35/489 Про стягнення безпідставно отриманих коштів - 05.11.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕС-1" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно списаних коштів в іноземній валюті у сумі 3 685 000,00 дол. США, що на день звернення з позовом становить грошовий еквівалент в гривнях - 29 443 150,00 грн., 25 736,00 грн. - безпідставно списаної суми коштів в гривнях, та 13 011 642,35 грн. - пені.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2012р. у справі № 35/489 у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на положення ст.ст. 1066, 1071 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та дійшов висновку про правомірність списання відповідачем грошових коштів, в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2012р. у справі № 35/489, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято за невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає про незаконність безспірного списання коштів відповідачем з рахунку позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про законність оскаржуваного рішення суду та необґрунтованість доводів скаржника, просить рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2012р. у справі № 35/489 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 24.10.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012р. розгляд скарги у справі відкладено на 05.11.2012р. у зв'язку з неявкою представника позивача та його клопотанням про відкладення розгляду.

У судовому засіданні 05.11.2012р. представником відповідача надані усні пояснення у справі та заперечення проти доводів апеляційної скарги. Представник позивача у cудове засідання вдруге не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги, позивач повідомлений належним чином та своєчасно. Через відділ документального забезпечення від представника позивача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника позивача у відрядженні та відсутності можливості направити іншого представника у судове засідання.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що клопотання позивача про відкладення розгляду скарги слід відхилити, оскільки, по-перше, позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні (копія наказу про відрядження, докази скрутного фінансового стану товариства позивача тощо), по-друге, суд вже відкладав 24.10.2012р. розгляд скарги за клопотанням позивача, будь-яких додаткових доказів без яких вирішення спору є не можливим у даному судовому засіданні позивачем суду не надано. Крім того, юридична особа, якою є позивач, відповідно до положень ЦК України (435-15) та ГПК України (1798-12) не позбавлена права уповноважити на представництво своїх інтересів іншого працівника товариства.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав, з якими стаття 77 ГПК України пов'язує відкладення розгляду апеляційної скарги, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у ній документами за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Міжнародний Комерційний Банк", який реорганізовано в подальшому в Публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕС-1" укладено Договір банківського рахунку №10/2008, відповідно до умов якого Банк відкрив позивачу поточний мультивалютний рахунок №26005280 в філії ВАТ "МКБ "Київська дирекція", змінений в подальшому на рахунок №26006009100275 (далі - Договір банківського рахунку, т.1, а.с.12-14).

17.03.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "ПІРЕУС БАНК МКБ", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ПІРЕУС БАНК МКБ" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕС-1" (Позичальник) укладено Кредитний договір №К/08-12/КД (далі - Кредитний договір, т.1, а.с. 15-18).

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, за умови виконання вимог п.4.1 договору, Банк відкриває Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 7 480 000,00 дол. США, терміном з 17.03.2008 по 16.03.2010, із щомісячною сплатою відсотків відповідно до умов пп.3.1, 3.2 цього Договору.

Кредитна лінія може бути відкликана Банком у випадку невиконання Позичальником будь-яких умов п.5.1 цього договору, відсутності кредитних коштів тощо.

Пунктом 1.2 Кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються Позичальнику траншами в безготівковій формі на придбання земельної ділянки та будівлі, узгодження та затвердження проектної документації, будівництва готельно-офісного комплексу на ній та поповнення обігових коштів, шляхом зарахування на поточний рахунок Позичальника, зазначений в статті 12 цього Договору.

Відповідно до п.2.1 Кредитного договору Позичальник зобов'язався повернути Кредит у повному обсязі, як це передбачено п.2.3 цього Договору, не пізніше 16 березня 2010р.

В обґрунтування заявлених вимог у даній справі, позивач посилається на те, що у зв'язку з неотриманням чергового траншу за Кредитним договором, в грудні 2009р. позивач звернувся з позовом до відповідача про примусове стягнення недоотриманої суми кредиту в розмірі 3 685 000,00 дол. США. Вказаний позов було задоволено рішенням господарського суду м. Києва від 11.03.2010р. у справі №18/33, та зазначене рішення залишено без змін судом касаційної інстанції після скасування постанови апеляційної інстанції. На виконання вищезазначеного рішення суду видано наказ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, проте 17.03.2011р. ухвалою господарського суду м. Києва у справі №18/33 цей наказ визнано таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з добровільним виконанням банком рішення суду шляхом перерахування позивачу на поточний рахунок коштів в розмірі 3 685 000,00 дол. США та судових витрат у сумі 25 736,00 грн.

Позивач у даній справі вказує на те, що в день, коли кошти за рішенням суду були зараховані на його рахунок, вони були списані в односторонньому порядку відповідачем (банк). Позивач вважає таке списання незаконним, з огляду на те, що воно відбулося без відповідного розпорядження та погодження позивача, не було передбачено ні Кредитним договором, ні Договором банківського рахунку. Крім того, посилаючись на п.6 Договору банківського рахунку, позивачем нарахована пеня в розмірі 13 011 642,35 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини за договором банківського рахунку та кредитним договором.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Приписами ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Колегія суддів не може погодитись з доводами позивача про незаконність та безпідставність списання коштів з банківського рахунку, про яке зазначає позивач з наступних підстав.

Нормативно-правове регулювання процедури списання коштів з рахунку врегульовано нормами ЦК України (435-15) , нормами спеціального Закону, а також відповідним підзаконним актом як то Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (z0377-04) (далі - Інструкція).

Зокрема, згідно зі ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Відповідно до п. 26.1 ст. 26 цього Закону, у разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

При цьому колегія суддів зазначає, що відкриття відповідного рахунку (в гривні або в іноземній валюті) в банківській установі та його обслуговування, так само як і відкриття кредитної лінії (надання кредиту) відноситься до сфери банківських послуг, надання яких врегульовано ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з п. 6.1 Інструкції (z0377-04) банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Крім того, п. 6.5 Інструкції (z0377-04) визначено, що якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що нормами чинного законодавства України передбачено право банку, що обслуговує платника, на здійснення безакцептного договірного списання коштів з його рахунку або на підставі договору банківського рахунку, або на підставі іншого договору про надання банківських послуг.

Відповідно до п. 3.4 Договору банківського рахунку, укладеного сторонами, визначено, що банк (відповідач) має право здійснювати безакцептне списання коштів з рахунку позивача у випадках, передбачених чинним законодавством України, та списувати меморіальним ордером суми нарахованих доходів за розрахунково-касове обслуговування, а також суми будь-якої простроченої та/або сумнівної заборгованості перед Банком за розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п.1.2 Кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику траншами в безготівковій формі на придбання земельної ділянки та будівлі, узгодження та затвердження проектної документації. Будівництва готельно-офісного комплексу на ній та поповнення обігових коштів, шляхом зарахування на поточний рахунок позичальника, зазначений в ст.12 цього Договору.

Стаття 12 Кредитного договору передбачає "Реквізити та підписи сторін", відповідно до яких поточний рахунок позивача №26005280, відкритий у Філії Київська дирекція відповідача, МФО 380151 (з 21.11.2009р. - поточний рахунок позивача №26006009100275, відкритий у відділенні №3 відповідача).

Рахунок позивача №26005280, як вбачається з довідки Міжнародного комерційного банку від 29.02.2008р. № 275 (в подальшому Банк відповідача), відкрито 28.02.2008р. для формування статутного фонду (т.1, а.с. 24), а згідно довідки відповідача від 18.11.2009р. № 161 (т.1, а.с.25) в банку відповідача відкрито (в гривні, доларах США та Євро) рахунок позивача № 26006009100275.

Відповідно до пункту 6.4 Кредитного договору банк (відповідач) має право на договірне списання коштів з рахунку позивача, відкритого в Банку, для виконання боргових зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до пункту 6.5 Кредитного договору сторони передбачили, що включенням в Договір п.6.4 позичальник надає право банку на договірне списання коштів з рахунку позичальника, відкритого у банку, для виконання боргових зобов'язань за цим Договором. Таке право може бути реалізоване банком за умови настання строку виконання боргових зобов'язань (або їх частини), з моменту настання строку виконання боргових зобов'язань і в сумі, яка дорівнює сумі боргових зобов'язань, строк виконання яких настав (а у випадку недостатності коштів для повного виконання боргових зобов'язань - в наявній (доступній) сумі). При цьому, договірне списання може здійснюватися як відносно наявних на рахунку коштів, так і відносно коштів, які входять до невичерпного повністю (доступного для використання) ліміту овердрафту (якщо такий ліміт буде встановлений позичальникові на підставі окремого договору між банком та позичальником).

У пункті 6.6 Кредитного договору сторонами визначено, що здійснюючи на підставі Договору договірне списання коштів з рахунку позичальника коштів з рахунку позичальника, відкритого у банку, для виконання боргових зобов'язань за цим Договором, банк оформляє відповідний меморіальний ордер.

Згідно з п.6.7 Кредитного договору Банк є отримувачем коштів по вказаному договірному списанню. Договірне списання може здійснюватися з будь-якого рахунку позичальника, реквізити якого відомі сторонам.

Як вбачається з матеріалів справи, списання грошових коштів з рахунку позивача №26006009100275 здійснено відповідачем шляхом оформлення меморіальних ордерів №7788752 від 01.10.2010р. та №7788733 від 01.10.2010р. (т.1, а.с.56-57).

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав вважати неправомірним списання коштів відповідачем з рахунку позивача, оскільки таке списання здійснено відповідачем з дотриманням положень законодавства та відповідно до умов укладених між сторонами договорів банківського рахунку та Кредитного договору, відтак позовні вимоги про стягнення 3 685 000,00 дол. США та судових витрат у сумі 25 736,00 грн., які було правомірно списано відповідачем в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені у сумі 13 011 642,35 грн., колегія суддів зазначає таке.

За умовами п. 6 Договору банківського рахунку за несвоєчасне чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, банк сплачує штраф в розмірі 0,1% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення.

З огляду на відсутність підстав, з якими п. 6 Договору банківського рахунку пов'язує право клієнта нараховувати пеню, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині також є безпідставними, а тому в стягненні пені слід відмовити, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2012р. у справі №35/489, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.