10/100-09 Про визнання недійсним договору про безоплатну передачу нежилих об'єктів та автотранспорту - 12.10.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвет" та Публічного акціонерного товариства "Арселор Міттал Кривий Ріг" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2011р. у справі № 10/100-09

позивач-1: Криворізької міської ради Дніпропетровської області ( м. Кривий Ріг Дніпропетровської області )

позивач-2: Управління комунальної власності міста виконавчого комітету Криворізької міської ради ( м. Кривий Ріг Дніпропетровської області )

до відповідача-1 :Товариства з обмеженою відповідальністю "Рассвет" ( м. Крививй Ріг Дніпропетровської області )

відповідача2: Публічного акціонерного товариства "Арселор Міттал Кривий Ріг" (м. Крививй Ріг Дніпропетровської області )

Третя особа-1 на стороні Позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

Третя особа-2 на стороні Позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -

Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради "Криворізьке бюро технічної інвентаризації";

Третя особа-3 на стороні Позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк ( ЗАТ) в особі філії "Центрально-міське відділення Промінвестбанку в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області"

Третя особа-4 на стороні Позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління бдагоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради

Третя особа-5 на стороні Позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконавчий комітет Дзержинської районної у місті ради

про визнання недійсним договору

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області ( суддя –Кощеєв І.М.) від 26.07.2011р. в позові відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що оспорюваний договір є неукладеним, тобто таким, що не вчинено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, відповідач 1 звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок про неукладеність договору № 273/13 від 11.07. 1990р. "О безвозмездной передаче нежилых объектов и автотренспорта".

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме судом застосовано норми ст..ст. 210, 640 ЦК України 2003р. Зазначені норми почали діяти з 01 січня 2004р., а отже не діяли на момент укладення договору.

Крім того, відповідачем 1 зазначається, що суд вийшов за межі позовних вимог, давши оцінку фактам, які не були предметом судового розгляду.

В доповненні до апеляційної скарги відповідач 1 просить рішення господарського суду скасувати та припинити провадження у справі в зв’язку із наявністю рішення господарського суду між тими ж сторонами, про тай же предмет і з тих же підстав.

Представники ТОВ "Рассвет"в судовому засіданні вказали, що погоджуються з господарським судом в частині відмови в позові, але вважають, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що угода є неукладеною. Просять виключити з мотивувальної частини, вказівку на те, що договір є неукладений.

Відповідач 2 в апеляційній скарзі зазначив, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що оспорювана угода, була укладена, підписана повноважними представниками сторін та виконана з настанням наслідків, досягнення яких мали на меті обидві сторони. А тому висновок суду про неукладеність договору суперечить фактично встановленим обставинам справи. Просить рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини висновок про неукладеність договору.

Позивачі відзив на апеляційні скарги не надали. Представник позивачів в судовому засіданні вказала, що рішення суду є законним та обґрунтованим. Просить апеляційні скарги залишити без задоволення.

Треті особи відзиву на апеляційні скарги не надали. Своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

11 липня 1990 р. між Криворізьким металургійним комбінатом "Криворіжсталь" ім. В. І. Леніна в особі заступника генерального директора Козарюка Г. П. та Виробничо-технічним кооперативом "Рассвет" було укладено Договір № 273/13 "О безвозмездной передаче нежилых объектов и автотранспорта".

Відповідно до п. 1 Договору, на виконання рішення виконкому Дзержинської районної ради народних депутатів від 21.09.1989 р. №174/1, Криворізькому металургійному комбінату "Криворіжсталь" ім. В. І. Леніна передати, а Виробничо-технічному кооперативу "Рассвет" прийняти на свій баланс наступні об’єкти:

- приміщення під управління підприємства по вул. Косіора, 8 у розмірі 224 кв. м. ;

- нежиле приміщення розміром 18х14 по вул. Косіора, 6;

- автомобіль КРАЗ бортовий –1 од.;

- автотрактор "Беларусь" –1 од.;

- зварювальний агрегат "САК" –1 од.;

Пунктами 2 та 3 Договору передбачено Виробничо-технічному кооперативу "Рассвет" прийняти на свій баланс вищевказані об’єкти і техніку та узаконити об’єкти нерухомості і автотранспортну техніку як власність підприємства.

Згідно актів від 26.07.1990 р. приймання-передачі основних засобів, на підставі договору від 11.07.1990 р. № 273/13 Виробничо-технічному кооперативу "Рассвет" безоплатно передано об’єкти у м. Кривому Розі по вул. Косіора, 8 та по вул. Косіора, 6.

Правонаступником Криворізького металургійного комбінату "Криворіжсталь" ім. В. І. Леніна є Публічне акціонерне товариства "Арселор Міттал Кривий Ріг", а правонаступником Виробничо-технічного кооперативу "Рассвет" є ТОВ "Рассвет".

Позивач звернувся з позовом, з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання недійсним договору, укладеного між Криворізьким металургійним комбінатом "Криворіжсталь" ім. В. І. Леніна та Виробничо-технічним кооперативом "Рассвет" в частині передачі приміщення по вул..Косіора, 8, площею 224 кв.м. Як на підстави для визнання договору недійсним вказує на те, що договір не був нотаріально посвідчений; з боку комбінату був підписаний заступником генерального директора без відповідної довіреності, яка б підтверджувала його повноваження; за договором здійснено безоплатну передачу майна, що суперечить п.8 Положення про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд, затвердженого Постановою ради Міністрів УРСР № 285 від 28.04.1980 (285-80-п) , ст. 4 Закону СРСР "Про державне підприємство (об’єднання)", ст. 24 Закону СРСР "Про власність".

Колегія суддів погоджується з рішенням господарського суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено, але з інших підстав.

Відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР (1540-06) , в редакції, що діяла на момент укладання договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно ч.1 ст.24 Закону СРСР від 06.03.1990р. "Про власність в СРСР", майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання своїм майном, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд вчиняє щодо нього будь-які дії, які не суперечать законові. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо законодавчими актами Союзу РСР, союзних і автономних республік не передбачено інше.

Частиною 1, 4 ст.4 Закону СРСР, від 30.06.1987, № 7284-XI "Про державне підприємство (об'єднання)", матеріально-технічну базу і кошти підприємства, тобто його майно, становлять основні фонди і оборотні засоби, а також інші матеріальні цінності і фінансові ресурси. Підприємство здійснює права володіння, користування і розпорядження цим майном. Підприємство зобов'язане постійно забезпечувати відтворення матеріально-технічної бази на прогресивній основі, ефективно використовувати виробничі потужності й основні фонди.

Підприємство має право:

передавати іншим підприємствам і організаціям, продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безплатно в тимчасове користування або у позичку будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо вони зношені або морально застаріли.

Відповідно до ч.1 ст. 91 ЦК УРСР, порядок передачі будівель, споруд, устаткування та іншого майна, що належить до основних засобів державних організацій, іншим державним організаціям, а також колгоспам, іншим кооперативним та іншим громадським організаціям визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Пунктом 10 Постанови Ради Міністрів Української РСР від 28 квітня 1980 р. N 285 (285-80-п) "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд" та пунктом 14 Положення про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд встановлено, що підприємства, об'єднання й організації, переведені на повний господарський розрахунок і самофінансування, мають право передавати (продавати) будинки і споруди самостійно.

Згідно ст. 7 Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР", власністю кооперативу є засоби виробництва та інше майно, які належать йому і необхідні для здійснення статутних завдань. Кооперативові можуть належати будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, вироблена продукція, товари, кошти та інше майно відповідно до цілей його діяльності.

Майно кооперативу формується за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів, одержуваних від її реалізації та іншої діяльності, надходжень від продажу акцій, інших цінних паперів кооперативу і кредитів банку. У формуванні майна кооперативу можуть брати участь на договірних засадах шляхом грошових і матеріальних внесків державні, кооперативні та інші громадські підприємства (організації), а також громадяни, які не є членами даного кооперативу, але працюють у ньому за трудовим договором.

Відповідно до ч.4 ст. 27 Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР", кооператив має право придбавати, обмінювати, орендувати, позичати у державних кооперативних та інших громадських підприємств (організацій) і громадян невикористовувані будинки, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, сировину і матеріали.

З вищезазначених норм законодавства випливає, що підприємства мали право передавати, а кооперативи придбавати, в тому числі безоплатно, будівлі і споруди.

Пункт 8 Положення про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд, на який посилаються позивачи не може застосовуватися до даних правовідносин, оскільки він регулює передачу будівель і споруд державними органами, а не підприємствами.

Факт відповідності оспорюваної угоди вимогам чинного на час її укладання законодавства встановлено також Постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2010 по справі № 16/109-09 (т.1 а.с.71).

Позивачами не доведено, як того вимагає ст.33 ГПК України (1798-12) , тих обставин, що угода з боку комбінату підписана не повноважною особою.

Що стосується нотаріального посвідчення угоди, то слід зазначити, що відповідно до ст.47 ЦК УРСР (1540-06) , нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, встановлених законом.

Укладена сторонами угода не передбачена законом, але йому не суперечить і відповідно до ст. 4 ЦК УРСР є такою, що в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжує цивільні права і обов'язки. І законом не передбачено нотаріальне посвідчення оспорюваної угоди.

Не може бути прийнято до уваги і посилання позивачів на ст. 244 та ст.227 ЦК УРСР (1540-06) , як на підставу того, що даний договір повинен був бути нотаріально посвідчений у зв’язку з наступним.

Відповідно до ст.244 ЦК УРСР (1540-06) , договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі.

До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Згідно ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

З даних норм права випливає, що договір дарування нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню лише у разі, якщо однією із сторін договору є громадянин.

Крім того, згідно ч.1 ст. 1 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають особи права або охоронювані інтереси яких порушені або оспорюються.

Як встановлено матеріалами справи, майно, що є предметом оспорюваного договору, було державною власністю і було закріплене за Криворізьким металургійним комбінатом "Криворіжсталь" ім. В. І. Леніна на праві повного господарського відання і підприємство мало право розпоряджатися ним.

Колегія суддів не вбачає підстав, а позивачами не надано доказів, які б свідчили про порушення, укладеною угодою, прав або охоронюваних інтересів позивачів саме на момент вчинення угоди.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити саме з підстав відсутності у позивачів права на звернення до суду та відсутністю підстав для визнання договору недійсним.

Колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про те, що даний договір є неукладеним.

Застосування господарським судом ст. 210 та 640 ЦК України (435-15) є неправомірним, оскільки суперечить ст. 5 ЦК України (435-15) та п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) щодо дії цивільного законодавства в часі. ЦК УРСР (1540-06) , який втратив чинність з 01.01.04р., не ставив момент укладання угоди з реєстрацією у виконавчому комітеті.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Господарський суд безпідставно в рішенні послався на те, що в оспорюваному договорі відсутня встановлена законодавством істотна умова, необхідна для укладання даного договору –опис об’єкту, оскільки на час укладання угоди діюче законодавств не встановлювало істотних умов щодо договорів передачі нерухомого майна.

Укладаючи оспорювану угоду сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору, в тому числі і щодо предмету договору (в частині, що оспорюється) –приміщення під управління підприємством по вул..Косіора, 8 у розмірі 224 кв.м.

На підставі наведеного, рішення господарського суду підлягає скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апеляційні скарги відповідачів щодо зміни рішення задоволенню не підлягають.