41/98пн Про визнання права власності на майно - 25.10.2011 Прийняття

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом не було прийнято до уваги той факт, що відповідачем не було надано жодних доказів у підтвердження права власності на спірне майно.

Також апелянт зазначив, що судом не було враховано при прийнятті рішення факт проведення розрахунків між сторонами за договором поставки та встановлено ідентичність майна.

Представник відповідача у судове засідання 25.10.2011 р. не з’явився, відзив на апеляційну скаргу не надав, хоча був належним чином повідомлений про час ті місце слухання справи у відповідності до приписів ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у судовому засіданні 25.10.2011 р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, наполягав на її задоволенні.

Враховуючи те, що явка учасників процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою та той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті, приймаючи до уваги встановлені ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухав представника позивача, суд встановив наступне.

01.02.2008 р. між сторонами було укладено договір субпідряду №96-с (далі –Договір), відповідно до умов якого субпідрядник (відповідач) зобов’язався власними силами та засобами виконати роботи з виготовлення та встановлення віконних та дверних конструкцій із ПВХ-профілю на об’єкті - двох жилих домах із вбудованими приміщеннями суспільного призначення з підземною автопарковкою по вул. Совєтській в Київському р-ні м. Донецька, а генпідрядник (позивач) –прийняти і оплатити якісно виконані роботи (Розділ 2 Договору).

Відповідно до п. 17.1 Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками. Отже, на момент виникнення спору сторони перебували у договірних правовідносинах.

Згідно п.п. 3.1, 3.3 Договору договірна ціна є твердою, становить 2 564 392,56 грн. з ПДВ і може змінюватись лише за згодою сторін.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору генпідрядник перераховує субпідряднику щомісячно передплату у розмірі 70% від вартості робіт. Перерахована передплата використовується субпідрядником для придбання матеріалів, необхідних для виконання робіт по Договору. Використання перерахованої суми передплати підтверджується субпідрядником щомісячно шляхом надання форм КБ-3.

Пунктом 10.1 Договору встановлено, що субпідрядник не пізніше 25 числа поточного місяця надає представнику генпідрядника Акт приймання-передачі виконаних робіт, складений по формі КБ-2в, Довідку формі КБ-3 та акт використання матеріалів Генпідрядника.

Матеріалами справи, а саме двосторонніми Актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в та Довідками про вартість виконаних робіт форми КБ-3, що підписані сторонами без будь-яких зауважень, підтверджено, що на виконання умов Договору, відповідачем у квітні, липні, серпні-жовтні 2008р. були виконані підрядні роботи (копії –т.1 а.с.47-119).

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Позивач звернувся до господарського суду з вимогами про визнання права власності на майно, а саме: ручку крашену алюмінієву Т40 у кількості 640 шт. загальною вартістю 3680 грн. з урахуванням ПДВ; накладку нижньої петлі рами (білу) АН ЕL у кількості 640 шт. загальною вартістю 569,60 грн. з урахуванням ПДВ; накладку нижньої петлі створки (білу) АН ЕВ у кількості 650 шт. загальною вартістю 396,50 грн. з урахуванням ПДВ; накладку верхньої петлі рами (білу) АН SL у кількості 650 шт. загальною вартістю 611 грн. з урахуванням ПДВ; накладку кронштейна (білу) АН SB у кількості 638 шт. загальною вартістю 542,30 грн. з урахуванням ПДВ; накладку рамної частини середнього прижиму (білу) АН МР у кількості 361 шт. загальною вартістю 324,90 грн. з урахуванням ПДВ; накладку створки частини середнього прижиму (білу) АН MW у кількості 379 шт. загальною вартістю 341,10 грн. з урахуванням ПДВ; ручку балконна Selve GS (білу) квадр у кількості 198 шт. загальною вартістю 950,40 грн. з урахуванням ПДВ; ВК SL балконну защіпку серебро у кількості 196 шт. загальною вартістю 2277,52 грн. з урахуванням ПДВ; WSK 192 підкладку ВК Thyssen у кількості 392 шт. загальною вартістю 689,92 грн. з урахуванням ПДВ; заглушку дренажну білу у кількості 2000 шт. загальною вартістю 160 грн. з урахуванням ПДВ; анкерну заглушку (пробку) у кількості 2000 шт. загальною вартістю 160грн. з урахуванням ПДВ.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як визначено ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, а відтак при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об'єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в будівельному вагончику, вивезти який 04.03.2010 р. намагався відповідач, знаходилось спірне майно, яке є фурнітурою та невід’ємною частиною вікон, виготовлення та встановлення яких було здійснено відповідачем на виконання умов Договору субпідряду З огляду на зазначене позивач вважає, що ним набуто право власності на спірне майно з моменту підписання актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних робіт та кошторисів на будівельно-монтажні роботи. У підтвердження обставин виникнення права власності на спірне майно позивач посилався на податкові накладні, видані 19.08.2008 р. та 12.09.2008 р.

Розглянувши матеріали справи судова колегія приходить до висновку, що укладений між сторонами Договір субпідряду за своєю правовою природою є договором підряду (будівельного підряду), тому при врегулюванні спору між сторонами підлягають застосуванню положення Глави 33 Господарського кодексу України (436-15) та Глави 61 Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до положень частин 4, 6 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами, при цьому замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Як вже встановлено, акти приймання передачі підрядних робіт за Договором підписані сторонами без будь-яких зауважень і претензій щодо якості робіт, у тому числі щодо некомплектності встановленого обладнання (вікон).

Посилання позивача на вказані акти визнаються колегією суддів юридично неспроможним, оскільки в даному випадку діє презумпція належного виконання підрядником зобов’язань за Договором і відсутності претензій з боку генпідрядника (замовника). Інше потребує доказування в окремому порядку.

За приписами ст. 840 Цивільного кодексу України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Пори цьому, якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Сторони у п. 1.5 Договору встановили, що під терміном "матеріали"маються на увазі будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі тощо, які використовуються в процесі виконання робіт.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у випадку, якщо роботи виконуються з матеріалів генпідрядника, то субпідрядник подає до генпідрядника заявку на матеріали протягом 5 днів до початку виконання робіт; матеріали поставки генпідрядника передаються субпідряднику за актом приймання-передачі матеріалів в монтаж та відображуються в акті виконаних робіт за місяць; матеріали, що залишились після виконання робіт, субпідрядник на розсуд генпідрядника протягом 3-х днів з моменту підписання Форми КБ-2в та КБ-3, чи повертає генпідряднику, чи повністю відшкодовує їх вартість, чи залишає матеріали у себе до наступного Акту виконаних робіт; субпідрядник повинен щомісячно узгоджувати з генпідрядником залишки матеріалів шляхом здачі акта (актів) звіряння по залишку матеріалів на перше число поточного місяця у трьохденний строк з моменту підписання форми КБ-2в та КБ-3; відповідальність за схоронність, а також ризик випадкового знищення чи ушкодження матеріалів та обладнання, які були передані Генпідрядником Субпідряднику, несе Субпідрядник в розмірі відбудовної вартості ушкодженого майна.

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено і позивачем не доведено складання на виконання вказаного пункту Договору документів (заявок, актів приймання-передачі матеріалів тощо), на підставі яких можна було зробити висновок, що роботи за Договором виконувались з матеріалів генпідрядника, а саме з тих матеріалів, що є спірним майном.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що матеріалами справи не доведено того, що спірне майно є матеріалами позивача, з яких повинні були виконуватись роботи за Договором.

Посилання позивача на податкові накладні у підтвердження обставин виникнення у нього права власності на спірне майно обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки дійсно податкова накладна не може бути належним доказом передання товару особою, якою така податкова накладна видана.

Крім того, з вказаних накладних взагалі не вбачається, що зазначений в них товар є саме тим майном, визнання права власності на який вимагає позивач. Не доведено також які саме індивідуальні ознаки має спірне майно як річ для вирізнення його з-поміж інших однорідних речей.

Також необхідно зазначити, що згідно п. 7.1 Договору роботи за ним виконуються з матеріалів субпідрядника; забезпечення робіт матеріалами та обладнанням субпідрядник зобов’язаний письмово узгодити з генпідрядником. Докази здійснення такого узгодження також відсутні в матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не доведено належність йому спірного майна на праві власності та обставин виникнення у нього права власності, тому позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами і не підлягають задоволенню.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта щодо відсутності належних доказів права власності у відповідача на спірне майно, колегією суддів до уваги не приймаються як юридично неспроможні та такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 15.09.2011р. у справі №41/98пн ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ"СТРОЙ"м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 15.09.2011р. у справі №41/98пн залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 15.09.2011р. у справі №41/98пн –без змін.


розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу	товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРЦ"СТРОЙ"м. Донецьк


на рішення господарського суду	Донецької області