5005/3340/2011 Про зміну договору оренди земельної ділянки - 14.06.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2011р. (підписано 11.04.2011р.) у справі №5005/3340/2011 (суддя Манько Г.В.) задоволений позов Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора (м. Дніпропетровськ) в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) до публічного акціонерного товариства "Металургмаш" (м. Дніпропетровськ) про внесення змін до п. 3.1 договору оренди землі від 25.07.2002р. з урахуванням додаткової угоди до договору від 28.09.2005р., шляхом викладення його в наступній редакції: "п. 3.1. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України (2755-17) та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.11 р. №216/8 у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України (2755-17) ". З відповідача в доход Державного бюджету України стягнуто 85 грн. витрат по сплаті державного мита і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись із рішенням суду, публічне акціонерне товариство "Металургмаш" (м. Дніпропетровськ) –відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2011 року по справі №5005/3340/2011. Підставами для скасування рішення скаржник називає неповне з’ясування господарським судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. В порушення ст.ст. 22, 77 ГПК України суд проігнорував клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, чим позбавив його можливості реалізувати свої процесуальні права. Крім того, судом не враховано, що даний спір за участю цих же сторін вже розглядається в судових органах (справа №П8/14471-10(8/190-10), а отже господарський суд в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України повинен був зупинити провадження у справі. Відповідач вважає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд повинен був залишити позов без розгляду, оскільки у провадженні суду є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Дніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора (м. Дніпропетровськ) відзив на апеляційну скаргу не надав і в судове засідання не явився. Беручи до уваги, що неявка прокурора не перешкоджає перегляду справи, останній належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №96918670), справа переглядалася без участі прокурора за наявними у справі матеріалами.

Дніпропетровська міська рада (м. Дніпропетровськ) –позивач, відзив на апеляційну скаргу не надав, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що рішення суду прийнято без порушення норм матеріального і процесуального права та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 10.00 14 червня 2011 року.

Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) і відкритим акціонерним товариством "Металургмаш"(орендар) 25.07.2002 року був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування на умовах договору оренди земельну ділянку площею 0,50464 га, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, АНД район, вул. Собінова, 1, для фактичного розміщення складів, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 63112007 згідно з планом земельної ділянки, що додається. Підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 19.06.2002 №360/2 (п.п. 1.1, 1.2.)

25.07.2002р. договір був посвідчений Сусловою Н.Б., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу і зареєстрований в реєстрі за №1628. Державна реєстрація договору відбулася 07.08.2002р. за №2066.

Відповідно до п. 2.1 договору земельна ділянка передана до 19.06.2017р.

28.09.2011р. до зазначеного договору сторони уклали додаткову угоду, в якій п. 3.1. виклали в наступній редакції: "3.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1 (%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку".

Крім того, сторонами був додатково включений до договору п. 3.7, яким сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку; підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законом. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"№309-VI від 03.06.2008 року (309-17) в Закон України "Про оренду землі" (161-14) були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) ; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" (2535-12) . Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині". Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування –з 04.06.2008 року.

В зв’язку із введенням в дію Податкового кодексу України (2755-17) з 01.01.2011р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України "Про плату за землю" (2535-12) втратив чинність згідно ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу (2755-17) . Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 року регулюється виключно Податковим кодексом України (2755-17) .

Згідно із статтею 287 Податкового кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з вимогами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю –це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

З метою приведення рішень міської ради та проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, керуючись Земельним кодексом України (2768-14) , Податковим кодексом України (2755-17) та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №216/8 від 02.02.2011р. "Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства", яким визначено, що до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України (2755-17) , незалежно від мети використання (п.1). Встановлено, що усі нормативні акти, які було прийнято міською радою до прийняття цього рішення, діють в тих частинах, що не суперечать положенням цього рішення (п. 4).

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (254к/96-ВР) . Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України (2768-14) ).

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття відповідним органом рішення про внесення змін щодо ставок орендної плати за земельні ділянки та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть бути не взяті судом до уваги лише у разі скасування такого рішення органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку. п.3.4.7 Рекомендації Президії ВГСУ від 02.02.2010 р. № 04-06/15 (v06_1600-10) "Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства".

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 (v_471600-08) "Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)", зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 (v015p710-02) у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст. 4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Відповідач вважає, що відсутність в засіданні його представника та незадоволення клопотання про відкладення справи призвело до неправильного рішення. Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду не погоджується з позицією відповідача з огляду на те, що ч. 1 п. 1 ст. 77 ГПК України не зобов’язує суд відкладати розгляд справи у будь-якому випадку нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу. Відкладення розгляду справи обумовлено неможливістю вирішення спору в зв'язку з нез'явленням в засідання учасників процесу. Тобто, основною умовою для відкладення є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи представник публічного акціонерного товариства "Металургмаш"подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку зі своєю хворобою. Суд апеляційної інстанції вважає, що товариство не було позбавлено права і можливості забезпечити явку в судове засідання іншим представником з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32- 34 ГПК). Слід також зазначити, що відповідач про розгляд справи дізнався 23.03.2011р. (поштове повідомлення №00846919 –а.с. 24), проте відзиву на апеляційну скаргу чи будь-яких інших документів на обґрунтування своєї позиції відповідно до ст. 33 ГПК України не надав, своїм правом визначеним у ст. 22 ГПК України не скористався. Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку на підставі ч. 1 п. 1 ст. 77 ГПК України суд повинен відкласти розгляд справи у разі якщо позивач у судовому засіданні змінив підставу або предмет позову, збільшив розмір позовних вимог, оскільки інше означало б порушення засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності в судочинстві (статті 42 і 43 ГПК). Такі обставини в матеріалах справи відсутні. Господарський суд обґрунтовано дійшов висновку що надані у справі докази у повному обсязі підтверджують позовні вимоги, а отже нез’явлення представника відповідача не перешкоджало розгляду справи по суті.

Не може бути підставою для скасування рішення і посилання відповідача на ч. 1 ст. 79 ГПК України: "Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом…". Так, станом на день прийняття судового рішення –07.04.2011 року будь-якої справи між тими же сторонами, про той же предмет і з тих же підстав судами не розглядалася. Твердження про наявність зустрічного позову і його розгляд в судовому порядку спростовується матеріалами справи, оскільки станом на 07.04.2011 року цей позов прийнято до розгляду не було, а оскаржувалася ухвала про залишення цього позову без розгляду. За таких обставин неможливо вважати, що розглядався спір між тими же сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.