19/18 Про визнання гуртожитків об'єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання міської ради - 22.09.2011 Прийняття

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"(далі ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", м. Львів

про визнання гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради

за участю представників:

прокурор - Яворська Л.Р. –прокурор відділу;

від позивача - Савка Ю.Г. –головний спеціаліст відділу правового забезпечення;

від відповідача 1 - Мужанов К.В. –представник;

від відповідача 2 - Долішній І.І. –представник;

від відповідача 3 - не з’явився;

від третьої особи - не з’явився.

Повна постанова складена 30.09.2011р.

Присутнім у судовому засіданні представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 29 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України (1798-12) ), роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2011р. у цій справі, колегія суддів у складі: головуючий суддя Левицька Н.Г., судді Березяк Н.Є., Пазичев В.М., позовні вимоги задоволено частково, визнано гуртожитки у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду, в задоволенні решти позовних вимог провадження припинено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ч.2 ст. 14 ЦК України, ст.ст. 9, 127-131 ЖК Української РСР, а також зокрема тим, що позовні вимоги в частині визнання гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду є мотивованими та обґрунтованими; по позовних вимогах в частині передачі гуртожитків у м. Львові по вул.Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 у відання Львівської міської ради відсутній предмет спору, оскільки позивачем подано Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №424 від 15.04.2011р. "Про передачу у власність територіальної громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод"гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19"та Ухвалу Львівської міської ради 3-ї сесії 6-го скликання від 21.04.2011р. "Про надання згоди на прийняття громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" відомчих гуртожитків №17 та №19 по вул. Низинній", якими фактично вирішено вказані позовні вимоги.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ЗАТ "Львівський керамічний завод", відповідач 1 у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2011р. у справі № 19/18 про часткове задоволення позову прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ЗАТ "Львівський керамічний завод"та РВ ФДМ України по Львівській області, яким гуртожитки по вулиці Низинній, 17 та 19 визнано об’єктами державного житлового фонду, повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. Зокрема скаржник вважає оскаржене рішення незаконним, необґрунтованим і таким, що прийняте з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Львівська міська рада, позивач у справі, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2011р. у справі № 19/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Обгрунтовуючи свої вимоги скаржник посилається на те зокрема, що:

- судом першої інстанції порушено норми процесуального і матеріального права, оскільки колегія суддів була призначена під час розгляду справи, а суддя Левицька Н.Г. не могла брати участі у новому розгляді справи у зв’язку зі скасуванням судом апеляційної інстанції прийнятого за її участю рішення від 12.10.2010 року;

- звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради є безпідставним;

- цей спір є непідвідомчий господарському суду;

- оскільки на момент проведення приватизації ЗАТ "Львівський керамічний завод"гуртожитки не відносилися до об’єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, вони могли бути включені до вартості майна ЗАТ "Львівський керамічний завод",тобто їх приватизація була законною.

Присутні представники учасників судового процесу у судових засіданнях підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Враховуючи ті обставини, що в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо цього спору, розгляд справи у судовому засіданні відкладався, явка представників сторін у судове засідання обов’язковою не визнавалась, матеріали справи містять достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги і перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача 1 –арбітражного керуючого про відкладення розгляду справи і вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги.

Крім того, суд відзначає, у всіх засіданнях суду апеляційної інстанції брав участь представник відповідача 1.

Щодо клопотання представника відповідача1 про відкладення розгляду справи, виклику у судове засідання повноважного представника ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" та витребування технічної документації (інвентарної справи) на будівлі гуртожитків по вул. Низинній 17 та 19 у м. Львові, оскільки в гуртожитку по вул. Низинній, 17 знаходяться непридатні для проживання нежитлові приміщення, то суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні такого клопотання з огляду на те, що предметом спору у цій справі є визнання гуртожитків об’єктами державного житлового фонду, а технічні приміщення не відносяться (не є) гуртожитком, тому наявність технічних приміщень та відображення їх в інвентаризаційних справах не мають значення для правильного вирішення цього спору (не впливають на вирішення юридичного питання чи підлягають визнанню гуртожитки об’єктами права державної власності).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

Позовні вимоги заявлено Прокурором Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ЗАТ "Львівський керамічний завод", РВ ФДМ України по Львівській області та Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" про визнання гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради.

Ухвалою місцевого господарського суду від 09.02.2010р. порушено провадження у справі та призначено до судового розгляду.

За результатами судового розгляду справи прийнято рішення від 12.10.2010р., яким було задоволено позовні вимоги частково, а саме: Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул. Низинній, 17 та видане на підставі нього Свідоцтво про право власності ЗАТ "Львівський керамічний завод"на гуртожиток по вул. Низинній, 17 у м. Львові - скасовано; позовні вимоги в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради,- залишено без розгляду; в частині позовних вимог про визнання недійсним Акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р. та визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна, переданого до складу статутного фонду ЗАТ "Львівський керамічний завод"провадження припинено.

07 грудня 2010 року Прокуратурою Залізничного району м. Львова подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2010р., в якій прокурор просив скасувати рішення суду першої інстанції та задоволити позов у повному обсязі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. апеляційну скаргу прокурора Залізничного району м. Львова задоволено частково, а саме: рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2010р. у справі №19/18 скасовано в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, справу № 19/18 в цій частині постановлено передати до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті; в решті рішення залишено без змін.

Справу Львівським апеляційним господарським судом направлено до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті позовної вимоги визнання гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, яка залишена судом без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2011р. справу призначено до судового розгляду на 29.03.2011р.

Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2011р. у цій справі, колегія суддів у складі: головуючий суддя Левицька Н.Г., судді Березяк Н.Є., Пазичев В.М., позовні вимоги задоволено частково, визнано гуртожитки у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 об’єктами державного житлового фонду, в задоволенні решти позовних вимог провадження припинено.

Щодо посилань скаржника на те зокрема, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки колегія суддів була призначена під час розгляду справи, а суддя Левицька Н.Г. не могла брати участі у новому розгляді справи у зв’язку зі скасуванням судом апеляційної інстанції прийнятого за її участю рішення від 12.10.2010 року, то апеляційний господарський суд відзначає, що такі посилання є безпідставні, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.46 ГПК України (1798-12) справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Щодо законності розгляду справи за участю судді Левицької Н.Г., то слід відзначити, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. у цій справі, суд апеляційної інстанції передав справу для розгляду по суті позовної вимоги про визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. низинна, 17 та 19, об’єктами державного житлового фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, оскільки ця позовна вимога рішенням Господарського суду від 12.10.2010р. у цій справі, була залишення без розгляду, тобто, не розглянута по суті. Отже, у цьому випадку має місце розгляд позовної вимоги взагалі, а не новий розгляд вже розглянутої позовної вимоги.

Твердження скаржника про безпідставність звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом.

Відповідно до п.6 ч.2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру"при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 згаданого Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, зокрема: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних, та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

У відповідності до ч.3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до Господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 (v003p710-99) у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа № 1-1/99) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у ч.2 ст. 2 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому Законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ч.2 ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади міста. У цьому випадку, в ході проведення перевірки прокурором, встановлено та визначено поважні причини та необхідні і достатні підстави для представництва в суді інтересів також і невизначеного кола осіб, а саме територіальної громади м. Львова, оскільки захист прав громадян є приорітетним напрямком діяльності органів прокуратури, а Львівська міська рада у відповідності до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування"покликана захищати права територіальної громади. Відтак наведені порушення, на думку прокурора та позивача, завдають істотної шкоди інтересам держави, а саме: в особі органу місцевого самоврядування - Львівської міської ради.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У цьому випадку прокурором правильно, з врахуванням вимог ст. 2 ГПК України, визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та доведено порушення інтересів держави.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 635 "Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій" (635-93-п) , РВ ФДМ України по Львівській області видано наказ від 09.09.1993р. № 262 "Про приватизацію", яким прийнято рішення про приватизацію Львівського керамічного заводу. Наказами РВ ФДМ України по Львівській області від 20.10.1993р. №309 та від 29.10.1993р. №346 створені відповідно комісія з приватизації Львівського керамічного заводу та комісія по інвентаризації майна Львівського керамічного заводу.

Наказом РВ ФДМ України по Львівській області від 30.11.1993р. №399 затверджено Акт оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу (у тому числі визначено розмір статутного фонду акціонерного товариства), а наказом від 25.02.1994р. №89 перетворено Львівський керамічний завод у Відкрите акціонерне товариство "Львівський керамічний завод".

Відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівський керамічний завод, вартість гуртожитків за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 включена до статутного фонду акціонерного товариства під час приватизації (п.79-80 Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ "Львівський керамічний завод").

Під час приватизації даного підприємства регіональним відділенням застосовувався Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) (в редакції, що діяла на момент приватизації).

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна"було визначено, що дія цього Закону (2163-12) не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Згідно із п.42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. №717 (717-93-п) (в редакції, яка діяла на час приватизації Львівського керамічного заводу), вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість державного житлового фонду.

Виходячи з положень ст. 4 Житлового кодексу Української РСР, до складу житлового фонду входять жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях. Жилі будинки і жилі приміщення в інших будинках, що належать державі, становлять державний житловий фонд.

Відповідно до ст.ст. 127- 131 Житлового кодексу Української РСР та п.3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР №208 від 03.06.1986р. (208-86-п) , гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Враховуючи, що такі жилі будинки належали державним підприємствам на праві повного господарського відання, то їх (гуртожитки) слід відносити до об'єктів державного житлового фонду.

Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Згідно з ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"державний житловий фонд - це житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до п.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України №02-5/35 від 26.01.2000 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до п.2 "Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 6.11.1995р. N891 (891-95-п) , передачі в комунальну власність підлягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Крім того, згідно з п.1 наведеного, Положення (891-95-п) , у попередньому його абзаці ним визначено порядок передачі до комунальної власності загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі банкрутства, зміни форми власності або ліквідації цих підприємств, установ та організацій.

Також, відповідно до вимог п.1 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(у редакції, яка існувала на час видачі оскаржуваного наказу), державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, згідно з вимогами цього Закону (2482-12) .

Також, відповідно до вимог п.2 ч.9 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(в редакціях станом на момент видачі оскаржуваного наказу та на момент вирішення спору), у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Щодо зазначеного у п.4 ч.1 ст. 268 Цивільного кодексу України випадку, на який позовна давність не поширюється, а саме: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи та вищенаведеними доводами, ні прокурором, ні позивачем не обґрунтовано порушення права власності чи іншого речового права, а саме, Львівської міської ради, а аналіз доводів прокурора та позивача свідчить про обгрунтування ними порушеного права держави.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги в частині визнання гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 17 та по вул. Низинній, 19, об’єктами державного житлового фонду є мотивованими та обґрунтованими і відповідно підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині передачі гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул.Низинній, 17 у відання Львівської міської ради, то слід відзначити наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №424 від 15.04.2011р. "Про передачу у власність територіальної громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод"гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19", Виконавчий комітет Львівської міської ради вирішив:

1. Погодитись з пропозицією Залізничної районної адміністрації щодо готовності передачі-приймання гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19 від закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод"у власність територіальної громади м. Львова;

2. Пропонувати міській раді прийняти у власність територіальної громади м.Львова гуртожитки на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19 від ЗАТ "Львівський керамічний завод".

Також позивачем, Львівською міською радою, подано Ухвалу Львівської міської ради 3-ї сесії 6-го скликання від 21.04.2011р. "Про надання згоди на прийняття громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод" відомчих гуртожитків №17 та №19 по вул. Низинній", в якій Львівська міська рада ухвалила:

1. Надати згоду на прийняття у власність територіальної громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод"відомчі гуртожитки №17 та №19 на вул. Низинній;

2. Департаменту житлового господарства та інфраструктури затвердити акт приймання-передачі відомчих гуртожитків №17 та №19 на вул. Низинній;

3. Залізничній районній адміністрації після затвердження акта приймання-передачі здійснити у встановленому порядку передачу-приймання відомчих гуртожитків №17 та №19 на вул. Низинній.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що по позовних вимогах в частині передачі гуртожитків у м. Львові по вул. Низинній, 19 та по вул. Низинній, 17 у відання Львівської міської ради відсутній предмет спору, оскільки позивачем подано вищезазначені Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №424 від 15.04.2011р. "Про передачу у власність територіальної громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод"гуртожитків на вул. Низинній, 17 та вул. Низинній, 19"та Ухвалу Львівської міської ради 3-ї сесії 6-го скликання від 21.04.2011р. "Про надання згоди на прийняття громади м. Львова від ЗАТ "Львівський керамічний завод"відомчих гуртожитків №17 та №19 по вул. Низинній", якими фактично вирішено вказані позовні вимоги.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.