2-13/2253-2008 Про визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею - 13.01.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2008 р. (суддя - Жукова А.І.) позов задоволено. Визнано недійсним договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди) від 25.06.1997 року, укладений між Ленінською районною радою та МПП "Буріт". Стягнуто з Ленінської районної ради в дохід державного бюджету України 42,50 грн. державного мита. Стягнуто з Ленінської районної ради в дохід державного бюджету України 59 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу. Стягнуто з Малого приватного підприємства "Буріт" 42,50 грн. державного мита. Стягнуто з Малого приватного підприємства "Буріт" 59 грн. витрат, пов'язаних із забезпеченням судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.09.2008 р. (судді –Антонова І.В., Лисенко В.А., Прокопанич Г.К.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2008 р. скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, мотивуючи подання порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористались наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційне подання відповідач -2 просить залишити без змін постанову апеляційної інстанції.

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 12.01.2009 р. у зв’язку з відпусткою судді Муравйова О.В., для перегляду в касаційному порядку справи № 2-13/2253-2008, призначеної до розгляду на 13.01.2009 р., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Полянський А.Г., судді – Коробенко Г.П., Фролова Г.М.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційного подання має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційне подання залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення 8 сесії 22 скликання Ленінської районної ради від 18.06.1997 року, 25.06.1997 р. між Ленінською районною радою та МПП "Буріт" було укладено договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди). Відповідно до вказаного договору МПП "Буріт" приймає у тимчасове користування земельну ділянку площею 1,43 га на 25 років для розробки кар'єру по видобуванню пильних вапняків.

18.05.2006 року Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земель АР Крим проведено перевірку та встановлено, що 25.06.1997 року Ленінською районною радою при відсутності технічної документації та проекту відводу укладено договір на право тимчасового користування землею.

За даним фактом було винесено припис про усунення порушення природоохоронного законодавства шляхом приведення документів на право користування земельної ділянки кар'єру по видобутку вапняку відповідно до вимог діючого законодавства.

19 червня 2006 року Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим була проведена повторна перевірка Малого приватного підприємства "Буріт", яка встановила, що порушення не були усунені.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надання земельних ділянок для розробки кар'єру та добування корисних копалин на момент укладання спірного договору до компетенції Ленінської районної ради Автономної Республіки Крим не входило, оскільки це є порушенням вимог статті 19 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року).

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 16 серпня 1991 року був складений та затверджений комісією Ленінського райвиконкому Автономної Республіки Крим акт № 27 вибору та обстеження земельної ділянки колгоспу "Рассвет" в районі Камишбурунського флюсового кар'єру площею 4 га паханих пасовищ, у відповідності до якого на даній земельній ділянки було розташовано кар'єр каменя - вапняку для колгоспу "Рассвет". Під час розробки відводу земельної ділянки землевпорядники визначили на місцевості місцезнаходження цієї земельної ділянки під кар'єр і встановили точки та координати, а також визначили її межи.

Мале приватне підприємство "Буріт" при розробці родовища пильних вапняків узгодило технічну документацію з усіма компетентними органами державної влади та самоврядування, у 1992 році за кошти Малого приватного підприємства "Буріт" підприємство "Укрчерметіологія" здійснило буріння і виконало дослідження результатів буріння.

Також Мале приватне підприємство "Буріт" отримало акт № 99 від 26 січня 1993 року управління Кримського округу державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт у промисловості і гірничому надзорі, у відповідності до якого Малому приватному підприємству "Буріт" був наданий гірничий відвід для розробки ділянки Краснопартизанського родовища пильних вапняків площею 2,5 га строком на 20 років та отримало висновок головного державного санітарного лікаря Ленінського району від 17 липня 1997 року.

Октябрською сільською радою Ленінського району Автономної Республіки Крим було прийнято рішення 8 сесії 22 скликання Ленінської районної ради Автономної Республіки Крим від 18 червня 1997 року "Про надання земельної ділянки в тимчасове користування Малому приватному підприємству "Буріт" строком на 25 років для розробки кар'єру пильних вапняків".

З матеріалів справи вбачається, що на підставі цього рішення відповідачем була розроблена технічна документація земельної ділянки, зазначені основні техніко –економічні показники підприємства (об'єкту), рекомендованого до розміщення на території України, з додатками у вигляді пояснювальної записки, ситуаційного плану, схеми розміщення підприємства, що стало підставою для укладення договору на право тимчасового користування земельною ділянкою від 25 червня 1997 року.

Згідно ст. 19 ЗК України від 18 грудня 1990 року, що діяв на момент укладання спірного договору сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

При цьому колегія суддів також відзначає, що згідно ч. 3 ст. 21 ЗК України, в редакції що діяла на момент укладення договору, надання земельних ділянок для видобування корисних копалин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням грунтового покриву, провадиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повернення цих ділянок попереднім власникам землі або землекористувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, що також спростовує посилання прокурора.

З матеріалів справи вбачається, що при узгодженні дозволу на розробку кар'єру відповідачем були отримані дозволи Територіального Управління Держнаглядохоронпраці по Автономної Республіки Крим та місту Севастополю, Держкомгеології України Державне геологічне підприємство "Кримгеологія" та узгодження Постійної комісії з раціонального природокористування і земельним питанням Верховної Ради Автономної Республіки Крим. 09 серпня 2000 року Мале приватне підприємство отримало Екологічну картку кар'єру.

Також на підставі всіх узгоджень відповідач отримав ліцензію (спеціальний дозвіл) на користування надрами № 2611 від 25 грудня 2001 року з метою видобування вапняків, придатних для виробництва каменю стінового строком на 10 років.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, апеляційною інстанцією також обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що рішення 8 сесії 22 скликання Ленінської районної ради Автономної Республіки Крим від 18 червня 1997 року, що стало підставою для укладання спірного договору, недійсним у встановленому законом порядку не визнано, а отже Мале приватне підприємство "Буріт" мало право на отримання земельної ділянки в тимчасове користування для розробки кар'єру пильних вапняків.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, апеляційний суд повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника прокуратури оголошена вступна та резолютивна частини постанови.