5/87пд/2011 Про визнання інвестиційного договору недійсним - 10.10.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.08.2011 р. у справі № 5/87пд/2011 задоволений позов Стаханівської міської ради до відповідачів: Фонду комунального майна м. Стаханова, м. Стаханов, Луганської області; Комунального підприємства "Парк культури та відпочинку "Горняк", м. Стаханов Луганської області, Фізичної особи –підприємця ОСОБА_8, м. Стаханов Луганської області про визнання інвестиційного договору б/н від 10.08.2004 р. недійсним, внаслідок чого: вказаний договір, що укладений між комунальним підприємством "Парк культури та відпочинку "Горняк"та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_8 визнаний недійсним. Судові витрати покладені на відповідачів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання інвестиційного договору б/н від 10.08.2004 р. недійсним на майбутнє.

Не погодившись з судовим рішенням, Фізична особа –підприємець ОСОБА_8, м. Стаханов Луганської області та Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку "Горняк", м. Стаханов Луганської області подали апеляційні скарги.

Фізична особа –підприємець ОСОБА_8 (далі ФОП- ОСОБА_8) в апеляційній скарзі просить скасувати рішення, прийняти нове, яким у задоволенні позову Стахановської міської ради відмовити у повному обсязі. В обґрунтування підстав скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції: - безпідставно зроблений висновок про невідповідність змісту угоди вимогам Цивільного кодексу України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства; - зроблений хибний висновок про те, що оспорюваний договір є удаваним правочином з метою приховати інший правочин –договір оренди земельної ділянки, наданої у постійне користування другому відповідачу, у зв`язку з чим суд не правильно застосував ст. 235 Цивільного кодексу України; - безпідставним є висновок, що під час укладення інвестиційного договору його сторонами порушено вимоги ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 83, 92, 116, 149- 151 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі"; - безпідставно визнано доведеним наявність порушення прав та інтересів позивача фактом укладення спірного договору; хибним є висновок про те, що позивачем не був пропущений строк позовної давності. З приводу останнього, апелянт зазначила, що Стаханівська міська рада, хоча не є стороною спірного договору, але могла довідатися про нього 10 серпня 2004 р. – з моменту погодження договору її виконавчим органом –Фондом комунального майна м. Стаханова, а також з наступного листування між сторонами.

Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку "Горняк", м. Стаханов в своїй апеляційній скарзі, також, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовної заяви Стаханівської міської ради з підстав, аналогічних викладеним в апеляційній скарзі ФОП –ОСОБА_8

Апелянтом –Фізичною особою підприємцем –ОСОБА_8 надані письмові пояснення від 30.09.2011 р. з додатками, що підтверджують викладені в таких поясненнях обставини. Зазначені додатки містять в собі певні додаткові документи щодо виконання підрядних робіт та на підтвердження укладених, у наступному, договорів оренди, а також пояснення колишнього міського голови та практику Вищого господарського суду і Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Донецький апеляційний господарський суд вважає за неможливе враховувати додаткові докази по справі, якими є документи надані третім відповідачем в обґрунтування додаткових пояснень, оскільки не доведено неможливість надання їх суду першої інстанції. Щодо практики інших судових інстанцій, то згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди при розгляді справ зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, тому надані копії рішень Європейського суду не можна вважати додатковими доказами, а посилання апелянта на таку практику є реалізацією його права як сторони наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу.

Представники другого та третього відповідачів в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили скарги задовольнити, проти чого заперечували представники позивача та першого відповідача, які вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм материального та процессуального права, судова колегія встановила.

Відповідно до статуту, затвердженого Рішенням 25-ої сесії Стаханівської міської ради 23–го скликання від 06.10.2000 р., комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку "Горняк"створено за рішенням Фонду комунального майна м. Стаханова, є юридичною особою, діє на принципах повного господарського розрахунку, має в своєму розпорядженні майно, власником якого є Стаханівська міська Рада в особі Фонда комунального майна м. Стаханова.

На підставі рішення Стахановської ради народних депутатів від 19.11.1996 № 480 Парку культури та відпочинку "Горняк", правонаступником якого є другий відповідач у даній справі, виданий Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛГ № 004542.

10.08.2004 р. між Комунальним підприємством "Парк культури та відпочинку "Горняк"та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_8 (Інвестор) був укладений інвестиційний договір б/н (далі за текстом –договір), предметом якого є фінансування інвестором ремонту та утримання у належному стані майна Комунального підприємства "Парк культури та відпочинку "Горняк"(пункт 1.1 договору). У свою чергу, Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку "Горняк", зобов’язався надати Інвестору право на оренду комунального майна та землі КП "Парк культури та відпочинку "Горняк" (п.п. 1.1,3.2,4.1, 8.4 договору).

За умовами п. 1.3, 1.4 договору, запланований загальний обсяг інвестицій на момент підписання договору становив 1500000 грн. 00 коп. Строк інвестування становить сорок дев’ять років.

Договір є рамковою угодою про інвестування, який посвідчує вільну волю сторін на досягнення мети, якою є досягнення соціально та економічно корисного ефекту шляхом використання матеріального, виробничого, кадрового та інтелектуального потенціалу сторін (п.п.1.5,1.6 договору).

Відповідно до розділу 7 договору, він діє до повного виконання сторонами зобов’язань за ним та припиняється у разі закінчення терміну дії договору, а також у випадках: банкрутства однієї з сторін; за рішенням суду; за згодою сторін. В перелічених випадках припинення договору, окрім закінчення терміну його дії, сума внесених Інвестором інвестицій підлягає відшкодуванню в повному обсязі Комунальним підприємством "Парк культури та відпочинку "Горняк". Відповідно до пункту 8.5 договору при неспроможності КП "Парк культури та відпочинку "Горняк"відшкодувати вартість отриманих інвестицій ці суми підлягають відшкодуванню власником КП "Парк культури та відпочинку "Горняк"- Стахановською міською радою в особі Фонду комунального майна .

Зазначений договір був погоджений з Фондом комунального майна м. Стаханова, що підтверджується відповідним написом з підписом посадової особи першого відповідача та відбитком його печатки на першому аркуші договору.

На думку позивача, умови інвестиційного договору б/н від 10.08.2004 р. суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки Комунальне підприємство "Парк культури та відпочинку "Горняк"діяло поза межами своїх повноважень, передбачених статутом підприємства, що позбавило Стахановську міську раду, визначеного законом права розпорядження належним їй майном, а саме землею комунальної форми власності та нерухомим майном, що обліковується на балансі комунального підприємства.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог та необхідність їх задоволення. При цьому апеляційний суд виходить з наступного.

При дослідженні спірного договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони уклали удаваний правочин, який був вчинений ними для приховування іншого правочину, а саме договору оренди майна та землі, що є у володінні та користуванні КП "Парк культури та відпочинку "Горняк". Такий висновок суд робить через наявність в спірному договорі умов, які передбачають надання Інвестору, після укладення договору, прав на оренду майна та землі КП "Парк культури та відпочинку "Горняк".

Колегія суддів апеляційного суду вважає такий висновок хибним та таким що спростовується, як умовами самого договору, який оспорюється, так і документами складеними на його виконання.

Інвестиційний договір не має жодних умов, визначених ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у якості істотних для договорів оренди землі та майна, що є комунальною власністю. Відсутні в ньому й будь-які положення, з яких би вбачався перехід прав на земельну ділянку чи майно до Інвестора та будь-які індивідуалізуючи ознаки таких земельної ділянки чи майна.

Надання судом першої інстанції оцінки окремим пунктам інвестиційного договору в частині надання Інвестору, після укладення договору, прав на оренду майна та землі КП "Парк культури та відпочинку "Горняк", як таким що свідчать про фактичне складення між сторонами орендних правовідносин, є суб’єктивним тлумачення судом першої інстанції правової природи спірного правочину.

Наразі, з пунктів інвестиційного договору 1.1,3.2,4.1, 8.4 та інших не слідує домовленості сторін про платне володіння та користування майном, земельною ділянкою необхідними орендарю для здійснення підприємницької та іншої діяльності, щоб відповідало змісту поняття "оренда", визначеного ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 1 Закону України "Про оренду землі".

Положення зазначених пунктів договору можуть свідчити лише про домовленість сторін щодо надання другим відповідачем, як постійним користувачем земельної ділянки, на якій розташований парк культури та відпочинку "Горняк", згоди на вилучення земельної ділянки з постійного користування для наступного отримання її, в установленому порядку, третім відповідачем в оренду. Таке узгоджується з вимогами ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, що передбачає можливість передачі земельної ділянки в оренду особам лише за умови вилучення такої земельної ділянки у попереднього землекористувача, а однією з підстав такого вилучення, може бути добровільна відмова цього користувача від подальшого користування земельною ділянкою.

Так само можна характеризувати умови договору щодо надання Інвестору права на оренду майна, яке є комунальною власністю. Надання другим відповідачем, як особою, в господарське відання якої, передане майно, що є комунальною власністю та балансоутримувачем такого майна, згоди на передачу в оренду вказаного майна, не суперечить положенням Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та іншим нормам чинного законодавства.

Викладене розуміння умов інвестиційного договору підтверджується наступною їх реалізацією сторонами правочину, а саме фактичним внесенням третім відповідачем інвестицій в комунальне майно, що знаходиться у володінні другого відповідача, а також подальшим вилученням, за згодою другого відповідача, окремих земельних ділянок та укладення щодо них договорів оренди між позивачем та третім відповідачем, укладення окремих договорів оренди нерухомого майна між другим та третім відповідачами. Дійсність та правомірність укладення перелічених договорів будь –ким не оспорюється та не заперечується. Не заперечується і не спростовується будь –ким, у т.ч. й позивачем, отримання другим відповідачем та не повернення їх Інвестору –третьому відповідачу, інвестицій в майно парку культури "Горняк", які вносилися коштами, шляхом виконання робіт та надання послуг по благоустрою парку відпочинку, чим досягався соціальний ефект від інвестиційної діяльності третього відповідача.

Не встановлюються матеріалами справи й обставини, на які посилається позивач щодо перешкоджання йому, у зв’язку з укладенням спірного договору, реалізовувати своє право розпорядження земельною ділянкою та комунальним майном, зокрема здавати його в оренду іншим особам. Документальних підтверджень фактів звернень до позивача жодних осіб для отримання в оренду вказаних землі чи майна або відмови у наданні їх в оренду, матеріали справи не містять. З пояснень представника позивача в засіданні апеляційного суду, відповідні докази в нього відсутні.

За таких умов, слід вважати, що Інвестор не отримував в оренду за спірним інвестиційним договором ні земельну ділянку, а ні майно, що є комунальною власністю, тобто відносини, які склалися між сторонами за даним правочином не можна вважати орендними. У зв’язку з таким, до спірного договору не повинно застосовуватися законодавство, що регулює орендні правовідносини.

Не спроможні доводи позивача щодо перевищення другим відповідачем своїх повноважень при укладенні спірного інвестиційного договору.

Як вказувалося вище КП "Парк культури та відпочинку "Горняк"є юридичною особою яка, відповідно до п.1.3 свого статуту, діє на принципах повного господарського розрахунку, несе відповідальність за результати своєї господарської діяльності.

Приписами ч.1 ст. 136 Господарського кодексу України визначено право господарського відання, як речове право суб’єкта підприємництва, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами.

Пунктом 2.1 статуту другого відповідача встановлене право підприємства набувати майно за рахунок свого госпрозрахункового доходу, амортизаційних відрахувань, кредитів банку та інших джерел, відповідно до чинного законодавства.

Це узгоджується з вимогами ч.2 ст. 66 Господарського кодексу України, відповідно до якої перелік джерел формування майна підприємства не є вичерпним і, передбачена можливість такого формування з інших, від перелічених в цій нормі, джерел, не заборонених законодавством України.

Враховуючи перелічені вище обставини, слід визнати, що укладаючи спірний інвестиційний договір, другий відповідач як окремий суб’єкт підприємницької діяльності реалізував наявні в нього права та повноваження, при цьому перевищення обсягу таких повноважень, визначених засновником в установчих документах, не відбулось.

Крім того, погодження спірного договору з боку Фонду комунального майна м. Стаханова –спеціального органу позивача, за рішенням якого створений другий відповідач та до компетенції якого, згідно з Положенням про Фонд комунального майна м. Стаханова, належать функції з управління комунальним майном, виходячи з приписів ч.2 ст. 241 ЦК України створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Заслуговують на увагу доводи апелянтів про помилкову позицію суду першої інстанції про можливість визнати спірну угоду недійсною на майбутнє.

Умовами п.5.3 інвестиційного договору, сторони обумовили право Інвестора на повернення вартості здійснених інвестицій у випадку розірвання договору. Це кореспондується з правом власності Інвестора на здійснені ним інвестиції, що витікає з положень Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) . Крім того, за приписами ч.5 ст.7 цього Закону, Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Тому, хибним є висновок суду першої інстанції про можливість визнання спірного інвестиційного договору недійсним на майбутнє, без проведення реституції за ним, оскільки це фактично позбавляє третього відповідача перелічених вище прав на інвестиції та їх об’єкти і результати інвестиційної діяльності. Таке суперечить приписам ч.2 ст. 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" щодо встановлених державних гарантій захисту інвестицій, а також ст.1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено право кожної фізичної чи юридичної особи мирно володіти своїм майном та неможливість позбавлення такого права інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованим та невідповідним матеріалам справи висновок суду першої інстанції в частині дотримання позивачем строку позовної давності для звернення про визнання недійсним інвестиційного договору від 10.08.2004 р.

Відповідно до ч.1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

До вимог про визнання недійсними правочинів, ст. 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність у три роки.

Спірний договір був укладений 10 серпня 2004 року. Позивач не є стороною за даним договором, проте останній був погоджений Фондом комунального майна м. Стаханова, про що свідчить підпис голови фонду, який посвідчено печаткою цього органу.

Відповідно до п.1.1 Положення про Фонд комунального майна м. Стаханова, затвердженого рішенням 26-ої сесії Стаханівської міськради від 17.11.2000р., з наступними змінами та доповненнями, цей орган утворюється рішенням Стаханівської міської ради і відповідно до діючого законодавства України здійснює державну політику у сфері приватизації комунальної власності, управління комунальною власністю.

Зазначений орган, згідно зі ст.11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є виконавчим органом Стахановської міськради та відповідно до п.2 вказаного Положення, Стаханівською міськрадою йому були делеговані повноваження в області управління комунальною власністю, зокрема: здійснення повноважень власника комунального майна; здійснення повноважень орендаря комунального майна; здійснення контролю за ефективністю використання та збереження комунального майна та прийняття відповідних заходів щодо його утримання і охорони.

Фонд комунального майна м. Стаханова, як виконавчий орган міської ради є підзвітним та підконтрольним відповідній раді, а остання відповідно до приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) здійснює свою діяльність у т.ч. через свої виконавчі органи, які періодично звітують перед нею про виконання покладених на них повноважень.

За таких умов позивач, після процедури погодження спірного договору з його виконавчим органом, міг довідатися про порушення свого права таким договором.

Не беруться до уваги доводи позивача та першого відповідача стосовно невизначеності дати його погодження Фондом комунального майна м. Стаханова, через відсутність такої дати під підписом керівника фонду. Вказані сторони не довели, як того вимагає ст.ст. 33, 34 ГПК України, належними та допустимими доказами будь - яку іншу дату погодження спірного договору. У зв’язку з чим, слід вважати що погодження відбулося тією ж самою датою що й укладення договору, а саме - 10 серпня 2004 року.

Крім того, судом першої інстанції надана неналежна оцінка доводам другого та третього відповідачів щодо фактичної обізнаності позивача про наявність спірного договору через листування з міським головою м. Стаханова та головами постійних комісій Стаханівської міськради в 2006 році.

В матеріалах справи наявна копія листа КП "Парк культури та відпочинку "Горняк"від 14.09.2006 року б/н, адресований міському голові м. Стаханова та головами постійних комісій Стаханівської міськради, в якому директор другого відповідача повідомляв про наявність спірного інвестиційного договору. Підписи відповідальних осіб, поряд з назвами адресатів на копії такого листа, свідчать про вручення листа переліченим в ньому особам.

На цей лист, другим відповідачем була отримана відповідь від 26.09.2006 р.№ 01-26/2043 за підписом заступника міського голови.

За таких умов, вказаний лист може бути доказом того, що у 2006 році міський голова який, відповідно до ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є головною посадовою особою територіальної громади м. Стаханова, очолює виконавчий комітет відповідної міськради і головує на її засіданнях, а також голови постійних комісій

Стахановської міськради, були обізнані про наявність спірного інвестиційного договору.

Не можуть спростовуватися вказані обставини тим, що відповідь на такий лист надана за підписом заступника міського голови, а не безпосередньо міським головою. Суд першої інстанції помилково не врахував, що сам лист був направлений не до виконкому Стаханівської міськради, а саме голові міськради та головам її постійних комісій, а надана на нього відповідь лише додатково підтверджує фактичне отримання його адресатом.

Безпідставними слід визнати посилання позивача на необхідність застосування, для звернення його з цим позовом, встановленого у п.8.10 спірного договору строку позовної давності.

Згідно з ч.1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Спірний інвестиційний договір є двостороннім правочином, тому умови такого договору стосуються та є обов’язковими лише для сторін, які його уклали, а строк позовної давності, погоджений у п.8.10 договору, може застосовуватися до звернення самих сторін з вимогами, що стосуються належного виконання його умов. Позивач не є стороною інвестиційного договору, ним не укладалася письмова угода про збільшення позовної давності, а відтак на нього не може розповсюджуватися умова договору про збільшення позовної давності. Тому, для звернення його до суду з вимогами про визнання недійсним цього договору, повинен застосовуватися загальний строк позовної давності.

за участю представників сторін:
від позивача:	ОСОБА_5 –за довір.