Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. та ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р.

у справі №7/1347-НМ господарського суду Житомирської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства

"Житомирський завод "Шляхіндустрія"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю

"Поліська технічна компанія"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне

українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство "Укрполь ЛТД"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" –Мамедов А.В.;

ТОВ "Поліська технічна компанія" –Слівінський О.В.; Камінський С.Б.;

ТОВ "Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство "Укрполь ЛТД" - не з’явилися

Відкрите акціонерне товариство "Житомирський завод "Шляхіндустрія" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом та просило суд зобов’язати відповідача –Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" повернути наступне майно:

- кран-балку (3т) –1шт;

- ножиці Н-3112 –1 шт.;

- листогибочний станок Н-22 -1шт;

- ножиці комбіновані НВ-5222 –1шт;

- прес П-6326 -1шт;

- станок свердлильний Н 135-1шт;

- станок заточний 3В642 -1шт.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що вказане майно є власністю ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" і перебуває у володінні відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" незаконно і останній не повернув таке обладнання на вимоги ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія". При цьому, позивач стверджує, що передав відповідне майно в оренду третій особі –Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство "Укрполь ЛТД", яке його не повернуло і спірне майно залишилось у приміщенні, власником якого став відповідач (т.1 а.с.3-5, 56, 128-129).

Відповідач у справі – ТОВ "Поліська технічна компанія" у відзиві на позов заявлені вимоги відхилило, посилаючись на те, що позивачем не доведено:

- право власності ВАТ "Житомирський завод "Шляхіндустрія" на спірне майно;

- факт його знаходження у ТОВ "Поліська технічна компанія".

Крім того, у відзиві на позов відповідач просив суд застосувати позовну давність (т.1 а.с.60-63).

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно (т.2 а.с.2).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р. клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. Відповідно до ухвали суду першої інстанції вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно (т.2 а.с.34-35).

Вживаючи заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення заявлених вимог.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. ухвала господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р. залишена без змін (т.2 а..с.82-84).

Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р. та постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р., ТОВ "Поліська технічна компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права (т.2 а.с.87-90).

Колегія суддів, приймаючи до уваги, що в силу положень ч.2 ст. 111-13 ГПК України, касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Отже, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст. 67 ГПК України і розширеному тлумаченню не підлягає.

У відповідності з зазначеною нормою, до заходів забезпечення позову належать, зокрема: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії або заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив витребувати належне йому майно з володіння відповідача. При цьому, позивач вказував, що зазначене майно є його власністю і знаходиться у володіння відповідача незаконно.

Вживаючи заходів до забезпечення такого позову шляхом накладення арешту на таке майно, суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що, за змістом ст. 67 ГПК України, арешт як спосіб забезпечення позову може бути накладено лише на майно, яке належить відповідачеві. Зазначена обставина судом не встановлена, а позивач вказує на належність йому такого майна на праві власності.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про витребування спірного майна, позивач не вказав його індивідуальних ознак, які дозволяють відрізните таке майно від іншого майна, яке є однорідним. При цьому, вживаючи заходів у вигляді накладення арешту на таке майно, суд також не визначив його індивідуальних ознак, які дозволили б його відрізнити з-поміж іншого однорідного майна (однорідних речей), тому взагалі незрозуміло на яку саме річ накладається арешт – право володіння якою є предметом спору чи на іншу однорідну річ.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, вживаючи заходів до забезпечення позову саме таким способом неправильно застосував ст. 67 ГПК України, яка передбачає накладення арешту як способу забезпечення позову саме на належне відповідачеві майно.

На зазначені порушення норм процесуального права не звернув увагу суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

За таких обставин, постанова Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. та ухвала господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р. підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11, 111-13 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська технічна компанія" задовольнити.

2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 23.10.2008р. та ухвалу господарського суду Житомирської області від 26.06.2008р. у справі №7/1347-НМ скасувати.

3. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.