного майнового комплексу орендодавець узгоджує з органом, уповноваженим управляти відповідним майном питання, пов’язані з орендою цього майна.

Оскільки в даному спорі йдеться про усунення перешкод у правомірному володінні майном, переданим Фондом по договору оренди державного майна, вирішення даної справи безпосередньо зачіпає інтереси останнього як орендодавця, а також стосується прав осіб, до відання яких відноситься управління цим державним майном. Проте господарськими судами до участі у справі Фонд залучено не було; не було встановлено та залучено до участі у справі осіб, до відання яких відноситься управлінням спірним державним майном.

Відповідно до положень ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено підстави для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі (п.3 ч.2 ст. 111-10 цього Кодексу).

За таких обставин усі судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та виконати всі вимоги процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.3 ч. 1 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, п.3 ч.2 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ЗАТ "Туристичний центр "Аян-Дере" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року у справі № 2-7/8134-2008 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2008 року по справі № 2-7/8134-2008 –скасувати.

Справу № 2-7/8134-2008 направити до Господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд.