1/167-08 Про стягнення штрафних санкцій за енвиконання договору поставки - 22.01.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.05.2008 р. у справі №1/167-08 (суддя Губіна І.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.09.2008 р. (судді: КоробкаН.Д., Колодій Н.А., Яценко О.М.), у задоволенні позову ТОВ Виробничо-технічне підприємство "Зернопродукт" до ТОВ "Агрохолдинг" про стягнення 38352,00 грн. збитків, 59500,00 грн. штрафних санкцій відмовлено.

У касаційній скарзі та доповненнях до касаційної скарги ТОВ Виробничо-технічне підприємство "Зернопродукт" просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 26.05.2008 р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.09.2008 р. у справі №1/167-08 та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач мав право поставити товар за межами кінцевого строку поставки, встановленого контрактом (30.11.2007 р.), а відповідач не мав права відмовитися від прийняття вказаного товару, оскільки відповідно до п. 12.5 контракту останній діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань, а розірвання контракту в односторонньому порядку не допускається.

У засіданні суду оголошувалася перерва до 22.01.2009 р. до 11 год. 50хв.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування гос подарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

01.11.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено контракт №0111/2007, доповнений додатковою угодою №1 від 26.11.2007 р. (далі –контракт), згідно з умовами якого позивач передає у власність, а відповідач приймає і сплачує товар, вид, кількість, якість, ціна і вартість якого визначається відповідно з умовами контракту.

Згідно з п. 2 контракту товар –висівки пшеничні гранульовані, українського походження, врожаю 2007 р., кількість товару –1000 МТ +/–10%.

Ціна за одну метричну тонну товару складає 1 190,00 укр.грн. із врахуванням ПДВ. Загальна вартість товару за контрактом –1 190 000,00 укр.грн. +/– 10% (п. 3 Контракту). В редакції додаткової угоди №1 від 26.11.2007 р. ціна за одну метричну тонну товару у випадку поставки товару автотранспортом на умовах СРТ–порт Херсон буде складати 1 182,00 укр.грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 контракту поставка товару здійснюється на умовах: СРТ–ст.Херсон–Порт (далі –пункт поставки) (Інктотермс-2000).

Кінцевий строк поставки товару: до 30.11.2007 р. (п. 4.3 контракту).

Серед обов’язків позивача: забезпечити безперебійну поставку товару в стандартних, технічно справних вагонах, придатних для вивантаження товару насипом у пункті поставки, відповідно з графіком поставок (п. 6.1 контракту).

Згідно з п. 7 контракту серед обов’язків відповідача: для відправки вантажу за реквізитами, зазначеними в договорі, відповідач надає підтвердження порту про приймання вантажу; забезпечення приймання та розвантаження вагонів у пункті поставки відповідно до розвантажувальних потужностей; здійснення оплати за поставлений товар у строки, встановлені контрактом.

Даний контракт та всі зміни, додатки і доповнення до даного контракту будуть дійсні лише за умови, якщо вони вчинені в письмовій формі і підписані уповноваженими на це особами обох сторін по факсу до отримання оригіналів (п.12.3 контракту).

Контракт вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов’язань і повного взаєморозрахунку між ними. Розірвання контракту в односторонньому порядку не допускається (п.12.5 контракту).

30.11.2007 р. позивач поставив відповідачу товар у кількості 219,543 тонн на суму 259 500,00 грн. автотранспортом (видаткова накладна від 30.11.2007 р. №РН-0000337). З порушенням закріплених у контракті строків поставки (тобто після 30.11.2007 р.) позивач поставив відповідачу товар 06.12.2007 р. в кількості 205,79 тонн на суму 243 240,23 грн. автотранспортом (видаткові накладні: від 06.12.2007 р. №РН-0000339 та №РН-00340/1), 19.12.2007 р. —в кількості 233,200 тонн на суму 277 508,00 грн. залізничним транспортом (видаткова накладна від 19.12.2007 р. №РН-00344/1). Всього відповідачем прийнято від позивача 658,53 тонни товару на загальну суму 780 248,23 грн.

Відповідно до банківських витягів відповідач здійснив оплату отриманого товару (а.с. 33–43).

Листами від 27.11.2007 р., від 11.12.2007 р., отриманими відповідачем 01.12.2007 р. та 19.12.2007 р. відповідно, позивач повідомляв відповідача, що станом на 12.11.2007 р. був готовий здійснити відвантаження товару, але відповідачем не надано дозвіл в електронному вигляді на відправку вагонів у ХМТП на адресу відповідача. У листі від 11.12.2007 р. було зазначено: вказане питання не вирішено у зв’язку з відсутністю узгоджених дій ХМТП–Укрзалізниця.

21.12.2007 р. відповідно до залізничної квитанції про приймання вантажу №41451467 позивачем було відправлено відповідачу 240 тонн товару (а.с. 32).

Листом від 20.12.2007 р. вих. №265 (а.с. 89) відповідач із посиланням на ст. 612 Цивільного кодексу України відмовився від прийняття 240тонн товару у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань із поставки товару в установлені контрактом строки.

У зв'язку з наведеним, 24.12.2007 р. позивачем було укладено контракт №24/12, згідно з яким позивач продає, а Фірма SАМАNСІ GІDА ТАRІМ, НАYVANСILIK VЕ URUNLERI SANAYI VE TICARET LTD.STI купує висівки пшеничні гранульовані в кількості 240 МТ, за ціною 204,0 долара США за одну МТ, загальною вартістю 48960,00 доларів США (+/–5%) (а.с.14–19).

Різниця між запланованим прибутком від продажу товару в кількості 240 тонн за контрактом з відповідачем і продажем товару за контрактом від 24.12.2007р. №24/12 (38352,00 грн.) складає, на думку позивача, збитки у вигляді неодержаного прибутку.

Згідно з п. 10.2 контракту у випадку невиконання сторонами умов контракту, винна сторона сплачує добросовісній стороні штраф у розмірі 5% від загальної вартості контракту.

На підставі викладеного, позивач нарахував відповідачу до сплати 59500,00 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання умов контракту.

31.03.2008 р. ТОВ Виробничо-технічне підприємство "Зернопродукт" звернулося до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до ТОВ "Агрохолдінг" про стягнення на користь позивача збитків у сумі 38352,00 грн. та штрафу у сумі 59 500,00 грн. на підставі ст.ст. 20, 180, 188, 224, 225 Господарського кодексу України і ст.ст. 611, 623, 653 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що: по-перше, саме позивачем з власної вини не було виконано умови контракту від 01.11.2007 р. №0111/2007 щодо поставки висівок пшеничних у термін до 30.11.2007 р. (п.4.3 контракту); по-друге, позивач у встановленому законом порядку не вносив зміни до умов контракту щодо продовження терміну поставки товару, а факт отримання відповідачем товару 06, 19 грудня 2007 р. не є доказом внесення в установленому законом порядку змін до контракту в частині терміну поставки товару, оскільки така форма внесення змін до договору чинним законодавством не передбачена; по-третє, в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення у діях відповідача (який відмовився від одержання товару, поставленого позивачем за межами кінцевого терміну поставки, встановленого п. 4.3 контракту), в т.ч. протиправної поведінки, вини, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками; по-четверте, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Предметом позову є стягнення з відповідача збитків (неодержаного прибутку), заподіяних позивачу внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за контрактом від 01.11.2007 р. №0111/2007, оскільки по-перше, в порушення п. 7.1 контракту відповідач не надав позивачу підтвердження порту про готовність прийняти вантаж, у зв'язку з чим позивач не міг поставити товар у встановлений контрактом термін; по-друге, відповідач 21.12.2007 р. безпідставно відмовився від одержання висівок, відправлених у грудні 2007р. за межами строку поставки товару за контрактом (до 30.11.2007 р.), що стало підставою для укладання позивачем контракту з іншою фірмою на купівлію-продаж зазначеної партії висівок за більш низькою ціною.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2) збитків; 3) безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини.

Оскільки предметом позову є стягнення збитків, заподіяних позивачу внаслідок неналежного виконання відповідачем контракту від 01.11.2007 р. №0111/2007, то відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачу необхідно було довести склад цивільного правопорушення.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і позивачем не заперечується факт порушення самим позивачем зобов'язань за контрактом від 01.11.2007 р. №0111/2007 щодо кінцевого строку поставки висівок пшеничних до 30.11.2007 р. і здійснення відвантаження вказаного товару на адресу відповідача за межами строку поставки, встановленого п. 4.3 контракту (в грудні 2007 р.).

Доводи позивача про неможливість поставки товару у листопаді 2007р. згідно з умовами контракту у зв'язку з ненаданням відповідачем підтвердження порту про приймання вантажу цілком правомірно не були взяті до уваги господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки, як встановлено господарськими судами, заявки на відвантаження висівок на ст.Херсон-порт-експорт Одеської залізниці у листопаді 2007 р. не були виконані у зв'язку з введенням заборони на відправлення вантажів, що підтверджено листом ТОВ "Алекс Трейд" від 24.03.2008 р. №24 (яке здійснювало організацію перевезень товару за контрактом згідно з договором від 17.07.2007 р. №18/07-07, укладеним з позивачем) і витягом з автоматизованої системи документообігу замовлень на перевезення вантажів за листопад 2007р., згідно з яким порт був готовий прийняти вантаж, а залізниця не надала вагонів (а.с. 81–82).

Господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач у встановленому законом порядку не вносив змін до контракту щодо продовження кінцевого строку поставки товару, встановленого п. 4.3 контракту (до 30.11.2007 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарськими судами встановлено та матеріалами справи підтверджено встановлення в п. 4.3 контракту кінцевого строку поставки товару—до 30.11.2007 р. і факт невиконання самим позивачем зобов'язання з поставки товару у вказаний строк (остання партія товару —240 т висівок була відвантажена позивачем 21.12.2007 р.).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом; якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на недоведення позивачем наявності в діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини).

Інші доводи касаційної скарги, які зводяться до необхідності переоцінки наявних у справі доказів (яким вже надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій), не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.