5011-36/4894-2012 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 24.12.2012 Прийняття

( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs29832490) ) ( Додатково див. рішення господарського суду м.Києва (rs25745241) ) ( Додатково див. рішення господарського суду м.Києва (rs32315527) ) ( Додатково див. постанову Київського апеляційного господарського суду (rs33863589) )

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Алданової С.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2012р.

у справі № 5011-36/4894-2012 (Головуючий суддя Трофименко Т.Ю., судді: Літвінова М.Є., Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-Лізинг»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості

Товариство з обмеженою відповідальністю «Н-Лізинг» (далі - позивач) звернулося в господарський суд м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення 94 069,11 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу № 07000487 від 17.12.2007р. та 3516 грн. 24 коп. пені за прострочку платежу, а всього 97 585,35 грн.

В подальшому, 23.05.2012р. позивач подав заяву, згідно з якою зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 92 808,39 грн. основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 07000487 від 17.12.2007р. та 3 516,24 грн. пені (т.1, а.с.61,62).

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.08.2012р. у справі № 5011-36/4894-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 92 808,39 грн. основного боргу, 3 516,24 грн. пені та судові витрати. Рішення суду прийнято з посиланням на положення договору фінансового лізингу та відступлення права вимоги, норми ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та Закону України «Про фінансовий лізинг» (723/97-ВР) і вмотивовано тим, що відповідач у строк, встановлений договором зобов'язання щодо сплати лізингових платежів не виконав, заборгованості зі сплати лізингових платежів не сплатив, а тому суд визнав позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу такими, що підлягають задоволенню. Також, враховуючи обставини справи, умови договору фінансового лізингу та норми ст. 549 ЦК України та ст.ст. 231, 232 ГК України, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2012р. у справі № 5011-36/4894-2012 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду прийнято за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, на думку скаржника, не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не було враховано його доводів, в тому числі впливу фінансової кризи на можливість відповідача у повному обсязі сплачувати лізингові платежі, відсутності доказів заборгованості та часткового погашення відповідачем цієї заборгованості, а також про неправомірність нарахування пені. Крім того, у додаткових письмових поясненнях до апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позивач не довів свого права на пред'явлення позову, оскільки не є фінансовою установою, яка відповідно до законодавства має право надавати фінансові послуги.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, вважає рішення таким, що відповідає нормам закону та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2012р. у справі № 5011-36/4894-2012 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Сухового В.Г. (доповідач), суддів Алданової С.О., Чорногуза М.Г. та призначено розгляд скарги на 24.10.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р. розгляд скарги у справі відкладено на 05.11.2012р. у зв'язку з клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012р. розгляд скарги у справі відкладено на 19.11.2012р. у зв'язку з клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 19.11.2012р. за клопотанням сторін продовжено строк розгляду справи, а у судовому засіданні оголошено перерву до 03.12.2012р.

Згідно з розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012р. у складі колегії здійснено заміну судді Чорногуза М.Г. на суддю Остапенка О.М. у зв'язку з великою завантаженістю судді Чорногуза М.Г. у розгляді інших справ.

Ухвалою суду від 03.12.2012р. справу № 5011-36/4894-2012 за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2012р. у справі № 5011-36/4894-2012 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Сухового В.Г. (доповідач), суддів Алданової С.О., Остапенка О.М.

У судовому засіданні 03.12.2012р. оголошено перерву до 24.12.2012р.

В судовому засіданні 24.12.2012р. суд заслухав пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, яке, на думку колегії суддів підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2007р. між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс" (Лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу

№ LA 07000487 (далі - договір, т.1, а.с.11-13), відповідно до якого лізингодавець зобов'язується надати, а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу згідно Додатку № 1 на умовах цього Договору. Предметом лізингу, відповідно до розділу 1 договору, є автобус Etalon БАЗ А079.24 ТАТА 697 TC55L EURO II, 5,675л дизель, 138 к.с. (номер кузова НОМЕР_1) державний номер НОМЕР_2.

Пунктом 1.1 загальних умов договору фінансового лізингу (далі - Загальні умови), що є додатком № 2 до Договору і його невід'ємною частиною, лізингодавець зобов'язується, після підписання лізингоодержувачем договору фінансового лізингу, придбати і передати у володіння та користування лізингоодержувачу предмет лізингу - транспортний засіб, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти відповідний транспортний засіб та використовувати його у відповідності до умов договору фінансового лізингу.

На виконання умов договору лізингодавцем передано, а лізингоодержувачем прийнято у фінансовий лізинг транспортний засіб, що підтверджується Актом приймання-передачі предмета лізингу «БАЗ А079.24» (номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2) від 20.03.2008, який підписаний сторонами договору (т.1, а.с.14).

Сторонами у договорі погоджено такі лізингові платежі, які загалом становлять 6 169,84 грн.:

- одноразові лізингові платежі у сумі 4495,60 доларів США або 22 860,13 грн.;

- щомісячні платежі, які включають відшкодування вартості предмету лізингу у сумі 674,34 доларів США або 3 429,02 грн., банківські відсотки та комісія у сумі 539 доларів США або 2 740,82 грн.

Відповідно до п. 8.1 Загальних умов договору нарахування щомісячних лізингових платежів розпочинається з дати підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу, але не пізніше п'яти днів з дати повідомлення лізингоодержувача про готовність предмета лізингу до передачі.

Пунктом 8.2 Загальних умов Договору передбачено, що лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно з договором фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця, шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок лізингодавця, зазначений в договорі та виставленому рахунку-фактурі. Неодержання рахунку лізингоодержувачем не звільняє його від зобов'язання своєчасно здійснювати лізингові платежі.

В обґрунтування заявлених вимог у даній справі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач посилається на те, що в порушення умов договору фінансового лізингу № 07000487 від 17.12.2007р. відповідач не виконав зобов'язання щодо сплати щомісячних лізингових платежів, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 92 808,39 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку та за прострочення виконання грошового зобов'язання, посилаючись на порушення умов договору та ст.ст. 230, 231 ГК України нараховує пеню у розмірі 3 516,24 грн.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову у даній справі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що договір, який укладений між ЗАТ «Єврофінанс» та відповідачем за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, а тому правовідносини сторін, які виникли з даного договору регулюються положеннями ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та нормами спеціального Закону України «Про фінансовий лізинг» (723/97-ВР) .

Згідно з приписами ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що до складу лізингових платежів можуть включатися сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсація відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до ст. 11 цього Закону Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України, передбачено що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.01.2011р. між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг" (позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення, т. 1, а.с. 15-22), відповідно до якого первісний кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю "Єврофінанс") відступає, а новий кредитор (Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-Лізинг") набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності із положеннями Договорів лізингу, перелік яких вказаний у Додатку № 1 до даного договору (надалі іменуються "Основні договори"), укладені між первісним кредитором та лізингоодержувачами, згідно Додатку № 1 до даного Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за договором про відступлення права вимоги до позивача перейшло право замість ЗАТ "Єврофінанс" (первісного кредитора) вимагати від відповідача сплати грошових коштів, визначених договором фінансового лізингу № LA 07000487 від 17.12.2007, в сумі 45 448, 63 грн., у зв'язку з заміною кредитора (Лізингодавця) на нового - ТОВ "Н-Лізинг".

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).

10.01.2011 р. між Закритим акціонерним товариством "Єврофінанс", позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №3 до договору фінансового лізингу №LA 07000487 від 17.12.2007р., відповідно до якого всі лізингові платежі по договору №LA 07000487 від 17.12.2007р. з 10 січня 2011 р. підлягають сплаті новому лізингодавцю (позивачу) (т.1, а.с.23).

Згідно з п. 11 додаткової угоди сторонами внесені зміни до п. 3.4 договору, та встановлено, що щомісячні платежі складають загалом 9 306, 64 грн.

Сторонами також підписаний додаток №4 до додаткової угоди №3, яким погоджено Графік щомісячних лізингових платежів за період з 01.01.2011р. по 19.03.2012р.

Відповідно до п. 13 додаткової угоди №3 сторони внесли зміни до п. 8.2 додатку №2 до договору та виклали його в новій редакції, а саме:

Лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингодавцю лізингові платежі згідно договору фінансового лізингу, протягом 5 календарних днів з дати виставлення відповідних рахунків лізингодавцем, але не пізніше 7 числа кожного місяця шляхом перерахування відповідних сум коштів на поточний рахунок позивача.

Наявні у матеріалах справи рахунки на оплату та виписки з рахунку (т.1, а.с.28-34, т.2, а.с. 22-37) свідчать, що виставлені позивачем рахунки не були сплачені відповідачем в повному обсязі, а загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати щомісячних лізингових платежів становить 92 808,39 грн.

Згідно з п. 10.2 Додатку № 2 до Договору фінансового лізингу і ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від Лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Пунктом 10.3 договору визначено, що у разі дострокового припинення договору Лізингоодержувач зобов'язаний власними силами та за власний рахунок повернути предмет лізингу в стані з урахуванням нормального зносу за адресою, вказаною Лізингодавцем, крім випадків, коли відбулася крадіжка або знищення транспортного засобу. Стан транспортного засобу визначається спеціалістами Лізингодавця та вказується в Акті повернення транспортного засобу.

Частиною 3 ст. 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань за договором та несплатою в повному обсязі лізингових платежів та наявною заборгованістю відповідача, позивач відмовився від договору, що сторонами спору не заперечується. З наслідками цієї відмови, 20.10.2011р. між позивачем та відповідачем підписано Акт повернення предмета лізингу (т.1, а.с.26).

Позивач вказує, що листом від 31.10.2011 № 2011/10-011 він повідомив відповідача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу та розірвання договору з 20.10.2011р., тобто з моменту підписання Акту про повернення предмету лізингу Лізингодавцю, що передбачено умовами договору фінансового лізингу.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 10.6 договору фінансового лізингу у разі дострокового припинення ДФЛ, Лізингоодержувач може викупити ТЗ за згодою Лізингодавця за ціною, що розраховується як різниця між вартістю ТЗ на момент передачі ТЗ у Лізинг та сплаченими Лізингоодержувачем Лізинговими платежами в частині відшкодування вартості ТЗ з урахуванням ПДВ, якщо сторони не домоляться про інше. В цьому випадку Лізингоодержувач також сплачує Лізингодавцю невідшкодовані витрати відповідно до ДФЛ та плату за адміністрування.

Аналіз положень законодавства та умов укладених між сторонами договорів, на думку колегії суддів, дає підстави дійти висновку про те, що така відмова від договору та повернення відповідачем позивачу предмету лізингу, не виключає обов'язку відповідача сплатити наявну у нього перед позивачем заборгованість зі сплати лізингових платежів, а також права позивача вимагати такої сплати із застосуванням господарської відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з матеріалів справи вбачається неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної сплати всіх лізингових платежів, обумовлених цим договором.

При цьому, належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 ГПК України, які б спростовували наведені обставини, відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Розрахунок основної суми заборгованості наданий позивачем, на думку колегії суддів, здійснено вірно, він є обґрунтованим та правомірно прийнятий судом першої інстанції до уваги.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог про стягнення заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 92 808,39 грн., отже позов в цій частині правомірно задоволено судом.

Згідно з п. 8.9 договору фінансового лізингу у разі прострочення сплати платежів за ДФЛ, Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодаця пеню, виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на відповідну дату, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до п.1.3 договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходить право на стягнення штрафних санкцій за порушення Основних договорів Боржниками, в тому числі відповідачем за договором фінансового лізингу.

Отже, до позивача перейшло право на стягнення штрафних санкцій за порушення умов вказаного договору.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів, чим порушив умови договору фінансового лізингу.

Колегія суддів, враховуючи обґрунтованість розрахунків позивача розміру пені, наявність належних правових підстав для їх стягнення, у зв'язку з простроченням виконання основного зобов'язання та встановленим у даній справі порушенням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову про стягнення пені в розмірі 3 516,24 грн.

Посилання позивача на настання фінансової світової кризи, як підставу для несплати лізингових платежів, не може вважатись обставиною, яка відповідно до положень законодавства та умов договору є форс-мажорною, а її наявність не звільняє сторону від обов'язку виконувати свої договірні зобов'язання та відповідальності, оскільки світова економічна криза носить загальний характер та стосується обох договірних сторін, а не лише відповідача. Крім того, відповідач не надав належних та допустимих доказів важкого економічного становища, яке на його думку, негативно вплинуло на виконання його зобов'язань за договором в частині сплати лізингових платежів.

Твердження відповідача про відсутність у позивача статусу фінансової установи, колегією суддів також відхиляється як необґрунтоване, оскільки згідно з положеннями законодавства не є підставою для відмови у стягненні заборгованості зі сплати лізингових платежів, які відповідач, відповідно до умов договору, зобов'язався сплачувати. Крім того, фінансовою послугою, відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 N 2664-III (зі змінами та доповненнями), фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ст. 4 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" суб'єктами лізингу можуть бути:

лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Отже, з урахуванням наведених положень фінансовою послугою є придбання та передання в лізинг предмету лізингу Лізингодавцем Лізингоодержувачу.

Як вже зазначалося, згідно з приписами ч. 1, 3 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Договір уступки права вимоги, у даному випадку, укладено на стадії виконання договору фінансового лізингу після передачі предмету лізингу Лізингодавцем Лізингоодержувачу, тому слід дійти висновку, що попереднім Лізингодавцем вже було надано фінансову послугу відповідачу до моменту укладення договору відступлення права вимоги. У разі ж зміни власника, права і обов'язки щодо предмету лізингу переходять до нового власника, а у даному випадку до позивача, в тому числі право вимагати сплати заборгованості за лізинговими платежами, обумовленими договором, та нарахування відповідних штрафних санкцій.

За вказаних обставин, слід дійти висновку, що позовні вимоги у даній справі є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного вище, доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2012р. у справі №5011-36/4894-2012, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.