2-16/2213-2008 Про забов`язання МРР прийняти рішення про надання в довгострокову оренду земельної ділянки - 22.01.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду АР Крим від 18.06.2008 (суддя Омельченко В.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Заплава Л.М., суддів Латиніна О.А., Фенько Т.П.), задоволені уточнені під час розгляду справи позовні вимоги ПП "Науково-виробнича фірма "Меценат" до Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим про визнання за Приватним підприємством "НПФ "Меценат" права на оренду земельної ділянки площею 0,6 га для будівництва виробничої бази за адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 32-34 в довгострокову оренду строком на 5 років, спонукання Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим визнати за Приватним підприємством "НПФ "Меценат" право на оренду цієї земельної ділянки і на найближчій сесії з дня набрання рішенням суду законної сили прийняти рішення з питання надання ПП "НПФ "Меценат" земельної ділянки площею 0,6 га для будівництва виробничої бази за адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 32-34 в довгострокову оренду строком на 5 років, а у разі не прийняття Сімферопольською міською радою рішення, зокрема, у випадках не розгляду даного питання на найближчій сесії міської ради, не прийняття якого-небудь рішення з даного питання, перенесення (відкладення) розгляду даного питання, вважати договір оренди укладеним з моменту закінчення місячного терміну з дня набрання рішенням суду законної сили в запропонованій редакції.

Сімферопольська міська рада з рішенням та постановою у справі не згодна, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 13, 41, 142- 145 Конституції України, ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 116, 123- 125, 151 Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 16 Закону України "Про оренду землі".

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не відповідають матеріалам справи і не мають законодавчого підтвердження.

Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача і прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 24.12.2003 Науково-виробнича фірма "Меценат" звернулась до Сімферопольської міської ради з питанням про надання в оренду земельної ділянки площею 0,6 га, розташованої за адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, для будівництва виробничої бази.

Рішенням 33 сесії 2 скликання Сімферопольської міської ради № 480 від 27.10.2005 Науково - виробничій фірмі "Меценат" дозволена розробка проекту землевпорядження по відводу земельної ділянки площею 0,6 га по вул. Генерала Васильєва, 32-34 для будівництва виробничої бази, який на протязі 9 місяців має бути розроблений, узгоджений і наданий до міської ради на затвердження.

Згідно рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 27.01.2006 за № 148 "Про дозвіл приватному підприємству "Науково-виробнича фірма "Меценат" виконання комплексу проектних робіт для будівництва виробничої бази по вул. Генерала Васильєва, 32-34" дозволено ПП "Науково-виробнича фірма "Меценат" виконати комплекс проектних робіт для будівництва бази на земельній ділянці площею 0,6 га. по вул. Генерала Васильєва, 32-34, затверджений акт вибору та обстеження земельної ділянки.

Розроблений проект землевпорядження по відводу земельної ділянки ПП "Науково-виробнича фірма "Меценат", який пройшов державну земельну експертизу, 16.08.2007 направлено в Комітет по управлінню земельними ресурсами міської ради для винесення питання про передачу в оренду земельної ділянки на сесію міської ради.

Втім, рішення щодо надання позивачеві земельної ділянки не прийняте, хоча це питання і виносилось 25.10.2007, 30.11.2007, 25.12.2007 на розгляд сесії міської ради, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про спонукання раду прийняти рішення про надання йому земельної ділянки в оренду на 50 років.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово змінював і уточнював позовні вимоги, а останнє уточнення позовних вимог, розгляд яких і відбувся, надане в тому ж судовому засіданні, в якому 18.06.2008 відбулось рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що неприйняття радою рішення по суті питання свідчить про її бездіяльність і порушує право позивача на оренду, яке підлягає судовому захистові на підставі ч. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно якої спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку. За висновком судів попередніх інстанцій, позивачем вчинено всіх необхідних дій, передбачених земельним законодавством в якості необхідних для отримання в оренду земельної ділянки, натомість відповідач, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надав суду доказів існування будь-яких перешкод для надання в оренду позивачеві земельної ділянки по вул. Генерала Васильєва, 32-34 в місті Сімферополі для будівництва виробничої бази.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог колегія суддів вважає суперечливими, передчасними і такими, що не ґрунтуються на повно встановлених обставинах, які мають значення для правильного вирішення спору.

Так, згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про оренду землі" (161-14) .

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності (стаття 92 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі").

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Кодексу).

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Відповідно до приписів статті 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання), розгляд якої і надання земельної ділянки в оренду проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) , при цьому, сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Згідно ч. 9 ст. 123, ч. 16 ст. 151 Земельного кодексу України право позивача на звернення до суду обумовлене наявністю відмови органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або погодженні місця розташування об’єкту, також, до компетенції судів може бути віднесено розгляд вимог про спонукання ради розглянути відповідне питання на сесії ради, однак, в порушення зазначених норм, судами прийняте рішення як про визнання за позивачем права на оренду, так і одночасно про спонукання ради визнати це право, за таких умов, колегія суддів вважає, що задоволення судом ще і наступної позовної вимоги про спонукання ради прийняти на найближчій сесії рішення з питання надання позивачеві земельної ділянки в оренду строком на 5 років, фактично унеможливлює прийняття на сесії ради негативного рішення, тобто, зводить нанівець необхідність розгляду радою цього питання.

Отже, задовольняючи позов, суди не врахували право ради самостійно вирішувати питання щодо надання в оренду земельної ділянки і залишили поза увагою, що до вирішення радою цього питання право позивача на оренду не може вважатись порушеним, відтак, є передчасним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення всіх інших позовних вимог, які є похідними від цієї основної вимоги про визнання права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України, згідно якої висновок суду про задоволення позову не може залежати від настання або ненастання якихось обставин, суд прийняв умовне рішення, адже, вирішив задовольнити вимогу вважати договір оренди спірної земельної ділянки укладеним з моменту закінчення місячного терміну з дня набрання рішенням суду законної сили в запропонованій позивачем редакції, за умови не прийняття Сімферопольською міською радою рішення, зокрема, у випадках не розгляду даного питання на найближчій сесії міської ради, не прийняття якого-небудь рішення з даного питання, перенесення (відкладення) розгляду даного питання.

Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося і те, що виходячи з системного аналізу норм ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, ч. 4 ст. 202, ст. 627 Цивільного кодексу України, господарські договори укладаються лише за взаємним волевиявленням сторін.

Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи з зі змісту яких і в силу принципу свободи договору, переддоговірні спори, зокрема, про спонукання до укладення договору, тобто, коли одна з сторін ухиляється від його укладення, можуть вирішуватись судом лише якщо спір виник стосовно договору, обов’язковість укладення якого обумовлена законом або правовим актом органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Отже, позивач мав довести, а суд мав встановити, чи відповідає вимога вважати договір оренди землі укладеним за рішенням суду, за відсутності такого волевиявлення ради, вимогам зазначених норм щодо обов’язковості укладення такого договору через пряму вказівку закону або правового акту, а також способам захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, передбаченим ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Таким чином, порушення судами попередніх інстанцій вимог ст. 43 ГПК України щодо повноти з'ясування обставин справи, неповне дослідження предмету і правової природи спору унеможливлює висновок суду касаційної інстанції про правильність застосування судами приписів матеріального та процесуального права.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами попередніх інстанцій не встановлено наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування і з якими закон, на який посилається позивач, пов’язує виникнення у нього права на позов у обраний ним спосіб захисту, а у відповідача –обов’язку визнати право на оренду землі, прийнявши відповідне рішення під загрозою, що договір оренди землі буде вважатись укладеним з моменту закінчення місячного терміну з дня набрання рішенням суду законної сили в запропонованій позивачем редакції.

Також, колегія суддів звертає увагу, що розгляд судом першої інстанції позовних вимог, уточнених в тому ж судовому засіданні, в якому прийнято рішення, відбулось з порушенням процесуальних прав відповідача, передбачених нормами ст. ст. 4-2, 4-3, 22 ГПК України.

Оскільки відповідно до приписів ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє повноту встановлення та юридичну оцінку обставин справи і не наділена повноваженнями щодо їх встановлення, колегія суддів на підставі п. 3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням всіх вищевикладених вказівок цієї постанови.