21/071-11 Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - 19.10.2011 Прийняття

У червні 2011 року Приватне підприємство "Еркер" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до 1. Білоцерківської районної державної адміністрації, 2. Приватного підприємства "Транспортне підприємство "Ікарус" про визнання договору оренди земельної ділянки № 54 від 20.07.2009р. недійсним.

Рішенням господарського суду Київської області від 22.06.2011р. позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, оскільки 22.06.2011 р. в судовому засіданні представником відповідача-2 було подано клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ПП "Транспортне агентство "Ікарус" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2010 р. та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 р. у справі № 2-а-6180/10/1070 за адміністративним позовом ПП "Еркер" до Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: управління Держкомзему у м. Біла Церква, ПП "Транспортне агентство "Ікарус" про визнання протиправним та скасування розпорядження, проте, суд першої інстанції не зупинив провадження у даній справі, а оскільки скасування розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 430 від 17.07.2009 р. лежить в основі позовних вимог ПП "Еркер", тому апелянт вважає, що до розгляду справи Вищим

адміністративним судом за касаційною скаргою ПП "ТА "Ікарус" щодо скасування вказаного розпорядження Білоцерківської райдержадміністрації винесення рішення Господарським судом Київської області про задоволення позовних вимог ПП "Еркер", а саме: про визнання договору оренди № 54 від 20.07.2009 року недійсним, є передчасним і таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права.

Крім того, апелянт вважає, що в матеріалах справи відсутні докази порушення прав та законних інтересів позивача, як суміжного землекористувача, що призвели до зміни межі його земельної ділянки.

Відповідачем-1 не використано наданого йому законом права на участь його представників у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Однак, матеріали справи містять докази належного його повідомлення про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення № 82376048, № 82378679, № 30214631.

В п.3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 року № 02-5/289 (v_289800-97) зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз’яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 року (vr_57600-09) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

За таких обставин судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-1 за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.07.2009р. Білоцерківської районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 430 "Про передачу в оренду земельної ділянки", відповідно до якого було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Транспортне агентство "Ікарус" під розміщення зупинки приміських автобусів маршруту "Біла Церква - Узин", за рахунок земель запасу (відкриті землі без рослинного покриву) в межах Шкарівської сільської ради та передано в оренду вище згаданому підприємству терміном на 20 років земельну ділянку загальною площею 0,1614 га за рахунок земель запасу (відкриті землі без рослинного покриву).

Встановлено, що на підставі зазначеного розпорядження, 20.07.2009р. між Білоцерківської районною державною адміністрацією (орендодавець) та ПП "Транспортне агентство "Ікарус" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 54, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку, загальною площею 0,1614 га, за рахунок земель запасу (відкриті землі рослинного покриву), яка перебуває у державній власності і розміщена на території Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі-Договір).

Проте, постановою Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі №2а-6180/10/1070 за адміністративним позовом ПП "Еркер" до Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: Управління Держкомзему у м. Біла Церква, ПП "Транспортне агентство "Ікарус", залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного

суду від 09.03.2011р., розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р. визнано протиправним та скасовано.

На підставі вищезазначеного позивач просить суд визнати Договір недійним з підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України з огляду на його невідповідність вимогам ст. ст. 123, 124 ЗК України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

В обґрунтування порушення своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач посилається на непогодження ПП "Транспортне агентство "Ікарус" із ПП "Еркер", як суміжним землекористувачем, меж орендованої земельної ділянки за договором оренди земельної ділянки № 54 від 20.07.2009р., що призвело до зміни межі земельної ділянки ПП "Еркер".

Судова колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні докази порушення прав та законних інтересів позивача, як суміжного землекористувача, що призвели до зміни межі його земельної ділянки та вважає обґрунтованими посилання позивача на порушення договором оренди земельної ділянки № 54 від 20.07.2009р. його прав та охоронюваних законом інтересів, як суміжного землекористувача з наступних підстав.

Відповідно до кадастрового плану (а.с. 19), виготовленого на замовлення відповідача-2, земельна ділянка, яка виділена розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації № 430 від 17.07.2009р., межує із земельною ділянкою ПП "Еркер" в осях В-Г.

В силу ст.ст. 183, 198 ЗК України основним завданням землеустрою є, зокрема, встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Визначення та відновлення меж земельних ділянок відбувається шляхом проведення кадастровий зйомок, до комплексу робіт яких входить також погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами

Однак, як вбачається зі змісту Акту встановлення і погодження меж орендованої за Договором земельної ділянки ПП "Транспортне агентство "Ікарус", у ньому відсутні підписи суміжних користувачів (в тому числі позивача), окрім ВПТУ № 9, територія якого не межує зі спірною земельною ділянкою.

Матеріали справи свідчать про те, що аналогічний висновок міститься у постанові Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі № 2а-6180/10/1070 (а.с. 20-23).

За приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України №16/191 від 12.04.2010р.

В силу ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.ст. 123, 124 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Зі змісту зазначених вимог Закону (161-14) слідує, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010р. №04-06/15 (v06_1600-10) "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства".

За приписами ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 (v_211600-08) встановлено, що оспорюваний правочин стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на підставі того, що постановою Київського адміністративного суду від 02.09.2010р. у справі №2а-6180/10/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р., розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 430 від 17.07.2009р. визнано протиправним та скасовано, а визнання акта владного органу протиправним є вираженням одного і того самого способу захисту порушеного права, як визнання акта незаконним (недійсним, неправомірним), розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації №430 від 17.07.2009р. є протиправним з моменту його вчинення (інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010р. №1145/11/13-10 (v1145760-10) ), а тому вимога позивача про визнання договору оренди земельної ділянки № 54 від 20.07.2009р. недійсним з підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На твердження апелянта про те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, оскільки 22.06.2011 р. в судовому засіданні представником відповідача-2 було подано клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги ПП "Транспортне агентство "Ікарус" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2010 р. та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011 р. у справі № 2-а-6180/10/1070 за адміністративним позовом ПП "Еркер" до Білоцерківської районної державної адміністрації, треті особи: управління Держкомзему у м. Біла Церква, ПП "Транспортне агентство "Ікарус" про визнання

протиправним та скасування розпорядження, проте суд першої інстанції не зупинив провадження у даній справі, а оскільки скасування розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації № 430 від 17.07.2009 р. лежить в основі позовних вимог ПП "Еркер", тому апелянт вважає, що до розгляду справи Вищим адміністративним судом за касаційною скаргою ПП "ТА "Ікарус" щодо скасування вказаного розпорядження Білоцерківської райдержадміністрації винесення рішення Господарським судом Київської області про задоволення позовних вимог ПП "Еркер", а саме: про визнання договору оренди № 54 від 20.07.2009 р. недійсним, є передчасним і таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, судова колегія повідомляє наступне.

За приписами ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2010р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 09.03.2011р. у справі №2а-6180/10/1070 набрали законної сили, судом касаційної інстанції виконання зазначених судових рішень не зупинено, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до ст. 79 ГПК України зазначене вище клопотання відповідача-2 задоволенню не підлягає.

На підставі вищезазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про визнання договору оренди № 54 від 20.07.2009 р. недійсним підлягає задоволенню.

В силу положень ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.

Враховуючи встановлене, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.