19/86пн Про визнання відсутнім у банку права утримувати під обтяженнями та обмеженнями майно, передане в іпотеку за іпотечними договорами - 18.10.2011 Прийняття

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів –головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Зубченко І.В. та Марченко О.А., при секретарі Жильцовій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі "Центрального відділення ПуАТ "СЕБ Банк в місті Донецьк"на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.11 року у справі №19/86пн (суддя Демідова П.В.) за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "1000 Дрібниць" (представник ОСОБА_4, довіреність №б/н від 10.02.2011) до публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі "Центрального відділення ПуАТ "СЕБ Банк в місті Донецьк"(представник ОСОБА_3, довіреність №1040 від 04.10.2011), за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (представник до судового засідання не з’явився), за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, приватного нотаріуса Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_1 (представник до судового засідання не з’явився) про визнання відсутнім права та зобов’язання виконати певні дії, –

Господарським судом Донецької області 21.09.11 року прийнято рішення у справі №19/86пн, згідно якого вирішено частково задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "1000 Дрібниць" (далі – Товариство) до публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк" в особі "Центрального відділення ПуАТ "СЕБ Банк в м. Донецьк"(далі –Банк) про визнання відсутнім права та зобов’язання виконати певні дії, а саме визнано відсутнім у Банку права утримувати під обтяженнями та обмеженнями майно, передане в іпотеку за іпотечними договорами від 21.12.2006р. №49 від 19.05.2008, а саме: нерухоме майно –будівлі магазину "1000 Дрібниць", загальною площею 958,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, б. Космонавтів, 7, номер РПВН 16970785, у задоволенні позовних вимог щодо зобов’язання відповідача подати реєстратору письмове повідомлення про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записів вчинених на підставі зазначених іпотечних договорів –відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь Товариства витрати зі сплати державного мита в сумі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 26.09.11 року.

Рішення суду обґрунтоване статтями 512, 625, 626, § 6 глави 49, главами 50, 84-90 Цивільного кодексу України (435-15) , статтею 17 Закону України "Про іпотеку", Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек та Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, зокрема, припиненням іпотечних правовідносин у зв’язку із припиненням основного зобов’язання, забезпеченого заставою (іпотекою) внаслідок смерті боржника. Відмову у задоволенні вимог щодо зобов’язання відповідача подати реєстратору письмове повідомлення про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна записів вчинених на підставі спірних договорів –суд обґрунтував відсутністю у відповідача повноважень щодо звернення з заявою про зняття заборони на об’єкти нерухомого майна.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Донецької області у справі №19/86пн, заперечуючи висновки, встановлені рішенням господарського суду Донецької області та вважаючи, що судом першої інстанції було порушено процесуальні норми, Банк звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 21.09.11 року у справі №19/86пн, обґрунтовуючи її тим, що суд не встановив в чому полягає порушення прав та інтересів Товариства та не надав належної правової оцінки наданим доказам, а також тим, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам, встановленим чинним законодавством.

Відповідач зауважив, що реєстрація обтяження щодо предмету іпотеки це обов’язкова норма, передбачена чинним законодавством, яка здійснюється на підставі договору іпотеки.

Також відповідач вважає, що судом першої інстанції справу розглянуто з порушенням правил територіальної підсудності, а тому оскаржуване рішення Банк розцінює як таке, що прийняте в порушення норм матеріального й процесуального права, без належної оцінки та з’ясування обставин справи. Банк просив апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також покласти витрати по сплаті державного мита на позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів скаржника заперечив, просив рішення господарського суду Донецької області залишити без змін, а апеляційну скаргу Банку без задоволення.

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Банку підтримав заявлені у ній вимоги, Товариство заперечило проти задоволення цієї скарги з підстав, наведених раніше у письмовому відзиві.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 18.10.2011 року з 11 39 до 11 41 години.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявного в матеріалах справи договору кредиту № 734-п/06 під заставу нерухомого майна кредитна лінія з правом відновлення від 21.12.2006 року (а.с.30-32) (далі – Кредитний договір) укладеного між Банком та ОСОБА_5 (далі –Позичальник), Банк, при наявності вільних Кредитних ресурсів, надає Боржнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 150 000,00 доларів США на строк з 21 грудня 2006 року по 21 грудня 2009 року –Кредит, а Позичальник приймає його та зобов’язується повернути Кредит не пізніше встановленого договором строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором.

В подальшому між Банком та Позичальником були укладені угоди про внесення змін до Кредитного договору, яким згідно останньої редакції від 31.01.2008 року, Банк надав Позичальнику грошові кошти у сумі 257 000,00 доларів США на строк до 21 грудня 2015 року зі сплатою процентів в розмірі 13,5% річних в валюті кредиту, а Позичальник зобов’язався щомісячно, починаючи з січня 2009 року проводити часткове погашення Кредиту у сумі не менш, ніж 3059,52 доларів США.

21 грудня 2006 року між Банком та Товариством був укладений іпотечний договір (а.с.11-14) (далі –Іпотечна угода № 1), який відповідно до п.1.1. забезпечує виконання боржником кредитних зобов’язань в повному обсязі, що випливають з Кредитного договору.

Згідно з п.1.2 Іпотечної угоди № 1, предметом іпотеки є нерухоме майно Товариства, а саме: будівля магазину "1000 Дрібниць", загальною площею 958,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, б. Космонавтів, 7, що розташована на земельній ділянці розміром 0,0750 га, яка є власністю Товариства на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07.12.2006р. Виконавчим комітетом Костянтинівської міської ради на підставі рішення №805 від 22.11.2006р., бланк серія ЯЯЯ № 745835, зареєстрованого Костянтинівським міським бюро технічної інвентаризації 07.12.2006р., номер витягу 12798905, реєстраційний номер 16970785, номер запису 454 в книзі 1.

За змістом п.п. 6.1, 6.2 Іпотечної угоди № 1, іпотечний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов’язань по договору кредиту. Іпотека припиняється у разі повного виконання Позичальником зобов’язань за договором кредиту, реалізації предмету іпотеки у встановленому законодавством України порядку, продажу Банком предмета іпотеки, розірвання цього договору за згодою сторін, яка посвідчується нотаріально, або з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Зі зміною основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою, відповідні зміни були внесені і до Іпотечної угоди № 1 (а.с.21-23).

Окрім того, 30 квітня 2008 року між Банком та Позичальником було підписано генеральну угоду № С_023/75_08 (а.с.7-10) (далі –Генеральна угода), згідно якої Банк відкриває Позичальнику кредитний ліміт в сумі 90 000,00 доларів США.

З метою забезпечення грошових зобов’язань Позичальника за Генеральною угодою між Банком та Товариством було також укладено іпотечний договір № 49 від 19.05.2008 року (а.с.15-20) (далі –Іпотечна угода № 2).

Відповідно до п.п.1.2-1.2.1 Іпотечної угоди № 2, предметом іпотеки є нерухоме майно Товариства, а саме: будівля магазину "1000 Дрібниць", загальною площею 958,7 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, б. Космонавтів, 7, та належить Товариству на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Костянтинівської міської ради згідно рішення №805 від 22.11.2006р. та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності, виданим Костянтинівським міським бюро технічної інвентаризації 07 грудня 2006 року № 12798905, номер запису 454 в книзі 1, реєстраційний номер 16970785.

Пунктами 6.1, 6.2 Іпотечної угоди №2 визначено, що іпотечний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов’язань по договору кредиту. Іпотека припиняється у разі повного виконання Позичальником зобов’язань за договором кредиту; реалізації предмету іпотеки у встановленому законодавством України порядку; продажу Банком предмета іпотеки; розірвання цього договору за згодою сторін, яка посвідчується нотаріально; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Наявними в матеріалах справи Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек №18639274 від 19.05.2008 та Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 18639025 (а.с.4-5) підтверджується обтяження іпотекою нерухомого майна –будівлі магазину "1000 Дрібниць", загальною площею 958,70 кв.м., яка знаходиться за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, б. Космонавтів, 7, номер за РПВН: 16970785.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 ГК України також унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одночасно для належного виконання зобов’язань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов’язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки дана норма вказує на можливість встановлення договором або законом інших видів забезпечення виконання зобов’язання.

Так, згідно положень ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав, однією з яких виступає іпотека –застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" визначає термін іпотека, як певний вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (898-15) .

Поряд з тим, вказаною нормою також встановлено, що майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи –боржника.

Проаналізувавши наведені у ст. 1 Закону України "Про іпотеку" терміни та порівнявши їх із приписами статей § 3 та § 6 глави 49 Цивільного кодексу України (435-15) , колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що договір іпотеки при участі майнового поручителя за своєю правовою природою уявляє собою складне зобов’язання, яке вміщує в собі ознаки як майнової поруки, так і ознаки застави.

В свою чергу, здійснивши таке співставлення норм матеріального права та дослідивши Іпотечну угоду № 1 та Іпотечну угоду № 2, з яких виникли цивільні права та обов’язки Банку (іпотекодержателя) та Товариства (іпотекодавця), суд дійшов висновку, що укладені між сторонами правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами про забезпечення виконання зобов’язання та підпадають під правове регулювання норм статей 572-593 ЦК України (435-15) та норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, в силу статті 572 ЦК України та пунктів 1.1, 1.2 вищезазначених Іпотечних угод, Товариство передало в іпотеку Банку в якості забезпечення виконання Позичальником основного зобов’язання за Кредитним договором та Генеральною угодою, спірне нерухоме майно.

За приписами ч.5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 598 ЦК України встановлено, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одночасно зміст статі 608 ЦК України (435-15) визначає, що зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконано іншою особою.

Наразі колегія вважає необхідним зауважити, що чинне законодавство відокремлює поняття іпотекодавець (заставодавець) від поняття боржник за основним зобов’язанням, оскільки до іпотекодавця (заставодавця) не переходять зобов’язання боржника за основним зобов’язанням, водночас іпотекодавець (заставодавець) зобов’язаний виконати висунуті до нього відповідно до умов іпотечного договору, вимоги іпотекодержателя (заставодержателя) за рахунок предмету іпотеки (застави), в обсязі існуючих та забезпечених боргів за основним зобов’язанням. В силу п.3 ч.1 ст. 512 ЦК України, у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), до іпотекодавця (заставодавця) переходять права кредитора за основним зобов’язанням, боржником в якому так і залишається позичальник.

Матеріали справи також свідчать про відсутність спадкоємців Позичальника, до яких згідно ст. 1216 ЦК України переходять права та обов’язки останнього. Окрім того, з матеріалів справи не вбачається (а.с.37), та не спростовується представниками сторін, що на час розгляду справи спадщина Позичальника відумерлою в порядку ст. 1277 ЦК України судом не визнана.

Зазначене вище зумовлює висновок суду про неможливість переходу до Товариства зобов’язань за Кредитним договором та Генеральною угодою, а також вказує на нерозривний зв’язок особи Позичальника з ними та як наслідок, виключає можливість виконання основного зобов’язання іншою особою.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним та обґрунтованим висновок господарського суду Донецької області про припинення спірних іпотечних договорів з підстав, встановлених ч.1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку".

В свою чергу, є очевидним, що з припиненням Іпотечної угоди № 1 та Іпотечної угоди № 2, відпали й підстави для утримання предмету іпотеки під обтяженням. Проте, наполягання Банку на необхідності звернення стягнення на предмет іпотеки та як наслідок продовження утримання під обтяженням та обмеженням спірного майна, обмежує вільне розпорядження ним з боку Товариства, чим порушує його гарантовані права та інтереси як власника.

Доводи апелянта щодо обрання позивачем не передбаченого чинним законодавством способу захисту, апеляційна інстанція також вважає безпідставними, з огляду на таке.

За загальним правилом, способи захисту прав та інтересів визначені у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. При цьому вищевказаний перелік способів захисту прав не є вичерпним і як наголошується в абзаці 2 ч.2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом . Одночасно це знаходить своє відображення в п.1 листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007р. №01-8/973 (v_973600-07) де зазначається, що виходячи із принципу диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права або інтересу.

Так, згідно ч.2 ст. 20 ГК України, кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, в тому числі і шляхом визнання наявності або відсутності прав.

З огляду на викладене, вимоги Товариства щодо визнання відсутнім права утримувати під обтяженнями та обмеженнями майна переданого ним Банку за іпотечними договорами є такими, що відповідають способам захисту встановлених чинним законодавством.

Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо розгляду місцевим господарським судом справи з порушенням правил територіальної підсудності, враховуючи наступне.

За приписами ч.2 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Одночасно ч.4 ст. 15 ГПК України унормовано, якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність визначається з урахуванням частин першої –третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

З матеріалів справи вбачається, що розглядуваний позов подано до публічного акціонерного товариства "СЕБ Банк"в особі "Центрального відділення ПуАТ "СЕБ Банк"в місті Донецьку". Враховуючи означене, дана судова справа за територіальною ознакою є підсудною саме господарському суду Донецької області.

Що стосується посилань скаржника на порушення судом першої інстанції норм статей 61, 62 ГПК України, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає наступне.

В світлі ч.1 ст. 62 ГПК України, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, серед іншого і в тому разі, якщо в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, або є рішення цих органів з такого спору. Таким чином, можливість застосування судом положення вказаної процесуальної норми, вимагає тотожності сторін у справі, а також співпадання предмету та підстав поданих позовних заяв.

Так, тотожність сторін передбачає не лише участь тих самих осіб у справі, але й абсолютну відповідність їх статусу. Поряд з тим, враховуючи, що предмет позовної заяви складає вимога позивача до відповідача, задля можливості стверджувати про наявність однорідності таких вимог, останні також повинні співпадати.

Проте, дослідивши зміст наявної у матеріалах справи постанови Вищого господарського суду України від 17.08.2011 року у справі № 40/345, судова колегія не вбачає ані тотожності сторін, ані тотожності позовних вимог, що є предметом дослідження в межах даної судової справи.

Отже, єдине що є спільним у наведеній вище судовій справі з розглядуваною, це підстави з яких випливають позовні вимоги, а саме Іпотечна угода № 1 та Іпотечна угода № 2. Тому, необхідно зауважити, що в даному випадку суд першої інстанції не мав підстав для відмови Товариству у прийнятті позову.

Апеляційна інстанція також погоджується з висновком господарського суду Донецької області про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в частині зобов’язання відповідача здійснити дії, а саме подати нотаріусу повідомлення зразка, встановленого п.25 Постанови КМУ № 410 від 31.03.2004 року "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек" (410-2004-п) про виключення запису, вчиненого на підставі спірних іпотечних договорів, з урахуванням відсутності у Банка статусу суб’єкта, якому відповідно до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, затвердженого Наказом Мінюсту України від 09.06.1999р. № 31/5 (z0364-99) , надано повноваження щодо звернення з заявою про зняття заборони на об’єкти нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 21.09.11 року у справі №19/86пн –підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.