2/223 Про визнання права на користування орендованим приміщенням - 15.01.2009 Прийняття

Мукачівською міською санітарно-епідеміологічною станцією у січні 2007 року заявлений позов, з урахуванням змін, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" 12 298,84 грн –заборгованості за орендну плату з інфляційними, 1428,06 грн - за відшкодування комунальних послуг, 1149,51 грн –пені, 447,62 грн –3 % річних. В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на те, що 17.07.02 між сторонами укладено договір оренди приміщення, загальною площею 37 кв. м. Згідно з пунктом 3.1 цього договору вартість оренди становить 4,40 грн за 1 кв.м. Позивач наголошував, що з лютого 2004 року відповідачем самовільно зайнято додатково 24,1 кв.м. Таким чином, позивач вважав, що відповідачем фактично використовується 61,1 кв.м площі, однак, орендна плата не сплачується. При цьому, позивач посилався на приписи статей 18, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 625, 651 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" у грудні 2007 року звернулось до суду першої інстанції із зустрічною позовною заявою до Мукачівської міської санітарно-епідеміологічної станції, в якій просило визнати за товариством право на користування орендованим приміщенням, розташованим за адресою: місто Мукачево, вул. Воз'єднання, 17 на визначений договором №5 термін, сім років, з моменту ухвалення судового рішення, і на істотних умовах цього договору. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що відповідачем, за зустрічним позовом, порушено його права та охоронювані законом інтереси, як орендаря за договором №5. Це порушення полягає в односторонній зміні орендодавцем умов договору, його розірванні, відмові у визнанні його істотних умов та прав орендаря. При цьому, позивач за зустрічним позовом посилався на рішення господарських судів у інших справах ( №1/23, №11/189), в яких предметом розгляду були вимоги про визнання договору від 17.07.02 неукладеним, виселення з орендованого приміщення та його повернення, а також вимоги про визнання неправомірними дій орендодавця щодо відмови в обстеженні, видачі висновку і дозволу на використання за цільовим призначенням орендованого приміщення.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.03.08, ухваленим суддею Ремецькі О.Ф., позовні вимоги первісного позову задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Карпати –Агро" на користь Мукачівської міської санітарно-епідеміологічної станції 8358,17 грн –заборгованості з орендної плати, 286,29 грн –пені, 365,84 грн - 3 % річних. Суд дійшов висновку про сплату відповідачем орендної плати за період з листопада 2002 року до липня 2003 року, в розмірі 1000,90 грн. Відтак, місцевий суд визнав підставними вимоги позивача в частині стягнення 8358,17 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.02.05 до 01.02.08, з розрахунку 37 кв.м орендованої площі, зазначеної у договорі. Разом з цим, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача про стягнення 365, 84 грн –3% річних за цей же період. Вимога позивача за первісним позовом щодо стягнення 1149,51 грн –пені судом задоволена частково за період з червня до листопада 2007 року на суму 286, 29 грн, враховуючи шестимісячне обмеження нарахування штрафних санкцій, встановлене пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 525, 526, 549, 759, 765, 773 Цивільного кодексу України, статті 286 Господарського кодексу України. В стягненні решти суми позову відмовлено, оскільки використання відповідачем ще 24 кв.м не підтверджене умовами договору. В задоволені вимог зустрічного позову судом відмовлено з огляду на те, що вимоги товариства фактично спрямовані на зміну строку дії договору оренди, що суперечить вимогам чинного законодавства. Суд встановив, що пунктом 5.1 спірного договору сторони узгодили строк його дії, тому зміст цього правочину є обов'язковим до виконання, не потребує судового захисту та може бути змінений за згодою сторін. В цій частині рішення обґрунтоване приписами статей 11, 202, 759 Цивільного кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кордюк Г.Т.- головуючого, Давид Л.Л., Мурської Х.В., постановою від 12.06.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вимог зустрічного позову і відмову у первісному позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на те, що рішення та постанова у справі прийняті з порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , умов договору оренди від 17.07.02 та суперечать висновкам судів при розгляді інших справ (№1/23-04, №11/189-04, №2/223-08 ). Скаржник вважає, що суди помилково дійшли висновку про відсутність доказів, підтверджуючих направлення відповідачеві за зустрічним позовом актів виконаних робіт. На думку скаржника, у товариства не виникло обов'язку зі сплати орендної плати, оскільки відповідно до пункту 3.1 договору оренди №5 орендар проводить розрахунок після вводу даного приміщення в експлуатацію. Водночас, скаржник не погоджується і з висновком судів про відмову у задоволенні зустрічного позову через невірно обраний ним спосіб захисту порушеного права.

Від Мукачівської міської санітарно-епідеміологічної станції надійшла телеграма з проханням відкласти розгляд касаційної скарги, яка колегією суддів залишена без задоволення, з огляду на обмеження строку розгляду касаційної скарги, встановленого статтею 111-8 Господарського процесуального кодексу України.

Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення представника відповідача за первісним позовом, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом первісного позову є вимога Мукачівської міської санітарно-епідеміологічної станції про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" 12 298,84 грн –заборгованості за орендну плату з інфляційними, 1428,06 грн - за відшкодування комунальних послуг, 1149,51 грн –пені, 447,62 грн –3 % річних.

Суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог первісного позову. Як установлено судами, 17.07.02 між Мукачівською міською санітарно-епідеміологічною станцією –орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" - орендарем, укладено договір оренди №5, за умовами якого орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 37 кв.м, розташоване в місті Мукачево на вул. Возз'єднання, 17. Розділом 5 цього договору сторони узгодили, що строк його дії становить 7 років з моменту підписання договору.

Судами попередніх інстанцій установлено, що вимоги первісного позову ґрунтуються на умовах цього договору, який за своєю правовою природою є договором оренди. Як вбачається з матеріалів справи, орендоване нежитлове приміщення є державною власністю. Оренда державного майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справи застосовуються норми, як Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , так і норми Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) . Відповідно до приписів статей 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування державним майном є договір оренди. Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором оренди наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами статті 762 цього ж Кодексу за користування майном справляється плата, розмір якої встановлюється договором оренди. Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Судами установлено, що відповідно до пункту 3.1 договору від 17.07.02 орендар проводить розрахунок за 37,0 кв.м орендної площі з орендодавцем щомісячно до 20 числа після вводу даного приміщення в дію в розмірі 4,40 грн за 1 кв.м. Статтею 765 Цивільного кодексу України унормовано, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Матеріали справи свідчать, що позивач за первісним позовом в обґрунтування своїх вимог посилався на несплату відповідачем платежів за користування орендованим приміщенням та самовільне збільшення останнім площі орендованого майна на 24 кв.м. Між тим, товариство мотивувало свою відмову сплатити вказані кошти твердженням про те, що орендодавцем невірно тлумачиться пункт 3.1 спірного договору, за умовами якого, на його думку, обов'язок сплачувати орендну плату виникає у відповідача лише після вводу орендованого приміщення в дію.

Отже, спірні відносини між сторонами, виникли з приводу несплати відповідачем орендної плати за користування спірним приміщенням та моменту виникнення у відповідача такого зобов'язання. Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Відповідно до частин 1, 2 статті 213 названого Кодексу зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами); на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Пунктами 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з’ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір; тлумачення не може створювати, а лише роз’яснює існуючи умови угоди.

Пунктом 1 статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу визначено, що договір є обов’язковим до виконання. Дослідивши зміст договору оренди від 17.07.02 та надавши оцінку пункту 3.1 цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що під умовою в договорі оренди "після вводу приміщення в дію" сторонами було закладено обов'язок орендаря здійснити ремонт орендованого майна та приступити до його використання після цього з підписанням відповідного акта приймання –передачі орендованого майна. Судами також установлено, що спірне приміщення передано відповідачеві у користування 28.09.02, що підтверджується, підписаним обома сторонами, актом приймання –передачі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що саме з 28.09.02 у товариства виник обов'язок сплачувати орендну плату, тобто з часу приймання майна у користування. Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судами обох інстанцій установлено, що позивачем за первісним позовом не надано, і відповідно матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих використання відповідачем самовільно ще 24 кв.м площі, тобто поза умовами договору оренди від 17.07.02. Установлено судами і те, що товариством розрахунки за користування орендованим приміщенням, площею 37 кв.м, за період з 01.02.05 до 01.02.08 не проведені.

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує зі статтею 193 Господарського кодексу України. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підставність стягнення з відповідача 8 358,17 грн –заборгованості з орендної плати. Порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) , іншими законами або договором.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Судами установлено, що пунктом 4.1 спірного договору, сторони передбачили стягнення пені за несвоєчасне проведення розрахунків в розмірі ставки НБУ з суми не оплати за кожен день прострочки. Втім, за приписами пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили вимоги санепідеміологічної станції, стягнувши з товариства 286,29 грн пені за період з червня 2007 року до листопада 2007 року, враховуючи обмеження встановлені пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлений судом факт порушення товариством договірних зобов’язань зі сплати орендної плати, суди обґрунтовано застосували наслідки, передбачені договором і статтею 625 Цивільного кодексу України.

Стосовно вимог зустрічного позову колегія суддів відзначає наступне. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 вказаного Кодексу унормовано, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Відповідно до приписів статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 15 вказаного Кодексу визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що предметом зустрічного позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати –Агро" до Мукачівської міської санітарно-епідеміологічної станції про визнання за товариством права на користування орендованим приміщенням, що знаходиться в місті Мукачево на вул. Возз'єднання, 17 на визначений договором №5 термін сім років з моменту ухвалення судового рішення та на істотних умовах цього договору. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 1 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. При цьому, має значення лише суб’єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спору виявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд відмовляє у позові. Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предмет позову це конкретна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується ця вимога. Після з’ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд також приймає рішення про відмову у позові.

З'ясувавши всі обставини справи, суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Карпати –Агро" користується орендованим приміщенням на умовах договору від 17.07.02. Строк дії цього договору визначений сторонами в пункті 5.1 договору і становить 7 років, з дня його укладення. Тобто строк дії договору сторонами визначений до 2009 року. За приписами статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відтак, судами вірно установлено, що спір між сторонами з приводу неузгодження строку дії договору відсутній, що свідчить про відсутність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позив ача за зустрічним позовом. Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що обраний товариством спосіб захисту порушеного права не відповідає матеріально-правовим способам захисту права, визначеним приписами статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Викладене свідчить про підставність ухвалення судами рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують встановленого судами та не можуть бути підставою для скасування переглянутих судових рішень, оскільки ґрунтуються на переоцінці судом доказів у справі.

Згідно з приписами частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх.