Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач) звернулась до господарського суду з позовом до відповідачів: 1) приватного підприємства "АРТ-КО" (далі –відповідач 1), фізичної особи –підприємця ОСОБА_6 (далі –відповідач 2) ; про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 31.01.2011р. окремі матеріали справи направлено в прокуратуру м. Запоріжжя з метою встановлення місця знаходження спірного майна та особи, яка володіє цим майном, а також можливого встановлення в діях осіб діянь, які підпадають під дію Кримінального Кодексу України (2341-14) та провадження у справі зупинено до надходження до господарського суду Запорізької області результатів проведеної перевірки.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.03.2011р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2011р., апеляційну скаргу відповідача 1 задоволено, ухвалу господарського суду Запорізької області від 31.01.2011р. у справі № 22/134/10 скасовано.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.07.2011р. у справі №22/134/10 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі з мотивів недоведеності того факту, що саме відповідач 1 є володільцем спірного майна на момент звернення до суду, наявність між позивачем та відповідачем 2 зобов’язально-правових відносин, що унеможливлює звернення до нього з віндикаційним позовом.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник апеляційної скарги посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, заявник посилається на те, що судом першої інстанції здійснено помилковий висновок про відсутність доказів у підтвердження права власності на спірне майно і знаходження спірного майна у відповідача 1. Крім того, скаржник зазначив, що судом не було з’ясовано у кого саме знаходиться спірне майно.

Представник скаржника у судовому засіданні 27.09.2011р. та 11.10.2011р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання 27.09.2011р. та 11.10.2011р. не з’явились, хоча були належним чином повідомлені про час ті місце слухання справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 1 вимоги скаржника не визнав, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що явка учасників процесу у судове засідання не була визнана обов'язковою та той факт, що в матеріалах справи є всі необхідні документи для розгляду спору по суті, приймаючи до уваги встановлені ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами без участі представників відповідачів.

Розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухав представника позивача, суд встановив наступне.

Між позивачем (консигнант) та відповідачем 2 (консигнатор) 09.04.2010р. укладено договір консигнації №010410 (далі - Договір), відповідно до умов якого консигнант передає, а консигнатор приймає товар, кількість, ціна, якість, асортимент, пакування якого визначається відповідно до додатку №1 (чи накладної), на свій склад для наступної реалізації; товар, переданий консигнатору консигнантом, є власністю консигнанта і не може бути відчужений, переданий по договору чи переданий в заставу (розділ 1 Договору).

Згідно п. 4.1 Договору, строк його дії встановлений з дня його підписання сторонами і до моменту належного виконання сторонами зобов’язань. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

Відповідно до п.2.1 Договору консигнант зобов’язаний передати товар, вказаний в п.1.1 та вивезти за власний рахунок товар, переданий для реалізації на склад консигнатора, після спливу строку реалізації. Консигнант має право визначати умови та строки реалізації товару; контролювати дії консигнатора по зберіганню та реалізації майна; змінювати умови та строки реалізації товару, повідомивши про це консигнатора за 14 днів (п.2.2).

З матеріалів справи вбачається, що строки реалізації товару сторонами встановлені не були.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що відповідачі неправомірно утримують майно, яке є власністю позивача і залишилось у приміщенні, що орендоване відповідачами за договорами оренди та суборенди.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе, при цьому право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 Цивільного кодексу України).

Як вже встановлено, між позивачем (консигнант) та відповідачем 2 (консигнатор) укладено договір консигнації №010410 від 09.04.2010р., на підстав якого позивачем було передано відповідачу 2 майно.

Колегія суддів зазначає, що судом розглядаються позовні вимоги в контексті заявленого позивачем способу захисту, а саме: віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння згідно положень ст. 400 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (віндикаційний позов).

За приписами ст. 400 Цивільного кодексу України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто, коли річ незаконно вибуває з його володіння. При цьому, позивачем за віндикаційним позовом має бути неволодіючий власник, а відповідачем - незаконний володілець майна власника.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.

З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

В якості доказів протиправного утримання відповідачем майна та його вартості позивач надав, зокрема: накладну №182 без дати про передачу комплекту м’яких меблів А 725 вартістю 11 855 грн. без ПДВ; накладну № 22.0 від 14.04.2010 р. про передачу спальні №116 (ліжко –1 шт, туалетний стіл –1 шт., прикроватна тумба –2 шт.) вартістю 10260 грн. без ПДВ; кабінету W 768 (стіл робочий 1 шт. вартістю 5 030 грн., книжкова шафа 4-д вартістю 6 830 грн. без ПДВ); накладну від 29.04.2010 р. про передачу прихожої TD 603 1 шт. вартістю 5 006 грн. без ПДВ; тумби взут. SD 303 1 шт. вартістю 3045 грн. без ПДВ; тумби взут.SD 302 вартістю 4125 грн. без ПДВ. Загальна вартість переданих меблів складає 55 381грн. з ПДВ.

У підтвердження права власності на спірне майно позивач посилається на накладну № ПП-0102 від 11.01.2010 р. та договір б/н від 11.01.2010р. (копії –том 1 а.с. 63, 75).

03.09.2010 р. відповідно до акту про припинення доступу в орендоване приміщення, відповідачем 1 був припинений доступ відповідачу 2 до приміщення 75 кв.м. за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11, 2 поверх. Акт про припинення доступу був складений в присутності охоронця магазина "Метро" ОСОБА_7, представника відповідача 1 Сич І. С., представника ТОВ "Будімпекс"Демченко Н. М. Від участі у фіксації майна, що знаходилося на момент припинення доступу, відповідач 2 відмовилася.

Вказане приміщення, відповідач 2 орендував у відповідача 1 на умовах договору суборенди нежитлового приміщення №24.03.10 від 24.03.2010р. (копія – том 1 а.с.35-36). Відповідно до умов цього договору орендоване приміщення надано для розміщення відділу в магазині для торгівлі непродовольчими товарами.

В матеріалах справи міститься листування між сторонами, проте встановити дійсне місцезнаходження спірного майна та суб’єкта, який його насправді утримує з матеріалів справи не вбачається за можливе.

Разом з цим, судова колегія зазначає, що доводи апелянта стосовно не з’ясування судом першої інстанції у кого саме знаходиться спірне майно є юридично неспроможними, оскільки тягар доказування обставин згідно положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторону, яка посилається на ці обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, довести суду факт знаходження спірного майна у відповідачів повинен саме позивач у справі (апелянт).

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, що саме відповідач 1 є володільцем спірного майна на момент звернення до суду, тому у позовних вимогах позивача до відповідача 1 обґрунтовано відмовлено.

Щодо вимог до відповідача 2 колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.

Судом встановлено наявність зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна між позивачем та відповідачем 2, а саме договору консигнації №010410 від 09.04.2010р.

Право власності осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, підлягає захисту шляхом застосування відповідних норм зобов’язального, а не деліктного права, що свідчить про не вірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді віндикаційного позову (витребування майна з чужого незаконного володіння).

З огляду на викладене, в силу існування між сторонами зобов’язальних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача 2.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта колегією суддів до уваги не приймаються як юридично неспроможні та такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Отже, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 13.07.2011р. у справі №22/134/10 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 13.07.2011 р. у справі № 22/134/10 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 13.07.2011 р. у справі № 22/134/10 –без змін.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Надруковано: 6 прим.

1-позивачу

2, 3-відповідачам

4-у справу

5-ГС

6-ДАГС