5023/3593/11 Про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії - 26.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного комунального підприємства "Харківський завод електроапаратури", м. Харків, (вх. 3472Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2011р. по справі №5023/3593/11,

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків,

до відповідача Державного комунального підприємства "Харківський завод електроапаратури", м. Харків,

про стягнення 112 870, 82 грн., згідно договору про постачання електричної енергії №2-0635С від 03.10.2003 року, -

11.05.2011р. позивач - Акціонерна компанія "Харківобленерго"звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Державного комунального підприємства "Харківський завод електроапаратури", суми заборгованості за період з січня 2010 року по березень 2011 року (включно) станом на 01.04.2011 року за договором про постачання електричної енергії від 03.10.2003 року № 2-0636С у розмірі 112 870 грн. 82 коп., з яких вартість електричної енергії в розмірі 109 251 грн. 37 коп. (у т.ч. ПДВ 18 208 грн. 56 коп.), пеня 1 785 грн. 44 коп., індекс інфляції 1 308 грн. 91 коп., 3 % річних 525 грн. 10 коп., з покладенням на відповідача судових витрат. (а.с.4-6,т.2)

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.07.2011 р. (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного комунального підприємства "Харківський завод електроапаратури", м. Харків, на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго"вартість електричної енергії у розмірі 96 651,37грн., пеню у розмірі 178,54 грн., 3% річних у розмірі 525,10 грн. та інфляційних в сумі 1 308,91грн., витрат по сплаті державного мита у розмірі 1 128,71грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. У частині стягнення 12 600,00 грн. провадження у справі припинено. У частині стягнення 1 606,9 грн. пені відмовлено. Задоволено клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення. Розстрочено виконання рішення на п’ять місяців з серпня 2011року з виплатою по 20 005,73 грн. щомісячно (а.с.81-85, т.2).

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства та на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2011 р. у справі № 5023/3593/11 в частині стягнення з ДКП "Харківський завод електроапаратури"вартості електроенергії у розмірі 96 651,37 грн., пені у розмірі 178,54 грн., 3% річних у розмірі 525,10 грн. та інфляційних в сумі 1 308,91грн. та постановити нове рішення, яким визнати борг ДКП "Харківський завод електроапаратури"у розмірі 80 233,89 грн. (нараховано за електричну енергію 91 042,81 грн. –ПДВ 18 208,56 грн., всього - 109 251,37 грн. Завищено нарахування у зв’язку з завищенням тарифу - 16 417,48 грн., оплата після подачі позову - 12 600,00 грн., сума боргу - 80 233,89 грн.) (а.с.94-100, т.2).

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми права, а саме, приписи "Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам"№420 від 10.04.1998р., не застосував той тариф при розрахунку оплати за спожиту електричну енергію, який повинен використовуватись за використання її сім’ями, мешкаючими в гуртожитку сімейного типу.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не врахував приписи Прикінцевих положень Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , відповідно до яких дія статті 214 не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг, а тому в даному випадку пеня, відсотки річних та інфляційні витрати нараховуватись не можуть.

Також, апелянт зазначає, що він є структурним підрозділом ДП "Харківський завод електроапаратури", який знаходиться на стадії ліквідації відповідно до наказу Національного космічного агентства України ДП "Харківський завод електроапаратури", дія якого поширюється і на відповідача. Як зазначив апелянт, позивач направив вимогу про включення їх заборгованості до переліку кредиторів-підприємств, а тому заборгованість підлягає сплаті по встановленій черзі.

Відповідач подав доповнення до апеляційної скарги (вх.№8766 від 12.09.2011р.), в якому просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2011 р. у справі №5023/3593/11 в частині стягнення з ДКП "Харківський завод електроапаратури" вартості електроенергії у розмірі 96 651,37 грн., пені у розмірі 178,54 грн., 3% річних у розмірі 525,10 грн. та інфляційних в сумі 1 308,91грн. та постановити нове рішення, яким визнати борг ДКП "Харківський завод електроапаратури"у розмірі 74 733,89 грн. (нараховано за електричну енергію 91 042,81 грн. –ПДВ 18 208,56 грн., всього - 109 251,37 грн. Завищено нарахування у зв’язку з завищенням тарифу - 16 417,48 грн., оплата після подачі позову –18100,00 грн., сума боргу –74 733,89 грн.) та розстрочити виконання рішення (а.с.126-127,т.2).

Позивач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№8696 від 08.09.2011р.), в якому вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає, в зв’язку з чим просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.124-125,т.2).

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що застосування відповідних тарифів передбачено укладеним між сторонами договором, відповідно до якого застосовується тариф для населення, а отже, посилання відповідача на необхідність застосування тарифу для населення, яке мешкає у гуртожитках - є необґрунтованим, оскільки договір на постачання електричної енергії є чинним, доказів звернення відповідача до позивача із заявою про зміну виду тарифу не надходило.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 12.09.2011р. та 10.10.2011р., у зв’язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів по справі, розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 26.10.2011р. апелянт підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, просив рішення господарського суду від 21.07.2011р. частково скасувати. Представник позивача підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу в повному обсязі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Пунктом 1.3 Правил користування електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28 (z0417-96) , постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між споживачем та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом. Також частиною 1 статті 26 Закону України "Про електроенергетику"зазначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно з пунктом 6.1. Правил користування електричною енергією (z0417-96) розрахунки споживача за використану електричну енергію здійснюються за розрахунковий період відповідно до умов договору. Вибір виду тарифу здійснюється споживачем, зазначається у договорі та може бути змінений у порядку, передбаченому договором, але не частіше ніж один раз на рік.

Пунктом 1.2 Порядку застосування тарифів на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затвердженого постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 10.03.1999 р. № 309 (z0152-99) передбачено, що за тарифом для населення оплачується електроенергія, яка споживається населенням для різних побутових потреб у житлових будинках, квартирах, гуртожитках; для потреб особистих підсобних господарств, присадибних і садових ділянок, дач; освітлення гаражів та боксів для особистих автомобілів, човнів.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2010 р. між АК "Харкіобленерго"(постачальник) та Державним комунальним підприємством (споживач), було укладено договір про постачання електричної енергії №2-0636С, відповідно до якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору, що є його невід’ємними частинами.(а.с.11-24,т.1) Також, з даного договору про постачання електричної енергії №2-0636С вбачається, що він, згідно пункту 9.4., пролонгований на 2011 рік.

Згідно пункту 2.1.2. постачальник електричної енергії зобов’язується постачати споживачу електроенергію.

Відповідно до пункту 2.2.3. споживач зобов’язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку "Порядок розрахунків"та додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Відповідно до додатку 3.1. до договору про постачання електричної енергії, споживачу встановлена VIII тарифна група, до якої відноситься населення та VII тарифна група –непромислові споживачі.

З оскаржуваного рішення вбачається, що, приймаючи рішення по справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем, АК "Харкіобленерго", зобов’язання, визначені договором про постачання електричної енергії, були виконані в повному обсязі, а відповідач, Державне комунальне підприємство "Харківський завод електроапаратури", порушив умови договору, внаслідок чого утворилась заборгованість з електричної енергії в сумі 91042 грн. 81 коп., яка була частково перерахована на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.8,63, т.2) в сумі 12600,00 грн. та в цій частині стягнення провадження по справі припинено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Колегією суддів встановлено, що договір №2-0636С від 03.10.2003р. про постачання електричної енергії є чинним, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, підписаний уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, додаток 3.1 до договору, в якому вказана VIII та VII тарифна група, є також чинним, оскільки згідно пункту 1 договору є його невід’ємною частиною, а тому посилання апелянта на застосування іншої тарифної групи є необґрунтованими. Крім того, весь час до виникнення спору відповідач розраховувався за цим тарифом, що підтверджує його згоду на застосування вказаної тарифної групи, а інших доказів, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про звернення в спірний період до АК "Харківобленерго"з заявою про зміну виду тарифу –відповідач не надав.

Колегія суддів зазначає, що статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов’язання в повному обсязі, на підставі договору про постачання електричної енергії №2-0636С від 03.10.2003р. та в період з січня 2010 року по березень 2011 року поставив відповідачеві електроенергію, що підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами про використану електричну енергію за спірний період, які підтверджують нарахування показань приборів обліку, що вказані у рахунках та підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємства. Крім того, факт постачання електричної енергії та виконання позивачем своїх зобов’язань самим відповідачем не заперечується.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе за договором про постачання електричної енергії №2-0636С від 03.10.2003р. зобов’язання, не сплатив у визначені договором строки, порядку та розмірі вартість заявленої та отриманої електричної енергії за рахунками на оплату за використану електричну енергію за період з січня 2010 року по березень 2011 року, які були направлені відповідачу, внаслідок чого за період з січня 2010 року по березень 2011 року утворилась заборгованість в сумі 109251 грн. 37 коп., що після частково погашення склала –96651грн., 37 коп., яка є до цього часу не погашеною. Будь-яких доказів на підтвердження оплати боргу, за спірний період відповідач до суду не надав.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 96651,37 грн. є належною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції не врахував приписи Прикінцевих положень Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , відповідно до яких дія статті 214 не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг, а тому в даному випадку пеня, відсотки річних та інфляційні витрати нараховуватись не можуть, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 625 діючого Цивільного кодексу України (435-15) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, грошове зобов’язання - це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору.

Як вже було встановлено, відповідач умови укладеного з позивачем договору щодо повної та своєчасної оплати електричної енергії, спожитої в спірний період з січня 2010 року по березень 2011 року (включно) виконав не в повному обсязі, чим порушив взяті на себе зобов’язання.

Право кредитора вимагати від боржника оплати вказаних сум пов’язується з фактом прострочення виконання грошового зобов’язання, тобто, з несплатою боргу у встановлений строк, а розмір вказаних нарахувань залежить від суми боргу та тривалості періоду прострочення його оплати.

Крім того, згідно пункту 4.2.1 договору про постачання електричної енергії у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань постачальник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі пені, 3% річних, індексу інфляції.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно нарахував та стягнув інфляційні у розмірі 1308,91 грн. та 3% річних у розмірі 525,10 грн. у порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені у розмірі 1785 грн. 44 коп., нарахованих позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф,пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності,невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 233 Цивільного кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з огляду на неналежне виконання зобов’язання та той факт, що відповідач є державним комунальним підприємством, правомірно зменшив розмір пені на 90% і стягнув з відповідача пеню в розмірі 178,54 грн., а в іншій частині стягнення пені відмовив.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на те, що в порушення норм права при подачі позову про стягнення коштів не враховано черговості розрахунків з кредиторами, оскільки згідно наказу Космічного агентства України ДП "Харківський завод електроапаратури"знаходиться в стадії ліквідації, а ДКП "Харківський завод електроапаратури"структурний підрозділ ДП "Харківський завод електроапаратури", є безпідставними.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути відповідачем у суді.

Як вбачається з статуту ДКП "Харківський завод електроапаратури"від 13.06.1995 р підприємство є самостійним структурним підрозділом "Харківський завод електроапаратури"і користується правами юридичної особи у межах, передбачених статутом. Тобто ДКП "Харківський завод електроапаратури"є самостійною юридичною особою, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, і дія наказу Космічного агентства України на нього не поширюється.

Також, відповідно до розділу VIII статуту припинення діяльності підприємства проводиться шляхом його реорганізації або ліквідації. Реорганізація відбувається за рішенням засновника, при цьому при реорганізації підприємства вся сукупність його прав та обов'язків переходить до правонаступників.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 21.07.2011р. по справі №5023/3593/11 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при відмові в позові –покладаються на позивача, а при задоволенні позову –на відповідача.

У зв’язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені апеляційної скарги, витрати позивача по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.