Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СКИП-М" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" (далі –відповідач) про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 80 000 грн., інфляційних в сумі 2 720 грн. та процентів за користування коштами в сумі 4 426,34 грн.

У ході розгляду справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги. 21.03.2011 р. останнім надано до суду заяву про збільшення позовних вимог згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої просить стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в розмірі 80 000 грн., інфляційних в сумі 5 198,44 грн. та 3 % річних в сумі 2 256,98 грн. Уточнення прийняті судом.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2011 р. у справі № 23/12 позовні вимоги щодо стягнення 80 000 грн. задоволені у повному обсязі з мотивів їх доведеності та обґрунтованості, в частині стягнення інфляційних та 3 % річних –частково.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Крім того, заявив про призупинення виконання оскаржуваного рішення до розгляду апеляційної скарги.

В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник зазначив, що кошти в розмірі 80 000 грн. не можна вважати безпідставно набутими, оскільки між сторонами був укладений договір № 1 від 15.03.2010 р., на виконання якого позивачем було перераховано зазначені кошти.

У підтвердження доводів надав копії договору №1 від 15.03.2010р., лист № 304 від 12.04.2010 р., листування щодо виготовлення розподільчого валу з іншими контрагентами.

В обґрунтування неможливості надати вказані документи до суду першої інстанції посилався на неналежне повідомлення його про час та місце слухання справи і прийняття рішення місцевим господарським судом без його участі.

Розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає поважними причини ненадання вказаних документів до суду першої інстанції і залучає вказані докази до справи, оскільки відповідач не був присутнім у жодному засіданні суду першої інстанції, а поштові конверти на його адресу з ухвалами повертались з причин зазначення неповної адреси.

У судовому засіданні 27.09.2011 р. колегією суддів було оглянуто оригінал договору №1 від 15.03.2010р.

Скаржник у судовому засіданні 11.10.2011 р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, наполягав на її задоволенні.

На вимогу суду апеляційної інстанції заявником апеляційної скарги надано копії рахунків б/н від 11.03.2010 р. та № 5 від 22.04.2010 р., банківські виписки, які залучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2011р. та відзиві на апеляційну скаргу вимоги скаржника не визнав, вважає оскаржуване рішення обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін. Надав додаткові пояснення по справі б/н від 11.10.2011р.

Крім того, позивач заявив усні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи і про залучення поштових конвертів як доказів відсутності відповідача за юридичною адресою. Колегія суддів дійшла висновку, що вказані клопотання не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи є достатніми для розгляду справи по суті.

Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, суд встановив наступне.

З наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 2 від 12.03.2010 р. та № 36 від 23.04.2010 р. убачається, що позивачем перераховано відповідачу 30 000 грн. та 50 000 грн. відповідно з призначенням платежу "оплата за виготовлення розподільчого вала згідно рахунку б/н від 11.03.2010 р...".

Факт перерахування коштів і їх отримання відповідач по суті в апеляційній скарзі та письмових поясненнях не спростовував.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду –частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення 80 000 грн. В якості підстав позову позивач зазначає безпідставне набуття відповідачем грошових коштів в сумі 80 000 грн. у зв’язку з їх помилковим перерахуванням на адресу останнього. В обґрунтування підстав позову позивач посилався на відсутність між сторонами будь-яких господарських договорів, у тому числі й щодо виготовлення розподільчого вала; неотримання ним рахунку на оплату, а також будь-якої продукції від відповідача.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова колегія зазначає, що судом розглядаються позовні вимоги в контексті заявленого позивачем способу захисту, а саме: стягнення вартості безпідставно набутого майна згідно положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до Глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) , яка регулює позадоговірні зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, обов’язковою умовою, з якою законодавець пов’язує виникнення даного виду зобов’язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Суд першої інстанцій дійшов вірного висновку, що позивачем доведено факт знаходження грошових коштів у сумі 80 000 грн. у відповідача.

В якості доказів протиправного утримання відповідачем грошових коштів позивач надав, зокрема: копії платіжних доручень № 2 від 12.03.2010р. та № 36 від 23.04.2010р. (а.с.7, 8).

Заперечуючи проти позову відповідач надав договір №1 від 15.03.2010 р., рахунки б/н від 11.03.2010 р. та № 5 від 22.04.2010 р. в якості доказів існування між сторонами договірних відносин.

Вивчивши договір № 1 від 15.03.2010 р. (далі –Договір № 1), судова колегія встановила, що він укладений між сторонами зі строком дії до 31.12.2010 р. (а.с.137).

Згідно умов вказаного Договору виконавець (відповідач) зобов’язався здійснити, а замовник (позивач) прийняти за актом прийому-передачі та оплатити на умовах 100% передплати послуги з виготовлення валу розподільчого з наступним зміцненням опорних шийок (п.п.1.1, 2.2, 3.1). Сума договору складає 135 000грн. з ПДВ (п. 2.1).

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази здійснення позивачем передплати саме за умовами Договору .

Натомість у платіжних дорученнях № 2 від 12.03.2010 р. та № 36 від 23.04.2010 р. у графі "призначення платежу"зазначено "оплата за виготовлення розподільчого вала згідно рахунку б/н від 11.03.2010 р...".

З тексту наданих до апеляційної інстанції копій рахунків б/н від 11.03.2010р. та № 5 від 22.04.2010 р. не вбачається, що вони були виставлені саме на виконання умов Договору.

Також судова колегія зазначає, що Договір був укладений 15.03.2010 р., в той час як сума у розмірі 30 000 грн. була перерахована позивачем 12.03.2010 р. на підставі рахунку б/н від 11.03.2010 р., тобто до укладання Договору № 1, на який посилається відповідач.

Крім того, загальна сума Договору складає 135 000грн. і дорівнює сумі 100% передплати, що повинна бути сплачена замовником. У той же час позивачем за спірними платіжними дорученнями перераховано лише 80 000грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірні грошові кошти в розмірі 80 000грн. були перераховані позивачем не на виконання умов Договору № 1.

Належні докази вручення позивачу рахунків б/н від 11.03.2010р. та № 5 від 22.04.2010 р. також відсутні в матеріалах справи, що не надає можливості колегії суддів встановити укладання між сторонами господарського договору у спрощений спосіб (частина 1 статті 181 Господарського кодексу України).

За таких обставин, є недоведеними доводи апеляційної скарги, а грошові кошти в сумі 80 000грн., що перераховані позивачем платіжними дорученнями №2 від 12.03.2010 р. та №36 від 23.04.2010 р. на адресу відповідача вважаються колегією суддів такими, що безпідставно набуті останнім.

Отже, місцевим господарським судом цілком обґрунтованого задоволено позовні вимоги в частині стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 80 000 грн.

Що стосується посилань відповідача на докази існування договірних відносин по виготовленню розподільчого валу, то судова колегія зазначає, що вказані документи укладались відповідачем з іншими юридичними особами та ніяким чином не спростовують позовних вимог позивача.

До того ж до матеріалів справи не надано будь-яких документів, які б підтвердили факт того, що виготовлений відповідачем розподільчий вал був переданий Українському Морському Агентству за вказівкою позивача.

Щодо вимог про стягнення інфляційних в сумі 5 198,44 грн. та процентів за користування коштами в сумі 2 256,98грн. судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині місцевий господарський суд застосував положення статей 625, 1214 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, приписи ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо права кредитора вимагати сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми підлягають застосуванню лише в разі прострочення виконання грошового зобов’язання боржником.

Оскільки стягнена сума за правовою природою не може вважатися грошовим зобов’язанням, то положення вказаної статті у даному випадку не підлягають застосуванню.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно статтею 536 зазначеного вище Кодексу встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Належного розрахунку з відповідним обґрунтуванням згідно вказаних статей, позивачем надано до суду першої інстанції не було.

За таких обставин, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення інфляційних та 3% річних є передчасним.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення на підставі ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заявленого клопотання про призупинення виконання рішення суду першої інстанції у справі №23/12 слід зазначити, що відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо зупинення виконання судового рішення. Зазначені повноваження належать лише суду касаційної інстанції під час перегляду рішень господарського суду в касаційному порядку (ст. 121-1 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим, відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України примусовому виконанню підлягають лише ті рішення господарського суду, що набрали законної сили.

Статтею 85 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом, а виконане за рішенням суду в разі його скасування або зміни повертається боржникові на підставі положень ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, у тому числі зі сплати державного мита по апеляційній скарзі, покладаються на сторін пропорційно.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 104, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" м. Краматорськ Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. у справі №23/12 частково задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. у справі №23/12 частково скасувати.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "СКИП-М"м. Донецьк до товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК"м. Краматорськ Донецької області про стягнення інфляційних в сумі 5 198,44 грн. та 3 % річних в сумі 2 256,98 грн.

В решті рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011р. у справі № 23/12 залишити без змін.

Абзац 1 резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2011 р. у справі № 23/12 викласти в наступній редакції:

"Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" (м. Краматорськ, вул. Двірцева, 26, ЄДРПОУ 30201289) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СКИП-М"(м. Донецьк, вул. Артема, 169в/60, ЄДРПОУ 32645043) 80 000 грн. безпідставно набутих коштів, 800 грн. витрат на сплату держмита та 215,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СКИП-М" (м. Донецьк, вул. Артема, 169в/60, ЄДРПОУ 32645043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ДАК" (м. Краматорськ, вул. Двірцева, 26, ЄДРПОУ 30201289) витрати зі сплати державного мита, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою, в сумі 37,25 грн.

Господарському суду Донецької області відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) видати відповідні накази.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Надруковано: 5 прим.

1-позивачу

2-відповідачу

3-у справу

4-ГСДО

5-ДАГС