Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євдокімова І.В.,

суддів Антонової І.В.,

Сікорської Н.І.,

за участю представників сторін:

прокурор: Алісов Олег Володимирович, посвідчення №005827 від 25.09.12, Старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: Сачок Олег Анатолійович, довіреність №02.01-24/711 від 08.08.12, Красноперекопська міська рада;

відповідача: Панасюк Олег Олександрович, довіреність №01-02/17266 від 29.12.11, Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан";

третьої особи: не з'явився, Управління освіти Красноперекопської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопського міжрайонного прокурора на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гризодубова А.М.) від 23 жовтня 2012 року у справі №5002-32/3071-2012

за позовом Красноперекопського міжрайонного прокурора (вул. Чапаєва, 17а, Красноперекопськ, 96000)

в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради (пл. Героїв Перекопу, б.1-А, Красноперекопськ, 96000)

до приватного акціонерного товариства "Кримський Титан" (Північна Промзона, Армянськ, 96012)

3-тя особа Управління освіти Красноперекопської міської ради (пл. Героїв Перекопу, 1 а, Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

про визнання договору недійсним

Позивач, Міжрайонний Красноперекопський прокурор звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради до відповідача, публічного акціонерного товариства "Кримський Титан" про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна укладеного 28 лютого 2012 року між Департаментом економіки, бюджету та фінансів Красноперекопської міської ради та публічним акціонерним товариством "Кримський Титан".

В обґрунтування позовних вимог, зокрема, щодо визначення статусу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, та, відповідно, обґрунтування підстав для визнання договору недійсним, прокурор посилається на статтю 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" від 04 вересня 2008 року, на Розпорядження КМУ від 17 березня 2004 року №141 (141-2004-р) , Постанову ВР України "Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних тощо)" від 17 березня 2009 (1137-17) року.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2012 року у справі №5002-32/3071-2012 відмовлено в задоволенні позову Міжрайонного Красноперекопського прокурора в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Міжрайонний Красноперекопський прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання, призначене на 12 грудня 2012 року, представник третьої особи не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившигося представника третьої особи.

Прокурор та представник позивача підтримали вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, відповідача з апеляційною скаргою не погодився та заперечував проти її задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Рішенням 22 сесії 24 скликання Красноперекопської міської ради від 23 червня 2004 року №343 "Про надання згоди на ліквідацію СОТ "Лазурний" та створення ліквідаційної комісії" надано згоду на ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності СОТ "Лазурний" код ЄДРПОУ 207445576, та затверджено комісію з ліквідації СОТ "Лазурний"; зобов'язано ліквідаційну комісію зі спливом двомісячного терміну з дня оголошення в пресі про ліквідацію юридичної особи надати на затвердження сесії ліквідаційний баланс (а.с.11).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, 30 грудня 2005 року проведена державна реєстрація припинення юридичної особи СОТ "Лазурний" в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією (а.с.12).

Рішенням 31 сесії 6 скликання Красноперекопської міської ради від 22 грудня 2011 року затверджено перелік об'єктів, які знаходяться у комунальній власності міської ради, та підлягають приватизації у 2012 року шляхом аукціону, відповідно до Додатку (а.с.19).

Пунктом 8 Додатку до Рішення 31 сесії 6 скликання Красноперекопської міської ради від 22 грудня 2011 року серед об'єктів, які знаходяться у комунальній власності міської ради, та підлягають приватизації у 2012 року шляхом аукціону, визначено комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору "Лазурний" (а.с.19).

Протоколом аукціону №1 з продажу об'єкту приватизації -комплексу будівель та споруд спортивно-оздоровчого табору "Лазурний" від 20 лютого 2012 року, визначено переможця аукціону -покупця приватне акціонерне товариство "Кримський Титан" із запропонованою переможною ціною - 9 303 240,00 грн. (а.с.20).

28 лютого 2012 року між Департаментом економіки, бюджету та фінансів Красноперекопської міської ради та публічним акціонерним товариством "Кримський Титан" укладено договір купівлі-продажу комунального майна, який посвідчено державним нотаріусом Армянської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №170 (а.с.21-23).

Договором від 15 березня 2012 року про внесення змін до договору купівлі-продажу комунального майна, сторони внесли зміни та доповнення до пунктів 1.2. "абревіатуру "НДС" змінено на "ПДВ"; в абзаці 2 пункт 2.3. після слів "у тому числі" доповнено словами "ПДВ у сумі"; в розділі "підписи сторін": "від продавця Голова правління ПрАТ "Кримський Титан" слово "продавця" замінено на слово "Покупця" (а.с.24).

Згідно з пунктом 1.1. договору, право власності на відчужуване майно підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 жовтня 2005 року виконкомом Славнівської сільської ради на підставі рішення №13 від 25 лютого 2004 року, яке зареєстровано в книзі під №1 Євпаторійським МБРТІ 10 жовтня 2010 року.

Зазначеним пунктом 1.1. договору, сторони визначили предмет та мету договору, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця індивідуально-визначне майно -комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору "Лазурний", який розташовано за адресою: вул. Берегова, 2а, с. Стерегуще, Раздольненський район Автономної Республіки Крим, а покупець зобов'язується прийняти майно, та сплатити за нього ціну, відповідно до умов, визначених у цьому договорі. Відчужуване майно включає комплекс будівель, нерухоме майно та упорядкування згідно з протоколом засідання інвентаризаційної комісії від 30 вересня 2011 року, затвердженого начальником ЖЕО Красноперекопської міської ради. Вищезазначеним пунктом 1.1. договору, визначено комплекс будівель, що є предметом договору, та складається з: літ. "А"- "а"- основна, площею 540,4 кв.м., літ. "Б" "б"- спальний корпус площею 1141,3 га., літ. "Д"- основна площею 103,1 кв. м.; літ. "Е"- гаражі, площею 44,1 кв. м.; літ. "З"- "з" - склади, площею 69,3 кв. м.; літ. "И", "И1"- харчовий блок, площею 446,1 кв. м., літ. "К"- роздягальня, площею 24,8 кв. м., літ. "М"- кінобудка, площею 56,4 кв. м.; літ. "В"- сарай, літ. "Г"- "г"- душова, літ. "Ж"- вбиральня, літ. "Л"- літній кінотеатр, огорожа (а.с.21).

Актом прийому-передачі об'єкту -комплексу будівель спортивно-оздоровчого табору "Лазурний" від 05 березня 2012 року, продавець передав покупцеві згідно договору купівлі-продажу комунального майна від 28 лютого 2012 року №170 (а.с.25).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Так, матеріально-правова вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна від 28 лютого 2012 року, якій звернувся до господарського суду в інтересах держави, обґрунтовується порушеннями норм статті 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей", відповідно до якої, дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності можуть функціонувати як юридичні особи або не мати статусу юридичної особи і перебувати у складі підприємств, установ та організацій як їх філіали чи структурні підрозділи і обов'язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Утворення, реорганізація та ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку здійснюється за рішенням власника (засновника) або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства. Дитячі заклади оздоровлення та відпочинку утворюються центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, професійними спілками, фондами, підприємствами, установами та організаціями, громадянами та їх об'єднаннями з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, кадрового забезпечення відповідно до законодавства. Засновник (власник) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності не має права ліквідовувати його, зменшувати територію, кількість ліжко-місць, а також здавати в оренду приміщення (будівлі) для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком дітей під час їх перебування в ньому, без погодження із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту. Реорганізація або ліквідація дитячих закладів оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності допускається лише за згодою відповідного органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування та за погодженням із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту. Дитячий заклад оздоровлення та відпочинку не може бути об'єктом звернення стягнення за борговими зобов'язаннями, не може передаватися у заставу. У разі банкрутства власника місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування вирішують питання про передачу дитячого закладу оздоровлення та відпочинку до комунальної власності.

У відповідності до рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 8 квітня 1999 року (v003p710-99) , державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Статтею 36-1 зазначеного Закону визначено підстави представництва прокуратурою інтересів держави в суді, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Виходячи з того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як встановлено у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №7 (v0007600-12) "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й мотивуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, прокурор зазначив, що діє в інтересах держави в особі Красноперекопської міської ради. Обґрунтовуючи позов, прокурор вказав, що в даному випадку, укладення договору купівлі-продажу комунального майна від 28 лютого 2012 року, суперечить Постанові Верховної Ради України "Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів" від 17 березня 2009 року (1137-17) , відповідно до якої рекомендовано органам державної влади та органам місцевого самоврядування, засновникам (власникам) оздоровчих закладів тимчасово, до схвалення відповідного закону, припинити прийняття рішень та призупинити виконання вже прийнятих рішень про ліквідацію, відчуження, перепрофілювання, передачу в оренду оздоровчих закладів для провадження діяльності, не пов'язаної з оздоровленням та відпочинком. Також, посилався на п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України №141 від 17 березня 2004 року "Деякі питання діяльності дитячих оздоровчих закладів" (141-2004-р) .

З огляду на вищезазначене, в позовній заяві прокурором наведено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, зокрема, прокурор вбачає порушення інтересів держави, в скороченні діючої мережі дитячих оздоровчих закладів.

Проте судом першої інстанції цілком обґрунтовано не прийняті доводи прокурора із посиланням на вищеперелічені нормативні акти з огляду на наступне.

Відповідно до преамбули та пунктів 1,4 вищенаведеного розпорядження Кабінету Міністрів України №141 від 17 березня 2004 року "Деякі питання діяльності дитячих оздоровчих закладів" (141-2004-р) , з метою збереження мережі державних і комунальних дитячих

оздоровчих закладів, недопущення їх ліквідації та нецільового використання затверджено перелік державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів. Рекомендовано органам місцевого самоврядування під час відчуження об'єктів комунальної власності враховувати вимоги цього розпорядження щодо збереження мережі дитячих оздоровчих закладів.

З зазначеного розпорядження не вбачається, що СОТ "Лазурний" увійшов до затвердженого зазначеним розпорядженням переліку мережі державних і комунальних дитячих оздоровчих закладів, більш того, зазначене розпорядження має рекомендаційний характер, тобто встановлює рекомендації з порядку виконання нормативних приписів і не носить обов'язкового, імперативного характеру.

Прокурор, в обґрунтування своєї правової позиції покладається на відмінність понять "припинення діяльності юридичної особи" та "припинення діяльності оздоровчого закладу", і, відповідно, вказує у позові, що припинення суб'єкту господарювання СОТ "Лазурний", не припинило фактичного функціонування "Лазурний" як дитячого оздоровчого закладу (а.с.3).

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що із такою позицією погодитись неможливо.

Так, Типовим положенням "Про дитячий оздоровчий заклад", затвердженим Наказом №31 Державного комітету у справах сім'ї та молоді від 05 лютого 2004 року (z0213-04) , що діяло на момент припинення СОТ "Лазурний", як дитячого оздоровчого закладу, визначалися організаційно-правові засади діяльності дитячого оздоровчого закладу, відповідно до яких, дитячий оздоровчий заклад діє на підставі статуту (положення), що затверджується засновником (власником). У статуті зазначаються: найменування та місцезнаходження закладу, засновник (власник), підпорядкованість, мета і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, склад і компетенція органів управління, порядок прийняття рішень, порядок формування майна, статус оздоровчого закладу, характеристика методичної та масової роботи, оздоровчого, медичного, виховного процесу, права, обов'язки та відповідальність учасників цих процесів, умови реорганізації та ліквідації закладу.

Главою 8 Статуту Спортивно-оздоровчого табору "Лазурний" визначено умови реорганізації та ліквідації спортивно-оздоровчого табору, відповідно до яких, ліквідація чи реорганізація закладу здійснюється за рішенням власника або суду у відповідності до діючого законодавства "Про підприємства". Ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною власником або уповноваженим органом. В разі реорганізації, права та обов'язки переходять до правонаступника (пункти 8.1., 8.2., 8.3 Статуту).

Жодного доказу існування дитячого оздоровчого закладу "Лазурний" в іншій організаційно-правовій формі, створеній у відповідності до вимог вищецитуємої норми, після припинення 30 грудня 2005 року юридичної особи СОТ "Лазурний" прокурором не надано.

Більш того, статтею 1 Закону України "Про відпочинок та оздоровлення дітей" який набрав чинності 01 січня 2009 року, визначено термін дитячий заклад оздоровлення та відпочинку, відповідно до якого, це - постійно або тимчасово діючий, спеціально організований або пристосований заклад, призначений для оздоровлення, відпочинку, розвитку дітей, що має визначене місце розташування, матеріально-технічну базу, кадрове забезпечення та технології для надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітей відповідно до державних соціальних стандартів надання послуг з оздоровлення та відпочинку.

Тобто, чітке визначення законодавцем терміну дитячого закладу оздоровлення та відпочинку, спростовує доводи прокурора щодо фактичного функціонування оздоровчого табору "Лазурний" із збереженням назви на профілю в іншій організаційно-правовій формі після припинення суб'єкту господарювання СОТ "Лазурний", у в зв'язку із відсутністю обов'язкових складових елементів, з якими закон пов'язує визначення об'єкту як дитячий заклад оздоровлення та відпочинку.

Окрім того, у відповідності до статті 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" від 04 вересня 2008 року, дитячі заклади оздоровлення та відпочинку незалежно від форми власності обов'язково заносяться до Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку.

Тобто, доказом функціонування дитячого оздоровчого закладу після припинення суб'єкта господарювання СОТ "Лазурний", як на тому наполягає прокурор, є внесення СОТ "Лазурний" до зазначеного Державного реєстру дитячих закладів оздоровлення та відпочинку. Проте суду доказів внесення до вищезазначеного реєстру не надано.

Беручи до уваги вищенаведене, неспроможнім є посилання заявника апеляційної скарги на порушення вимог статті 15 Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" від 04 вересня 2008 року, щодо відсутності у засновника (власника) дитячого закладу оздоровлення та відпочинку державної чи комунальної форми власності права ліквідовувати його, без погодження із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту.

Так, рішення 22 сесії 24 скликання Красноперекопської міської ради від 23 червня 2004 року №343 "Про надання згоди на ліквідацію СОТ "Лазурний" та створення ліквідаційної комісії" не є предметом спору у дійсній справі, доказів його скасування або визнання недійсним у встановленому законом порядку суду не надано.

Також, станом на час ліквідації СОТ "Лазурний" зазначеної вимоги діюче законодавство не містило, та Закон України "Про оздоровлення та відпочинок дітей" (375-17) , відповідно до якого виник обов'язок власника погодити ліквідацію закладу із центральним органом виконавчої влади у справах сім'ї, молоді та спорту, виник із набранням чинності зазначеного закону -тобто з 01 січня 2009 року.

З аналогічних підстав судом не приймається посилання прокурора на Постанову ВР України "Про запровадження мораторію на ліквідацію, відчуження, перепрофілювання оздоровчих закладів (дитячих, професійних тощо)" від 17 березня 2009 року (1137-17) , так як вона не носить імперативного характеру, та набрала чинності після припинення у встановленому законом порядку СОТ "Лазурний", що взагалі виключає застосування зазначеної норми у часі в зворотному боці.

Системний аналіз вищенаведених норм діючого законодавства приводить до висновку, що предметом договору купівлі-продажу комунального майна від 28 лютого 2012 року було вірно визначено саме індивідуально-визначене майно -комплекс будівель спортивно-оздоровчого табору "Лазурний".

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто якою визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, зокрема вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір купівлі-продажу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ними договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси держави, зокрема в особі обраного ним позивача - Красноперекопської міської ради, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими. Відсутність факту порушення права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови в позові.

При цьому уявлення прокурора, який звернувшись із позовом про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства, придбав обов'язки і права позивача, за відсутності порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

З цих зокрема підстав, враховуючи положення статті 18 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції правомірно не прийняв відмову позивача -Красноперекопської міської ради від позову, та по суті розглянув матеріально-правову вимогу прокурора.

Зазначеної позиції дотримується Вищій господарський суд України, відповідно до пункту 5 Постанови №7 Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року (v0007600-12) , відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само як відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими засобами доказування, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу комунального майна від 28 лютого 2012 року не відповідає вимогам закону, як і не доведено, що він не відповідає іншим нормативно-правовим актам на які посилається прокурор в позові.

Більш того, беручи до уваги, що прокурор та обраний ним позивач -Красноперекопська міська рада, не є сторонами оспорюваного договору, прокурор повинен був довести факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів держави в особі обраного ним позивача, укладенням спірного договору.

Водночас, доводи прокурора щодо необхідності визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, зводяться до аргументів, що оспорюваним договором скорочено діючу мережу дитячих оздоровчих закладів. Проте, господарськими судами не встановлено, а прокурором не доведено підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Міжрайонного Красноперекопського прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2012 року у справі №5002-32/3071-2012 залишити без змін.

Розсилка:

1. Красноперекопський міжрайонний прокурор (вул. Чапаєва, 17а,Красноперекопськ,96000)

2. Красноперекопська міська рада (пл. Героїв Перекопу, б.1-А,Красноперекопськ,96000)

3. Приватне акціонерне товариство "Кримський Титан" (Північна Промзона,Армянськ,96012)

4. Управління освіти Красноперекопської міської ради (пл. Героїв Перекопу, 1 а,Красноперекопськ,Автономна Республіка Крим,96000)

5. Прокуратура міста Севастополя (99011, м. Севастополь, вул. Павліченко, 1)

6. Господарський суд Автономної Республіки Крим