Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.) від 12.06.2008 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Гоголь Ю.М., судді –Голик В.С., Черткова І.В.) від 15.10.2008 року, у справі

№ 2-1/4667-2008 в позові відмолено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п.1 ст. 120, ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач та треті особи не надіслали.

Позивач та треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представників відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Колективне підприємство "Ялтакурорттеплоенерго", (правонаступник - Комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго") є постійним користувачем земельної ділянки площею 9,49га по вул. Бахчисарайське шосе, 40 в с.Куйбишево, м. Ялта, про що свідчить Державний акт на право постійного користування землею серії І-КМ №003008 (а.с.5-8, т.1).

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року № 536 позивач зобов’язаний передати безоплатно, а Комунальне підприємство "Будинок торгівлі-2000" прийняти на баланс на праві повного господарського відання будівлі та споруди бази відпочинку "Тюзлер", які розташовані за адресою: м. Ялта, с.Куйбишево, вул. Бахчисарайська, 40 (а.с.10-11, т.1).

28 квітня 2007 року, на виконання вказаного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради, сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна бази відпочинку "Тюзлер", яке розташоване за адресою: м. Ялта, с. Куйбишево, вул. Бахчисарайська, 40 (а.с.12, т.1).

Листом від 22 травня 2007 року №782, позивач, на підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради, звернувся до Лівадійської селищної ради з клопотанням про вилучення з 01 травня 2007 року у нього земельної ділянки площею 9,32 га, яка зареєстрована державним актом на право постійного користування серії І-КМ № 003008 від 12 січня 1995 року. Також у вказаному листі позивач повідомив, що він припиняє сплачувати земельний податок з травня 2007 року на підставі рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року №536 (а.с.14).

Рішенням 21 сесії 5 скликання Лівадійської селищної ради № 32 від 21 грудня 2007 року Комунальному підприємству Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" надано згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 9,32 га за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта. с. Куйбишево, вул. Бахчисарайське шосе, 40 (а.с.9,т.1).

29 лютого 2008 року Комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" направило на адресу Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Будинок торгівлі-2000" претензію на загальну суму

273686,12 грн. із яких 73686,12 грн. - матеріальні витрати, понесені позивачем в результаті того, що відповідачем не була переоформлена земельна ділянка площею 9,32 га, згідно рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року №536, та 200000,00 грн. моральна шкода, завдана цими ж діями (а.с.15).

В квітні 2008 року КП Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" звернулося до суду з позовом в даній справі про стягнення боргу в сумі 82869,79 грн., який складається із: 45812,32 грн. втрат від сплати земельного податку, 4134,57 грн. інфляційних втрат, 515,39 грн. 3% річних, 12407,51 штрафних санкцій та 20000,00 грн. моральної шкоди.

Матеріали справи, зокрема, законодавче обґрунтування позовних вимог, свідчать, що позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму в якості компенсації збитків, понесених ним у вигляді сплати земельного податку та штрафних санкцій, а також компенсації моральної шкоди (а.с.3, т.1). Зазначені вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, без достатніх на те правових підстав користувався земельною ділянкою, яка належала позивачу на праві постійного користування. При цьому позивач вказує, що Комунальне підприємство "Будинок торгівлі-2000" не здійснювало сплату за користування зазначеною земельною ділянкою у зв’язку з чим за позивачем утворився податковий борг по сплаті податку на землю, визначений останньому податковими органами у податковому повідомленні-рішенні разом із штрафними санкціями. Вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. позивач обґрунтовує приниженням ділової репутації та підривом довіри до діяльності позивача внаслідок неправомірних дій відповідача.

Колегія суддів погоджується з позицією апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Правовідносини, що склалися між сторонами, підлягають регулюванню відповідними положеннями Цивільного, Земельного та Господарського кодексів України (436-15) .

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником. При цьому, позивач повинен довести, що збитки, заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв’язок між невиконанням зобов’язання і заподіянням збитків та розмір збитків.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої статтею 224 Господарського кодексу України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збитками, вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Судами встановлено, що між сторонами, на підставі рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року №536, виникли зобов’язання: позивача - передати безоплатно Комунальному підприємству "Будинок торгівлі-2000" будівлі та споруди бази відпочинку "Тюзлер", які розташовані за адресою: м. Ялта, с. Куйбишево, вул. Бахчисарайська, 40; відповідача - прийняти зазначені приміщення на баланс на праві повного господарського відання.

Вказані зобов’язання були виконані сторонами шляхом підписання акта прийому-передачі майна бази відпочинку "Тюзлер" (а.с.12, т. 1).

При цьому, зазначене рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради не змінює користувача земельної ділянки та не ставить в обов’язок відповідачу вчиняти певні дії щодо переоформлення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відчуження у цивільному праві означає передачу майна у власність іншій особі.

З вищенаведеного рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 12 квітня 2007 року №536 вбачається, що майно, зазначене в цьому рішенні, передається відповідачу на праві повного господарського відання. Отже, власник цього майна - територіальна громада - не змінюється.

Таким чином, судова колегія знаходить помилковим твердження заявника касаційної скарги про те, що відповідач повинен був здійснити переоформлення на нього права користування земельною ділянкою, як і посилання позивача на статтю 120 Земельного кодексу України в обґрунтування цього твердження, яка не регулює спірних правовідносин сторін.

Крім того, згідно ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Вилучення ж земельної ділянки із постійного користування можливе лише за умов настання обставин, передбачених у ст. 141 Земельного кодексу України, на які не може впливати особа, що володіє будівлями на такій земельній ділянці, а тому в діях останньої не вбачається правопорушення.

Також, у матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем земельного податку за період з травня по грудень 2007 року, або сплати сум податкового боргу згідно податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2008 року №0000432301/0 (а.с.120, т.1).

Вищевикладене свідчить про відсутність в діях відповідача таких елементів складу правопорушення як: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки, причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збитками та вина, що виключає настання для Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Будинок торгівлі-2000" відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що відповідач, отримував компенсацію земельного податку за договором оренди з третьою особою - Акціонерною компанією "Харківобленерго", спростовуються матеріалами справи.

Так, умовами зазначеного договору оренди, не передбачено обв’язку орендаря сплачувати орендодавцю (відповідачу у справі) компенсацію земельного податку (а.с.41-45, т.1).

Посилання в касаційній скарзі на порушення судом ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України є помилковими, оскільки вони не регулюють спірних правовідносин, а унормовують правомірну поведінку користувача земельної ділянки. Втім, контроль за використанням земельної ділянки після встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації законодавством України покладено на державні органи з контролю за використанням та охороною земель.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. судова колегія правомірно виходила із такого.

Немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, згідно пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Аналогічна позиція відображена і у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) . Проте, жодних доказів приниження ділової репутації позивача та підриву довіри до його діяльності матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене постанова Севастопольського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу КП Ялтинської міської ради "Ялтакурорттеплоенерго" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року у справі № 2-1/4667-2008 залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2008 року у справі № 2-1/4667-2008 –без змін.