51/346 Про визнання недійсним договору оренди та повернення майна - 25.12.2012 Прийняття

У серпні 2011 Верховна Рада України (далі - позивач) звернулася з позовом до Комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» (далі - відповідач-1) та Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди окремої будівлі, укладеного 20.08.2004 між відповідачем-1 та відповідачем-2, та зобов`язання відповідача-1 повернути орендоване майно. Також позивач просив суд відновити пропущений строк на звернення до суду.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.08.2011 порушено провадження у справі № 51/346 та залучено до участі у справі Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - третя особа-1) та Закрите акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Рокада» (далі - третя особа-2) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

В процесі розгляду справи Комунальним підприємством «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» було подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, Державного Управління Справами.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.12.2011 залучено до участі у справі Державне Управління Справами (далі - третя особа-3) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.09.2012 у справі № 51/346 в позові Верховної Ради України відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 18.09.2012, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на неправомірне застосування судом першої інстанції строків позовної давності та необґрунтоване віднесення судом першої інстанції повноважень Верховної Ради України до повноважень Голови парламенту.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 порушено апеляційне провадження у справі № 51/346.

У відзивах на апеляційну скаргу третя особа-1 та відповідач-2 просили рішення господарського суду м. Києва від 18.09.2012 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В свою чергу, відповідач-1 та третя особа-3 просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 розгляд справи № 51/346 відкладено на 11.12.2012 у зв'язку з неявкою представників відповідача-2 та третьої особи-2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2012 розгляд справи № 51/346 відкладено на 25.12.2012 у зв'язку з повторною неявкою представників відповідача-2 та третьої особи-2 та продовжено строк вирішення спору в порядку частини 3 ст. 69 ГПК України.

В засідання суду, призначене на 25.12.2012, представники відповідача-2 та третьої особи-2 не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, надали суду клопотання з проханням розгляду скарги у їх відсутність. Будь-яких інших заяв чи клопотань суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги та порушення строків її розгляду, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду, без участі вказаних представників.

Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (v0018600-11) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-3, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

20.08.2004 між Комунальним підприємством «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» (орендар) та Санаторним комплексом «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України (орендодавець) з дозволу Управління справами Апарату Верховної Ради у формі Розпорядження № 36 від 30.06.2004 укладено договір оренди (реєстраційний № 1894) (далі - Договір).

Договір посвідчено 20.08.2004 приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Темчиною Н.О.

Відповідно до п. 1.1 Договору Санаторний комплекс «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України передає, а Комунальне підприємство «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» приймає в строкове користування окрему будівлю-корпус (дачу № 16) санаторію «Морський прибій» санаторного комплексу «Дюльбер» площею 555,1 кв. м, яка розташована за адресою: 98671, місто Ялта, с.м.т. Кореїз, Алупкінське шосе, 19, санаторій «Морський прибій» СК «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Строк оренди визначено у 49 років (п. 11.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору орендодавець на період дії договору надає орендареві право користування земельною ділянкою площею 0,33 га, на якій розташовано майно, а також право користування земельною ділянкою площею 0,3 га, яка прилягає до будівлі. Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії 1-КМ № 003039, виданого 27.02.1997 Кореїзькою селищною радою Санаторному комплексу «Дюльбер» для здійснення оздоровчої діяльності, орендодавець користується земельною ділянкою площею 20,1966 га.

Пунктами 3.1, 3.2 та 3.3 Договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і складає без ПДВ за перший місяць оренди 6606,67 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата безготівково перераховується до державного бюджету та орендодавцю у співвідношенні 50% до 50% щомісячно, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

21.06.2007 відповідач-1 (за погодженням з Управлінням справами Апарату Верховної Ради) орендоване за спірним договором майно передав в суборенду Закритому акціонерному товариству «Акціонерна страхова компанія «Рокада», про що укладено договір суборенди № 1197. Договір суборенди укладено строком на 45 років і посвідчено нотаріально.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На думку позивача спір між сторонами виник внаслідок того, що Санаторний комплекс «Дюльбер» входить до складу майнового комплексу, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та його передача можлива за рішенням Верховної Ради України. Оскільки за твердженням позивача, Верховна Рада України не приймала рішення про надання згоди на укладання договору оренди державної дачі № 16 санаторію «Морський прибій» Санаторного комплексу «Дюльбер», Договір оренди від 20.08.2004 було укладено без згоди власника майна і відповідно це є підставою для визнання його недійсним.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Законом України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» (далі - Закон) визначено порядок володіння, користування та розпорядження майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України.

Відповідно до статті 1 цього Закону управління державним майном, що відповідно до законодавства України знаходиться на балансі або у віданні Верховної Ради України та забезпечує її діяльність (цілісні майнові комплекси підприємств та організацій, їх структурні підрозділи, будинки, споруди, тощо), здійснюються органами і в порядку, визначеними Верховною Радою України.

Статтею 2 Закону встановлено, що розпорядження (відчуження) і передача державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та знаходиться на її балансі або у віданні, провадяться лише за рішенням Верховної Ради України.

При цьому, відповідно до пункту 5 частини другої статті 88 Конституції України Голова Верховної Ради України організовує роботу апарату Верховної Ради України.

На виконання вищезазначеного положення Конституції України (254к/96-ВР) Голова Верховної Ради України своїм Розпорядженням від 07.06.2001 № 519 затвердив Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - Положення про Управління). Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України діяло до 12.07.2004.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість посилань позивача на Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затверджені Розпорядженнями по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України № 820 від 12.07.2004 та № 26 від 07.03.2007, оскільки на момент видачі Розпорядження № 36 від 30.06.2004, яким було погоджено Санаторному комплексу «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України передати в оренду будівлю дачі № 16, діяло Положення про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 07.06.2001 № 519.

Таким чином, при оцінці правомірності погодження передачі в оренду будівлі дачі № 16 необхідно керуватися, зокрема, Положенням про Управління справами Апарату Верховної Ради України, затвердженим Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 07.06.2001 № 519 (далі - положення № 519).

Згідно з пунктом 1.1 Положення № 519 Управління справами Апарату Верховної Ради України є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до пункту 1.5 Положення № 519 Управління справами здійснює функції органу, уповноваженого управляти майном підприємств, організацій, закладів, що є самостійними юридичними особами, підпорядкованими Управлінню.

Управління в межах своїх повноважень створює підпорядковані підприємства, затверджує їх статути та положення, визначає порядок їх діяльності (абзац 14 пункту 2.1 Положення № 519).

Відповідно до абзацу 6 пункту 3.3 Положення № 519 у підпорядкуванні Управління справами перебуває СК «Дюльбер», який входить до складу майнового комплексу, що забезпечує діяльність Верховної Ради України.

Згідно з пунктом 3.4 Положення № 519 підприємства, підпорядковані Управлінню, є самостійними господарюючими статутними суб'єктами, їх правовий статус, порядок ведення фінансово-господарської діяльності визначаються, окрім іншого, положеннями, затвердженими Керуючим справами Верховної Ради України. Відповідно до пункту 4.1 Положення № 519, останнє очолює Керуючий справами, який призначається на посаду та звільняється з неї Головою Верховної Ради України за поданням Керівника Апарату Верховної Ради України.

12.12.2001 Керуючий справами Апарату Верховної Ради України Куцик І.М. Розпорядженням по Управлінню № 114 затвердив Положення про Санаторний комплекс «Дюльбер» (далі - Положення про СК «Дюльбер»), в якому було визначено порядок ведення фінансово-господарської діяльності Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України. Положення про СК «Дюльбер» діяло до 07.03.2007.

Відповідно до пункту 3.3 Положення про СК «Дюльбер», Санаторний комплекс «Дюльбер», використовуючи закріплене за ним майно з урахуванням його специфіки, має право за попереднім погодженням з Управлінням здавати його в оренду.

Таким чином, у Положенні про Управління та Положенні про СК «Дюльбер» Верховною Радою України було визначено порядок управління закріпленим за СК «Дюльбер» майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, та передбачено право СК «Дюльбер» здавати в оренду будівлю дачі № 16, за умови попереднього погодження такої передачі з Управлінням справами Апарату ВР України.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення з питань правового режиму майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України приймаються парламентом у формі постанов, про що свідчать, зокрема постанова № 1711-ІІІ від 11.05.2000, постанова № 3209-ІV від 15.12.2005, постанова № 680-V від 22.02.2007, постанова № 1652-VІ від 21.10.2009 та постанова № 1733-VІ від 22.02.2009.

Проте, у наведених позивачем постановах Верховної Ради України йдеться про передачу об'єктів державного майна з балансу Верховної Ради України в управління інших державних органів або у комунальну власність, а не про передачу цих об'єктів в оренду.

Таким чином, положення ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» на випадки передачі в оренду майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, не поширюються, а стосуються випадків саме відчуження майна.

До того ж, при передачі державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, в оренду, правовий режим даного майна не змінюється, а тому положення Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» (594/96-ВР) не поширюється на випадки передачі майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, в оренду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що Договір оренди від 20.08.2004 був укладений з дотриманням передбаченого Верховною Радою України порядку управління майном, яке забезпечує її діяльність.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Позивачем не надано доказів, які б свідчили про наявність законних підстав для визнання недійсним Договору оренди від 20.08.2004, укладеного між Комунальним підприємством «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» та Санаторним комплексом «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Оскільки Договір оренди від 20.08.2004, укладений на 49 років та Договір суборенди № 1197 від 21.06.2007, укладений на 45 років є дійсними, вимоги позивача про зобов'язання Комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» повернути орендоване за договором оренди від 28.04.2004 майно Санаторному комплексу «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради, колегією суддів також визнаються необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно питання подання Верховною Радою України позову після спливу позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.5 Договору оренди орендар має право передавати третім особам належне йому право оренди за письмовою згодою орендодавця.

Як стверджує позивач, йому стало відомо про наявність укладеного договору оренди лише з отриманого рішення господарського суду м. Києва від 22.02.2011 у справі № 11/10 за позовом Санаторного комплексу «Дюльбер» Управління справами Апарату Верховної Ради України до Комунального підприємства «Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв» про розірвання договору оренди.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 27.02.2007 відповідач-1 надіслав Голові Верховної Ради України лист № 29/310-309 стосовно згоди на передачу дачі № 16 СК «Дюльбер» в суборендне користування Акціонерній страховій компанії «Рокада», у відповідь на що 14.03.2007 Управління справами Апарату Верховної Ради України надіслало на адресу відповідача-1 лист № 15/24-667, в якому повідомило, що за дорученням Голови Верховної Ради України лист відповідача-1 розглянуто та повідомлено про те, що Голова Верховної Ради України принципових заперечень щодо передачі дачі № 16 СК «Дюльбер» в суборендне користування Акціонерній страховій компанії «Рокада» не має.

05.06.2007 відповідач-1 надіслав Голові Верховної Ради України лист № 29/310-812 щодо згоди на передачу дачі № 16 СК «Дюльбер» в суборендне користування Акціонерній страховій компанії «Рокада».

У відповідь на вказаний лист, 14.06.2007 Управління справами Апарату Верховної Ради України надіслало на адресу відповідача-1 лист № 15/24-1425, в якому повідомило, що за дорученням Голови Верховної Ради України лист відповідача-1 розглянуто, Головою Верховної Ради України погоджено укладення договору суборенди з Акціонерною страховою компанією «Рокада».

З урахуванням того, що Верховна Рада України в особі її Голови була обізнана про наявність Договору оренди ще у червні 2007, керуючись ст. ст. 257, 261 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для позивача сплив, доказів поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надано.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 18.09.2012.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Верховної Ради України залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 18.09.2012 у справі № 51/346 - без змін.