5002-24/4168-2011 Про визнання незаконним та скасування рішення селещної ради щодо надання земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та спонукання до виконання певних дій - 25.10.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 27 серпня 2012 року у справі №5002-24/4168-2011

за позовом Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30,Ялта,98600)

до Коктебельської селищної ради (пров. Висотний, 1,Коктебель, м. Феодосія,98186) фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та спонукання до виконання певних дій

Позивач, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління", звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів, Коктебельської селищної ради, фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, в якому просив визнати недійсним рішення Коктебельської селищної ради 4-ї сесії 24-го скликання "Про надання земельної ділянки СПД ОСОБА_2" від 27 червня 2002 року № 242, а також визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 24 грудня 2002 року між відповідачами у справі. Також позивач просив зобов'язати відповідача у місячний термін після набрання законної сили рішення суду за власний рахунок знести самовільно побудований та висунутий у море майданчик, розміром 36 х 10 м на пляжі, на ділянці резервної відсипки на захід від берегоукріплюючих споруд Коктебельської бухти смт. Коктебель, який використовується для розміщення шезлонгів і тіньових навісів, привівши пляж у первісний стан.

Позовні вимоги з посиланнями на приписи статей 16, 181, 203, 215, 321, 391, 392 Цивільного кодексу України, статей 20, 73, 74 Господарського кодексу України, статей 5,21, 22,37 (частина 1), 48 (частини 2,5) Закону України "Про власність" (697-12) мотивовані тим, що на підставі оспорюваних рішення Коктебельської селищної ради та договору оренди у користування фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 передано земельну ділянку, на якій знаходяться протизсувні споруди, які є майном Автономної Республіки Крим та віднесені до відання позивача, що позбавляє останнього виконувати свої функції щодо їх обслуговування. Крім того, позивач вказував на самовільне зведення позивачем на спірній ділянці бетонного майданчика, який відповідно до частин 1-4 статті 376 Цивільного кодексу України підлягає зносу.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2012 року (суддя Колосова Г.Г.) у справі № 5002-24/4168-2011 у задоволенні позову відмовлено. Також, судом стягнуто з позивача на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 витрати у сумі 2812,80 грн. за проведення судової експертизи.

В оскарженому рішенні суд першої інстанції зазначив про недоведеність матеріалами справи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності або на ній знаходяться гідротехнічні споруди, належні до відання позивача. Крім того, місцевим судом зазначено про сплив позовної давності на звернення до суду з вимогами про недійсним рішення Коктебельської селищної ради 4-ї сесії 24-го скликання "Про надання земельної ділянки СПД ОСОБА_2" від 27 червня 2002 року № 242 та договору оренди земельної ділянки від 4 грудня 2002 року.

Не погодившись із зазначеним судовим актом, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані неналежним дослідженням судом першої інстанції усіх наявних в матеріалах справи письмових доказів, що призвело до надання невірних висновків по суті спору.

Однак, в апеляційній скарзі позивачем приведені ті самі доводи та обставини, які були викладені ним в позовній заяві.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 23 жовтня 2012 року, з'явилися представники позивача та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, які надали пояснення по суті спору та доводів апеляційної скарги.

Для підготовки постанови апеляційної інстанції у зазначеному судовому засіданні оголошено перерву до 25 жовтня 2012 року. Однак, у вказану дату представники сторін до суду не з`явилися.

Оскільки, виходячи з приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, судова колегія не вбачає перешкод для прийняття постанови апеляційної інстанції по суті спору.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

13 листопада 2001 року Коктебельською селищною радою прийнято рішення № 1817 (а.с.102 том 1), яким дозволено приватному підприємцю ОСОБА_2 укласти з Коктебельською селищною радою договір на обслуговування ділянки пляжу протяжністю 34 погонних метри, належної до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", строком на 1 рік.

Рішенням Коктебельської селищної ради від 24 січня 2002 року № 1990 надано згоду приватному підприємцю ОСОБА_2 на збирання матеріалів попереднього узгодження міста розташування об'єкту - пляжу, площею 0,084 га, належного до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" на умовах оренди, за рахунок земель Коктебельської селищної ради (а.с. 101 том 1).

14 березня 2002 року рішенням Коктебельської селищної ради № 2143 (а.с 100 том 1) узгоджено приватному підприємцю ОСОБА_2 матеріали попереднього узгодження міста розташування земельної ділянки, площею 0,084 га, для обслуговування пляжу у селищі Коктебель, належного до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", за рахунок земель Коктебельської селищної ради. Дозволено відповідачу скласти проект відведення земельної ділянки, площею 0,084 га, для обслуговування пляжу у селищі Коктебель, який відноситься до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", на умовах оренди.

Рішенням Коктебельської селищної ради "Про надання земельної ділянки СПД ОСОБА_2" від 27 червня 2002 року № 242 відповідачу -фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду строком на 49 років земельну ділянку - кадастровий номер 011164570000:001:0127, загальною площею 0,0838 га, у тому числі за угіддями: сухі відкриті землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом (66), у тому числі піски (включно з пляжами) (69) -0,0838 га за рахунок земель Коктебельської селищної ради (а.с. 90 том 1).

На виконання вказаного рішення 24 грудня 2002 року між Коктебельською селищною радою (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар) укладено договір оренди землі № 6705 (а.с. 74 том 1).

У відповідність до пункту 1.1.1 зазначеного договору орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування (оренду) земельну ділянку, розташовану за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Феодосія, смт. Коктебель, набережна, пляж, який відноситься до кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_2, кадастровий номер 011164570000:001:0127 (конкретне місцезнаходження цієї ділянки визначено в акті встановлення меж земельної ділянки в натурі та у плані встановлених меж землекористування, які є невід'ємною частиною цього договору).

Згідно з пунктом 1.3. спірного договору цільове призначення земельної ділянки - обслуговування пляжу, код цільового використання -1.11.6.

Строк дії цього договору -49 років з моменту його державної реєстрації (пункт 2.1.)

Договір зареєстрований у книзі запису державної реєстрації договорів оренди землі 26 грудня 2002 року за № 216 (а.с.14 том 1).

Звертаючись із цим позовом Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" стверджувало про незаконність рішення Коктебельської селищної ради "Про надання земельної ділянки СПД ОСОБА_2" від 27 червня 2002 року № 242 та спірного договору оренди земельної ділянки, посилаючись на знаходження на спірній земельній ділянці берегоукріплюючих споруд, обслуговування яких на даний час фактично є неможливим.

Крім того, позивач зазначав про самовільне зведення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 бетонного майданчику, наявність якого може призвести до руйнування набережної та створення аварійної ситуації.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, надані у судовому засіданні 23 жовтня 2012 року, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, виходячи з наступного.

Предметом доказування у даній справі, зокрема, є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо надання в оренду земельної ділянки, а також визнання недійсним договору оренди землі.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Вказані положення кореспондуються з положеннями частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України, згідно з якою правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з пунктом 2 роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26 січня 2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

У відповідність до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статей 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.

Судовою колегією встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту смт. Коктебель (а.с. 128 том 1, а.с. 22 том 2). Цей факт сторонами по справі не оспорювався, тобто рішення Коктебельської селищної ради від 27 червня 2002 року про надання її в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 прийнято у межах компетенції зазначеного органу місцевого самоврядування.

У позовній заяві, зокрема, зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на захід від причалу рятувальної станції між ділянками №2 і № 3, які входять у складі 1-го комплексу берегоукріплюючих споруд в смт. Коктебель та зайнята під берегоукріплювальними спорудами, переданими на баланс Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", у зв'язку з чим позивач вважав, що фактично з прийняттям оспорюваного рішення Коктебельська селищна рада розпорядилася наведеним майном, яке закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Таким чином, виходячи з приведеного обґрунтування та доводів, викладених в позовній заяві, слід дійти висновку, що спір у даній справі виник з підстав порушення прав на майно, закріплене за позивачем - Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління".

Згідно з частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно -територіальних одиниць (комунальної)" від 29 червня 1992 року №110-1 (rb0110002-92) (а.с. 42-64 том 3), прийнятої у відповідності до постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року (885-12) "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) , віднесено до державної (Республіки Крим) власності майно підприємства, організацій, закладів згідно з додатком № 1, серед яких, зокрема, зазначено майновий комплекс Кримського протизсувного управління.

Частиною 3 статті 73 Господарського кодексу України унормовано, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року №982-2/2000 (rb0982002-00) "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" із змінами, внесеними постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про деякі питання, пов'язані з управлінням майном, яке належить Автономній Республіці Крим" від 19 лютого 2003 року №444-3/03 (rb0444002-03) (а.с. 19-22, 57-64 том 1), був затверджений перелік берегоукріплювальних та протизсувних споруд, що належать Автономній Республіці Крим та які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", що викладений у додатку №3 до постанови.

У пункті 20 вказаного додатку №3 зазначені берегоукріплюючі та протизсувні споруди, які належать Автономній Республіці Крим та знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", а саме: берегоукріплюючі споруди Коктебельської бухти в смт. Коктебель - всього, протяжністю 3 км. Також детально зазначено довжина у км, а саме: 1-й комплекс, в тому числі ділянки № 1, протяжністю 0,132 км., рік прийнятті в експлуатацію - 1985, №2 -0,119 км - рік прийняття в експлуатацію 1984, ділянка №3 -0,154 км - рік прийняття в експлуатацію 1987 .

Факт знаходження на спірній земельній ділянці гідротехнічних споруд у вигляді штучно створеного галькового пляжу підтверджений у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2012 року № 3471 (а.с. 16-24 том 2).

Зокрема, у пункті 2 наведеного висновку вказано, що на земельній ділянці кадастровий № 0111645700000010127, яка передана Коктебельською селищною радою в оренду ОСОБА_2 за договором оренди землі від 24 грудня 2002 року, знаходяться гідротехнічні споруди, які перебувають на балансі у Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", а саме штучний гальковий пляж.

Позивач вказував, що у зв'язку з прийняттям Коктебельською селищною радою рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 він позбавлений можливості обслуговувати розташовані на ній берегоукріплюючі споруди, закріплені за ним на праві повного господарського відання.

Як встановлено частиною 3 статті 136 Господарського кодексу України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Аналогічне положення приведено у статті 396 Цивільного кодексу України, де зазначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Виходячи з приписів глави 29 Цивільного кодексу України (435-15) способами захисту права власності є усунення перешкод у здійсненні відповідного права та витребування об'єкту права власності з чужого незаконного володіння.

Втім, зазначаючи, що метою звернення до суду є саме захист майнових прав (права повного господарського відання), позивачем у даній справі обраний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає положенням правових норм приведеної глави Цивільного кодексу України (435-15) .

Крім того, судова колегія вважає недоведеними обставини, які, в силу положень діючого цивільного законодавства України, зумовлюють можливість застосування правових механізмів захисту права власності ( у даному випадку права повного господарського відання).

Так, статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами даної норми власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були пов'язані з позбавленням володіння.

Позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем -особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Виходячи з аналізу сукупності приведених норм, слід дійти висновку, у будь-якому випадку підставою цього позову щодо захисту права власності (права господарського відання) є обставини, що підтверджують, що поведінка третьої особи створює власникові перешкоди в здійсненні відповідних повноважень.

Отже, у даному спорі ключовим є встановлення саме порушення внаслідок прийняття оспорюваного рішення та укладення договору оренди землі речових прав позивача щодо майна, належного йому на праві повного господарського відання (протизсувних, берегоукріплювальних та пляжних споруд).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 2.3. статуту Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", затвердженого головою Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з будівництва та архітектури, функціями цього підприємства, зокрема, є виконання комплексу ремонтно-експлуатаційних робіт на протизсувних спорудах, що знаходяться на балансі підприємстві; здійснення нагляду за станом підземних і поверхневих водовідвідних, берегозахісних, гідротехнічних споруд, тощо (а.с.17-26 том 3).

Водночас, всупереч викладених приписів процесуальних норм, будь-яких доказів того, що знаходження спірної земельної ділянки в оренді фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 перешкоджає позивачу виконувати передбачені його статутом функції щодо обслуговування та контролю за станом майна, яке знаходиться у його господарському віданні, суду не надано.

При цьому, як слідує з документації до проекту відводу земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 (а.с. 91-128 том 1), а саме з акту виробу та обстеження земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_2 для обслуговування пляжу відведення спірної земельної ділянки (а.с.105-106 том 1) в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 узгоджено державним підприємством "Кримське протизсувне управління" (на цей час Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління").

Тобто позивач не вбачав порушень його прав щодо майна, закріпленого за ним праві повного господарського відання та розташованого на спірній земельній ділянці, на момент її виділення у користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2

Більш того, у пункті 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 червня 2012 року № 3471 (а.с. 16- 20 том 2) встановлено, що прохід по земельній ділянці кадастровий № 0111645700000010127, яка передана в оренду ОСОБА_2, можливий зі сторони набережної через навіс кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Таким чином, за час перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 останнім не створені перешкоди у доступі позивача до неї.

Отже, сукупність викладеного вказує на те, що ані на час прийняття Коктебельською селищною радою оспорюваного рішення та укладення договору оренди від 24 грудня 2002 року, ані на даний час знаходження спірної земельної ділянки у користуванні фізичної особи-підприємця не створює позивачу перешкоди у виконанні покладених на нього відповідно до статуту функцій щодо утримання розташованих на ній берегоукріплююючих споруд, тобто не порушує прав Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" стосовно майна, закріпленого за ним на праві повного господарського відання.

Стосовно посилань позивача на те, що сама спірна ділянка уявляє собою берегоукріплювальну споруду, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до Будівельних норм та правил 2.06.01-86 "Гідротехнічні споруди. Основні положення проектування" (діючих на час прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування) до гідротехнічних споруд відносяться пляжі як штучно створені зі природних матеріалів споруди, що входять до складу берегоукріплювальних споруд.

Поряд із тим, на підставі оспорюваним позивачем рішенням Коктебельської селищної ради від 27 червня 2002 року № 242 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 надано в оренду саме земельну ділянку (а.с. 90 том 1), а згідно з пунктом 1.3. укладеного на підставі вказаного акту договору оренди земельної ділянки від 24 грудня 2002 року цільовим використанням цієї ділянки є обслуговування пляжу.

Тобто позивач помилково ототожнює земельну ділянку, передану в оренду на підставі оспорюваних рішення Коктебельською селищної ради і договору оренди від 24 грудня 2002 року, і берегоукріплювальну споруду, яка до неї відноситься.

До того ж, як слідує з додатку № 3 до постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 15 березня 2000 року №982-2/2000 (rb0982002-00) "Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим" із змінами, внесеними постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про деякі питання, пов'язані з управлінням майном, яке належить Автономній Республіці Крим" від 19 лютого 2003 року №444-3/03 (rb0444002-03) (а.с. 19-22, 57-64 том 1) на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" знаходяться берегоукріплюючі споруди Коктебельської бухти в смт. Коктебель - всього, протяжністю 3 км.

Втім, як вірно зазначив суд першої інстанції, у користування відповідача -фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 передана земельна ділянка, площею 0,084 га.

Одночасно, у пункті 1 експертного висновку від 07 червня 2012 року № 3471 (а.с. 20 том 2) встановлено, що земельна ділянка, яка передана в оренду Коктебельською селищною радою ОСОБА_2 за договором оренди землі від 24 грудня 2002 року, розташована на берегоукріплювальних спорудах.

При цьому, як вже зазначалось вище, позивач не довів, що передання в оренду земельної ділянка, розташованої на берегоукріплювальних спорудах Коктебельської бухти, заважає йому здійснювати покладені на нього функції з їх обслуговування.

Сукупність викладених обставин вказує на недоведеність доводів позовної заяви про порушення інтересів позивача у зв'язку з прийняттям Коктебельською селищною радою рішення від 27 червня 2002 року № 242 про надання в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Отже, висновки місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення Коктебельської селищної ради 4-ї сесії 24-го скликання "Про надання земельної ділянки СПД ОСОБА_2" від 27 червня 2002 року № 242 є обґрунтованими, засновані на належному аналізі фактичних правовідносин сторін та відповідають нормам матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до частин 1-2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, виходячи зі змісту наведеної правової норми та статті 15 Цивільного кодексу України, право на звернення з відповідними вимогами має особа, чиї права порушуються у зв'язку з укладенням оспорюваного правочину.

Оскільки вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24 грудня 2002 року між відповідачами у справі, є похідними від вимог про визнання наведеного акту органу місцевого самоврядування недійсним, вони також задоволенню не підлягають.

Судова колегія враховує заявлене представником фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 клопотання про застосування позовної давності (а.с.129-130 том 1) до зазначених вище позовних вимог Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" .

Поряд із тим, суд апеляційної інстанції вважає, що відмовити у задоволенні позовних вимог належить саме у зв'язку з їх недоведеністю.

Позивачем також заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача у місячний термін після набрання законної сили рішення суду за власний рахунок знести самовільно побудований та висунутий у море майданчик, розміром 36 х 10 м на пляжі, на ділянці резервної відсипки на захід від берегоукріплюючих споруд Коктебельської бухти смт. Коктебель, який використовується для розміщення шезлонгів і тіньових навісів, привівши пляж у первісний стан.

Разом з тим, протягом вирішення даного спору суду не надано належних доказів ані зведення зазначеного майданчика саме фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, ані пов'язаності вимог про його знесення із обставинами, приведеними в обґрунтування факту порушення прав позивача, наведеним в позовній заяві, та предметом цього спору, оскільки спірна споруда не є предметом оспорюваного рішення Коктебельської селищної ради та спірного договору оренди земельної ділянки.

Щодо наданого позивачем до матеріалів справи акту від 13 липня 2011 року про фактичне використання берегоукріплюючих споруд фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, які знаходяться на балансі Кримського республіканське підприємство "Протизсувне управління", судова колегія вважає його неналежним доказом у справі, оскільки він складений тільки працівниками позивача, а викладені у ньому обставини про створення наведеним будівництвом аварійної ситуації та руйнування набережної мають характер припущення та не підтверджені жодними доказами.

Таким чином, підстав для задоволення вказаних вимог колегія суддів не вбачає.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовані обставини справи та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскарженого судового рішення .