11/123пп Про зобов'язання звільнити орендовані торгові місця шляхом прибирання металевого контейнера з території ринку - 21.01.2009 Прийняття

У червні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Семар-Плюс" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про зобов'язання останнього звільнити орендовані торгові місця шляхом прибирання металевого контейнера з території ринку ТОВ "Семар-Плюс" та стягнення неустойки у розмірі 11 393,32 грн. за прострочення повернення об'єкта оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди майна, укладеного між сторонами у справі, зокрема, фактом невнесення орендної плати за користування майном. Відповідно до умов договору термін його дії припинився з 01.08.2006, однак, відповідач не звільнив займане торгове місце, внаслідок чого позивач змушений був звернутись до суду з відповідним позовом.

Заявою від 29.07.2008 позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 11 393,32 грн.

У судовому засіданні 29.07.2008 позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд зобов'язати відповідача звільнити орендовані торгові місця на підставі договору оренди торгових місць № 064 від 01.06.2006 у кількості одного металевого контейнера шляхом його вивезення з території ринку ТОВ "Семар-Плюс".

Рішенням господарського суду Луганського області від 29.07.2008 у справі № 11/123пн (суддя Москаленко М.О.) позов задоволено частково, зобов'язано відповідача звільнити торгові місця, орендовані на підставі договору оренди торгових місць № 064 від 01.06.2006 у кількості одного металевого контейнера шляхом його демонтажу з території ринку ТОВ "Семар-Плюс"; в решті позовних вимог провадження у справі припинено; вирішено питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 49 ГПК України.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав суду доказів сплати орендної плати за договором оренди торгових місць № 064 від 01.07.2006, що згідно з умовами підпункту "а" пункту 4.9 вказаного договору є підставою для закінчення строку його дії; вимога позивача про зобов'язання відповідача звільнити орендовані торгові місця підлягає задоволення на підставі ч. 1 ст. 785 ЦК України, п. 4.2 договору № 064 від 01.06.2006, оскільки відповідачем не були виконані умови договору щодо звільнення орендованого торгового місця після закінчення строку дії договору; провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення неустойки припинено на підставі ч. 4 ст. 80 ГПК України.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 у справі № 11/123 пн (колегія суддів у складі: Бойченко К.І. -головуючий суддя, судді Парамонова Т.Ф., Семендяєва І.В.) апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2008 у даній справі залишено без задоволення, а рішення -без змін.

Підтримуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції, серед іншого, виходив з аналізу умов пункту 4.9 договору торгових місць № 064 від 01.07.2006, відповідно до якого договір вважається продовженим на строк, вказаний у п. 4.8 у випадку: а) якщо здійснена оплата згідно з п. 2.3 договору; б) якщо жодна із сторін впродовж п'яти днів після закінчення строку дії даного договору не заявила про зворотне; тобто, такий випадок випливає при наявності двох зазначених взаємопов'язаних обставин -наявності попередньої оплати на майбутній строк і відсутності заяви щодо припинення дії договору; встановлені місцевим господарським судом порушення відповідачем умов договору № 064 від 01.07.2006 знайшли своє підтвердження під час здійснення апеляційного провадження у справі.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від 12.11.2008 б/н (05.01.2009 через канцелярію Вищого господарського суду України подав уточнення до касаційної скарги), в якій просить скасувати прийняті у справі № 11/123пн судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх судових інстанцій норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, і, як наслідок, неправильне застосування норм матеріального права, враховуючи, зокрема, наступне: судами попередніх судових інстанцій не було досліджено правової природи вказаного договору; не застосовано до правовідносин сторін положень п. 6 ст. 762, ст. 769 ЦК України; неправильному застосуванні положень ст. 761 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. - 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник позивача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що прийняті у справі судові рішення є такими, що не відповідають даним вимогам, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 01.07.2006 між сторонами у справі був укладений договір № 064 оренди торгових місць, відповідно до умов якого орендодавець (позивач у справі) зобов'язався надати у строкове платне користування торгові місця на ринку із розрахунку, що одне торгове місце дорівнює 2,5 м-2, а орендар (відповідач у справі) зобов'язався прийняти торгові місця та сплачувати орендну плату.

Причиною виникнення спору між сторонами стало питання щодо наявності правових підстав для зобов'язання відповідача звільнити орендовані торгові місця, що випливає з вимог ч. 1 ст. 785 ЦК України, п. 4.2 договору № 064 від 01.06.2006.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх судових інстанцій встановили порушення відповідачем умов договору № 064 від 01.06.2006 в частині сплати орендної плати, що відповідно до пункту 4.9 вказаного договору виключає можливість продовження договірних відносин сторін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із даною правовою позицією місцевого та апеляційного господарських судів, оскільки судами не було враховано специфіку даного виду договірного зобов'язання -найму (оренди), яка полягає в особливому порядку його припинення.

Частиною 6 ст. 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Дослідивши умови договору № 064 від 01.06.2006, судами попередніх судових інстанцій встановлено:

- строк дії даного договору становить один місяць з 01.07.2006 по 31.07.2006 (пункт 4.8);

- - даний договір вважається продовженим на строк, вказаний у п. 4.8 у випадку: а) якщо здійснена оплата згідно з п. 2.3 договору; б) якщо жодна із сторін впродовж п'яти днів після закінчення строку дії даного договору не заявила про зворотне (пункт 4.9).

При цьому, проаналізувавши положення наведених умов договору, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що продовження договірних відносин сторін (пролонгація договору) можлива при наявності двох вищезазначених взаємопов'язаних умов.

Суд касаційної інстанції вважає даний висновок апеляційного господарського суду юридично неспроможним з огляду на таке.

Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За змістом зазначених правових норм, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий строк, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Таким чином, у будь-якому випадку суди повинні були дослідити питання того, чи повідомлявся відповідач про відсутність у позивача наміру продовжувати договірні відносини оренди (наявність заперечень орендодавця на пролонгацію договору на той самий строк як-то передбачено ст. 764 ЦК України), і, в залежності від встановленого, прийти до беззаперечного висновку про факт припинення дії договору оренди чи навпаки.

Враховуючи викладене, підтвердження чи непідтвердження належними доказами наведених обставин має значення для правильного застосування у вирішенні даного спору норм матеріального права -статей 762 - 764 ЦК України, остання з яких, зокрема, визначає правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму (дане питання не було досліджено судами попередніх судових інстанцій).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 та 6 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій (так само і в касаційній скарзі), відповідач з посилання на відповідні докази, наявні у матеріалах справи, зазначав, що ринок ТОВ "Семар-Плюс" є недобудованим, тобто таким, що не функціонує; вказана обставина виключає можливість відповідача, як орендаря за договором, використовувати майно за призначенням. Крім того, дана обставина не залежить від волі та дій відповідача, оскільки останній не має жодних повноважень стосовно проведення ремонту ринку, здачі його в експлуатацію, тощо (обставина, за яку відповідач не відповідає).

Відтак, відповідач звертав увагу судів на необхідність застосування до правовідносин сторін положень п. 6 ст. 762 ЦК України, в свою чергу, суди не дослідили подані ним докази на підтвердження зазначених обставин справи, та прийшли до передчасного висновку про порушення відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати на погоджених сторонами умовах.

Наведене слід вважати неправильним застосуванням приписів частини першої статті 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Крім того, у зв'язку з викладеним у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку й про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України (435-15) і ГК України (436-15) .

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити й перевірити належними доказами зазначені в цій постанові обставини, дати доводам сторін належну правову оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Луганської області від 29.07.2008 у справі № 11/123пн та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 у даній справі.