5023/4494/11 Про стягнення суми заборгованості за спожиту теплову енергію - 13.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали справи за апеляційною скаргою відповідача – Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс", смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область (вх.№4016Х /2 ) на рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2011 р. по справі №5023/4494/11,

за позовом Обласного комунального підприємства теплових мереж, м.Харків,

до Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс", смт. Пісочин, Харківський район, Харківська область,

про стягнення коштів в сумі 80112,69 грн. -

У червні 2011р. позивач, Обласне комунальне підприємство теплових мереж, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з АТЗТ "Куряжський домобудівельний комплекс" суму заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2009 року по січень 2011 року в сумі 80112,69 грн., судові витрати покласти на відповідача. Визнати належним відповідачем по справі Публічне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комплекс" код ЄДРПОУ 04852585. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 28.10.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено договір за № 6808 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві теплову енергію на суму 80112,69 грн. яка відповідачем не сплачена.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.08.2011 р. (суддя Лаврова Л.С.) визнано належним відповідачем по справі Публічне акціонерне товариство "Куряжський домобудівельний комбінат", код ЄДРПОУ 04852585.

Стягнуто з ПАТ "Куряжський домобудівельний комбінат" на користь Обласного комунального підприємства теплових мереж суму основного боргу 80112,69 грн., державне мито 801,12 грн., та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2011 р. по справі № 5023/4494/11 у повному обсязі, витрати по сплаті державного мита покласти на позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що господарським судом Харківської області, при винесенні рішення від 22.08.2011р. по справі №5023/4494/11, були застосовані положення "Правил користування тепловою енергією", затверджених спільним Наказом Міністерства енергетики України, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №307/262 від 28.10.1999р., зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 30.11.1999р. за № 825/4118 (z0825-99) , які втратили чинність.

Також посилається на те, що позивачем в порушення ст. 33 та п.5 ст. 54 ГПКУ не додано до розрахунку позовних вимог докази, що підтверджують фактичний обсяг споживання Відповідачем теплової енергії.

У судовому засіданні 13.10.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2011р. по справі № 5023/4494/11 у повному обсязі.

Представник позивача у запереченні на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2011р. по справі № 5023/4494/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що судом в рішенні від 22.08.2011р. було використано лише термінологічні поняття, які містяться в правилах, які є незмінними і використовуються в "Правилах користування тепловою енергією", які затверджені Постановою КМУ від 03.10.2007р. № 1198 (1198-2007-п) , і які є чинними. Також позивач посилається на те, що відповідно до п.1 Додаткової угоди № 4 до договору № 6808 від 28.10.2009 р. з моменту прийняття засобу обліку теплової енергії, який встановлений на об'єкті тепло споживання на комерційний облік (надалі-вузол обліку), нарахування проводяться виключно за показанням вузла обліку теплової енергії. Як стверджує позивач, Обласне комунальне підприємство теплових мереж використовувало порядок здійснення розрахунків, передбачених п. 4 додаткової угоди № 4 до договору № 6808 від 28.10.2009 р.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заперечення на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

12.10.2011р. через канцелярію суду відповідач надав клопотання (вх.№9938) про зупинення провадження у справі, в якому зазначає, що на теперішній час у двох судових інстанціях –господарському суді Харківської області та Харківському апеляційному господарському суді –у провадженні знаходяться дві пов’язані між собою справи між одними і тими ж сторонами: Обласним комунальним підприємством теплових мереж та Публічним акціонерним товариством "Куряжський домобудівельний комплекс", з правовідносин, що витікають з одного договору –договору №6808 від 28.10.2009р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді. У зв’язку з цим та на підставі ст.79, 99,101 ГПКУ просить суд зупинити провадження у справі №5023/4494/11 до вирішення пов’язаної з нею справи №5023/8066/11 за позовом ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс"до Обласного комунального підприємства теплових мереж про визнання недійсним договору №6808 від 28.10.2009р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі вважає, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Тобто господарський суд в ухвалі повинен обґрунтувати в чому саме полягає неможливість розгляду справи до вирішення пов’язаної з нею справи. Зі змістом наведеної норми кореспондує пункт 3 частини 2 ст. 86 ГПК України, який передбачає, що ухвала господарського суду має містити, в числі іншого, мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство. З правового аналізу наведених правових норм вбачається, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з’ясовувати, зокрема, як пов’язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, яка розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. При цьому, за приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи приписи наведених правових норм, господарський суд зобов’язаний перевірити законність договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги та у випадку, якщо суд дійде висновку про незаконність договору він має право визнати цей договір недійсним. Тобто, у суду є можливість розглянути дану справу до вирішення пов’язаної з нею справи.

Такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у справі №29/436-09.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2009 року між позивачем, Обласним комунальним підприємством теплових мереж, (Енергопостачальна організація) та відповідачем, АТЗТ 'Куряжський домобудівельний комплекс" було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 6808, відповідно до умов якого другий позивач (енергопостачальна організація) зобов’язався постачати відповідачеві (споживачеві) теплову енергію в гарячій воді в обсягах, перелік яких зазначено в п.2.1. договору (а.с.14-а.с.28, том 1).

Відповідач відповідно до розділу 6 договору зобов’язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що споживач повинен за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу вартість, зазначеної в додатку №1 до договору кількості теплової енергії, що є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює: до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку; до 18-го числа місяця наступного за розрахунковим при відсутності приладів комерційного обліку (а.с.18, том 1)

У відповідності до зазначеного договору (додаток 1 б) сторони погодили перелік об’єктів постачання теплової енергії та зазначили порядок обліку теплової енергії шляхом встановлення приладів обліку (а.с.22, том 1).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач зобов'язання по постачанню теплової енергії виконав у повному обсязі - поставив відповідачу теплову енергію, в передбачених в договорі обсягах. Відповідач, в свою чергу, свої зобов'язання щодо сплати вартості теплової енергії за період з листопада 2009 року по січень 2011 року не здійснив, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 80112,69 грн., відповідно до договору № 6808 купівлі-продажу теплової енергії.

Однією з підстав для скасування рішення суду першої інстанції відповідач зазначає відсутність підписаних сторонами актів прийому-передачі теплової енергії про обсяги теплопостачання, укладення яких передбачено умовами договору. Надані ж позивачем акти, на думку апелянта, не містять інформації про підстави для нарахування вартості теплової енергії.

Проте пунктом 5.1 Договору передбачено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку з моменту оформлення акту про введення в експлуатацію та на підставі двостороннього акту про кількість використаної теплової енергії або розрахунковим способом з моменту подачі теплової енергії.

Пункт 5.3 договору встановлює, що споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до Теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку 4 до договору (а.с.17, том 1).

Факт користування тепловою енергією підтверджується актами №772/0, 771/0, 773/0, 774/0 про підключення споживача до джерела теплової енергії та актами про відключення об’єкту від теплопостачання за №№ 78/ХТР-З, 67/ХТР-З, 68/ХТР-3 від 09.04.10 року, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.32-36, том 1).

Крім того, як зазначає відповідач на даний час власниками багатоквартирних будинків є громадяни відповідно до договорів за № У- 162/09 від 05.01.2009р., №У-164/09 від 05.01.2009р., №У-165/09 від 05.01.2009р. про передачу житлового будинку на баланс для управління, подальшої експлуатації та обслуговування, а тому позивачем були зроблені відповідні перерахунки за оплату теплової енергії по тарифам для населення. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено оплату за послуги з надання теплової енергії, чим також підтверджено факт отримання цих послуг .

А тому доводи апелянта про скасування судового рішення з підстав відсутності підписання актів прийому-передачі теплової енергії є недоведеним і спростовується матеріалами справи.

Як встановлено судом першої інстанції, 02.03.2011 року Обласне комунальне підприємство теплових мереж надіслало на адресу Акціонерного товариства закритого типу "Куряжський домобудівельний комплекс"претензію (вих.№151/17), в якій просило сплатити заборгованість за договором в розмірі 80112,69 грн. та надати відповідь на претензію у встановлений законодавством строк, а також акти прийому-передачі виконаних робіт від 30.11.2009 року, 31.12.2009 року та 28.02.10 року (а.с.60-а.с.61, том 1).

Відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 липня 1995 р. N483 (483-95-п) "Про впровадження засобів обліку витрачання і приладів регулювання споживання води та теплової енергії в побуті" заборонено, починаючи з другого півріччя 1995 р., введення в дію житлових будинків, закладів культури, об'єктів соціально-побутового та виробничого призначення без оснащення засобами обліку і приладами регулювання споживання води та теплової енергії.

У відповідності до "Правил користування тепловою енергією", які затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 р. N1198 (1198-2007-п) , а саме: пункт 2 "Правил" встановлює, що правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

Вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, що занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, на основі показів яких визначається обсяг спожитої теплової енергії, здійснюється контроль за параметрами теплоносія і налагодження режиму роботи теплового обладнання.

У відповідності до п.23 Правил (1198-2007-п) розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Згідно з пунктом 35 Правил (1198-2007-п) зняття показань засобу обліку є правом теплопостачальної організації, а не її обов'язком.

Апелянт в обґрунтування своєї позиції посилається на те, що облік теплової енергії у відповідності до умов договору повинен відбуватися на підставі приладів обліку, однак таких документів позивач суду не надав.

Судова колегія не погоджується з таким твердженням апелянта, зважаючи на наступне.

Як встановлено господарським судом Харківської області, сторони передбачили також і наступний порядок розрахунків, а саме: якщо власник вузла обліку щомісячно не виконує зняття показів вузлів обліку 25 числа поточного місяця та не подає облікових документів, кількість теплової енергії, яка відпущена Споживачу визначається розрахунковим способом з наступним перерахунком по фактичним показникам, після проведення контрольного знімання показів вузла обліку представником теплопостачальної організації та складання відповідного акту.

Відповідно до п.1 Додатку №4 до договору № 6808 від 28.10.2009р. з моменту прийняття засобу обліку теплової енергії, який встановлений на об'єкті тепло споживання на комерційний облік (надалі-вузол обліку), нарахування проводяться виключно за показами вузла обліку теплової енергії. Документом, який підтверджує правильність нарахувань за спожиту теплову енергію, є погоджена обома сторонами відомість обліку теплової енергії. Друкування відомості обліку кількості теплової енергії та надання постачальнику звіту про фактичне споживання теплової енергії забезпечує, власник вузла обліку теплової енергії. Пунктом 4 додатку №4 передбачено, що при неподанні власником приладу обліку документів вказаних у п.2 цього додатку, у зазначені строки до Теплопостачальної організації, кількість теплової енергії, яка відпущена споживачу, визначається розрахунковим способом з наступним перерахуванням по фактичним показникам, після проведення контрольного знімання показів вузла обліку представником теплопостачальної організації та складання відповідного акту (а.с.27, том 1).

У відповідності до п. 6.3 договору, споживач за три дні до початку розрахункового періоду самостійно сплачує своїм дорученням Теплопостачальній організації вартість зазначеної в додатку 1а до договору кількість теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію Споживач здійснює: до 28 числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку.

Пунктом 6.10 договору передбачено, що споживач з 12 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим, отримує від Теплопостачальної організації за адресою: м. Харків, вул.Балашовська,25 документи за розрахунковий період: рахунок-фактура, акт звіряння розрахунків (а.с.18, том1).

В матеріалах справи міститься розрахунок суми боргу, наданий позивачем, з нарахуванням Гкал за спірний період з листопада 2009 року по січень 2011 року., що становить 80112,69 грн.

Судова колегія зазначає, що в ході судового розгляду, відповідачем не спростовано зазначену суму розрахунку позивача.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів (436-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідно положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строку (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.