5023/2388/12 Про стягнення суми неодержаного прибутку - 17.09.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2430 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 12.07.12 р. у справі № 5023/2388/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Таір", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Пересічанський МЕЗ", м. Харків

про стягнення коштів у розмірі 140000,00 грн.

У травні 2012 р. позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Таір", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Пересічанський МЕЗ", м. Харків 140000,00 грн. суму неодержаного прибутку та судові витрати. Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у безпідставній його відмові від виконання зобов'язання в рамках укладеного між сторонами договору поставки № 070911/1-п від 07.09.2011 р. позивачу завдано збитки, що полягають у неодержанні прибутку, внаслідок продажу товару відповідачеві за іншим договором по нижчій ціні.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.07.2012 р. у справі № 5023/2388/12 (суддя Пономаренко Т.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягала в невиконанні договірних зобов'язань перед позивачем та розміром завданих позивачеві збитків та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти рішення про задоволення позову у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Зокрема, обґрунтовуючи свої вимоги позивач вважає, що суд безпідставно послався на недоведеність вжиття заходів для одержання неодержаних доходів позивачем та неправильно застосував закон для обґрунтування рішення та ін.

Відповідач вимоги ухвали суду від 02.08.2012 р. стосовно надання відзиву на апеляційну скаргу не виконав, в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 07.09.2011 р. між сторонами укладено договір № 070911/1-п (далі -договір), відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався поставити і передати у власність покупця (відповідача) товар, а останній зобов'язався прийняти та своєчасно здійснити оплату за товар - соняшник врожаю 2011 року у порядку та на умовах цього договору.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3., 2.4. договору, ціна товару встановлена у розмірі 4050,00 грн. за тонну, обсяг поставки - 400 тонн, сума договору - 1620000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору, товар поставляється транспортом покупця на умовах FCA -приміщення постачальника, яке знаходиться за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Комсомольське, за правилами ИНКОТЕРМС 2000.

Відповідно до п. 3.2. договору, постачальник зобов'язаний надати покупцю наступні документи:

3.2.1.Оригінали документів, які підтверджують факт поставки товару:

- рахунок-фактура;

- видаткова накладна;

- податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у випадках, передбачених с діючим податковим законодавством України;

- квитанцію - підтвердження про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронному вигляді в письмовому зразку, у випадках, передбачених с діючим податковим законодавством України;

- товаротранспортна накладна (форма № 1-ТН)

- акт приймання-передачі, який підтверджує якісні та кількісні показники товару;

3.2.2. Документи, що підтверджують наявність повноважень на укладання цього договору, засвідчені позивачем у встановленому законом порядку (підпис, печатка):

- копія свідоцтва державної реєстрації юридичної особи;

- копія витягу з ЄДР;

- копія довідки про включення в ЄДРПОУ;

- копія витягу зі статуту юридичної особи про повноваження на право підпису угод;

- копія паспорту особи, що ставила підпис на цьому договорі;

- копія довіреності, якщо особа, що підписала цей договір, діє на її підставі;

- копія наказу про призначення на посаду особи, вказаної у цьому договорі (для юридичних осіб);

- копія свідоцтва платника ПДВ;

- копія свідоцтва платника єдиного податку, фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до п. 3.3. договору, поставка загального обсягу товару здійснюється не пізніше 30.09.2011 р.

Відповідно до п. 3.4. договору, моментом поставки вважається момент фактичної передачі товару від постачальника до покупця в місці поставки по заліковій масі та отримання документів, зазначених у п. 3.2. договору.

Відповідно до п. 3.5. договору, покупець за свій рахунок організовує перевезення товару, а постачальник - за свій рахунок здійснює завантаження товару на транспортний засіб.

Відповідно до п. п. 5.1. договору, розрахунок за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в розмірі 80% від вартості загального обсягу товару протягом одного банківського дня з моменту отримання покупцем рахунку-фактури (передоплата) та 20% від вартості загального обсягу товару протягом одного операційного банківського дня з моменту поставки товару.

Відповідно до п. 7.1. договору, умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням двохстороннього письмового документу.

Відповідно до п. 10.3. договору, договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2011 р.

Виконуючи умови вказаного договору позивач поставив відповідачу товар в передбачене договором місце загальною кількістю - 400 тонн, вартістю - 1 620 000,00 грн. 29.09.2011р. надав покупцю рахунок-фактуру № СФ-018 Отримання рахунку підтверджується накладною № 763233 підприємства експрес-доставки "Меркурій".

Відповідач оплату за товар не здійснив, отримувати товар відмовився.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 24.11.2011 р. між тими ж сторонами укладено договір поставки № 241111/3-п, відповідно до умов п. п. 2.2., 2.3., 2.4. договору, ціна товару (соняшнику врожаю 2011 року) встановлена у розмірі 3700,00 грн. за тонну, обсяг поставки - 400 тонн, сума договору - 1480000,00 грн.

На умовах договору поставки № 241111/3-П від 24.11.2011 р. позивач здійснив поставку відповідачу товару.

Середня оптова вартість насіння соняшнику на ринку України на момент укладання договору від 07.09.2011 р. та час продажу зазначеного товару за договором від 24.11.2011 р. підтверджується довідкою Харківської торгово-промислової палати від 23.05.2012 р.

Позивач у позовній заяві стверджує, що різниця між ціною, передбаченою договором від 07.09.2011 р. та договором від 24.11.2011 р. склала 350,00 грн. за тону.

Отже, позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у безпідставній відмові від виконання своїх зобов'язань за договором № 070911/1-п від 07.09.2011 р. йому завдані збитки, що полягають у неодержанні прибутку у розмірі 140000,00 грн., які він просить суд стягнути з відповідача на його користь.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача, яка полягала в невиконанні договірних зобов'язань перед позивачем та розміром завданих позивачеві збитків та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ст. ст. 626- 629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено вище, 07.09.2011 р. між позивачем і відповідачем укладений договір поставки № 070911/1-п, згідно з яким, позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідача товар, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно здійснити оплату за товар - соняшник врожаю 2011 року у порядку та на умовах цього договору.

В матеріалах справи відсутні докази належного виконання сторонами умов п. 5.1. та розділу 3 договору № 070911/1-п від 07.09.2011 р., тобто передання відповідачу документів та матеріалів, а відповідачем в свою чергу не сплачена сума передоплати за товар, не надано транспорту та не прийнято товар 29.09.2011 р.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а в силу вимог ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1,7 ст. 193 ГК України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, вище встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач поставив товар у кількості 400 тонн. за ціною 4050,00 грн. за тонну на суму 1620000,00 грн. відповідачу у передбачене договором місце та 29.09.2011 р. надав покупцю рахунок-фактуру № СФ-018.

Відповідно до п. 3.3. договору, поставка загального обсягу товару здійснюється не пізніше 30.09.2011 р.

Відповідач оплату за товар не здійснив, отримувати товар відмовився.

З огляду на це, як зазначає позивач він змушений був укласти новий договір з відповідачем але за меншою ціною на товар, тобто 3700,00 грн. за тонну, обсягом поставки 400 тонн на загальну суму договору 1480000,00 грн.

Позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у безпідставній відмові від виконання своїх зобов'язань за договором № 070911/1-п від 07.09.2011 р. йому завдані збитки, що полягають у неодержанні прибутку у розмірі 140000,00 грн.

При цьому, позивач не надав доказів щодо запобігання виникнення збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору № 070911/1-п від 07.09.2011 р. вжиття заходів продажу іншим особам, не звертався до суду з позовом про захист його прав, спонукання до виконання умов договору, тощо.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224, п. 1 ст. 225 ЦК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, за загальним правилом, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини.

При цьому позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків, їх розмір та реальність їх понесення.

Обов'язковою умовою відшкодування шкоди може бути лише доведеність факту завдання шкоди саме діями чи бездіяльністю відповідача.

Докази зазначено зв'язку щодо правовідносин, які виникли між сторонами, відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зазначена норма покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи дійсно були б ним отримані у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2011 року у справі № 3-64гс/11.

Позивач при розрахунку суми збитків виходив лише з різниці між ціною, передбаченою договором № 070911/1-п від 07.09.2011 р. та ціною, за якою він зміг реалізувати товар (соняшник).

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивач пояснив, що письмового листування між сторонами з приводу неодержаного доходу від відповідача та поставки йому товару не було.

Крім того, позивачем при визначенні реальності неодержаного доходу не наведено доказів вжиття ним заходів, для їх одержання у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови.

Таким чином позивачем не доведено вини відповідача в невиконанні ним своїх договірних зобов'язань, в зв'язку з чим, підстави для стягнення з нього збитків, які нібито виникли у позивача в результаті цього невиконання, в даному випадку відсутні.

Разом з тим, відповідно до ст. 604, 605 ЦК України, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Отже, як видно з матеріалів справи договори № 070911/1-п від 07.09.2011 р., № 241111/3-п від 24.11.2011 р. по суті є тотожними. При цьому, як вбачається з конклюдентних дій сторін договір № 241111/3-п від 24.11.2011 р. укладений в період дії договору № 070911/1-п від 07.09.2011 р. А отже з цього випливає, що фактично сторони змінили умови договору № 070911/1-п від 07.09.2011 р. поставки соняшнику в частині ціни (вартості) товару, припинивши його дію за домовленістю, шляхом укладення нового договору № 241111/3-п від 24.11.2011 р., та не зауваживши на тому, що за попереднім (первісним) зобов'язанням існує борг у зв'язку з його невиконанням, несплатою попередньої ціни, її зменшенням, виникненням збитків (упущеної вигоди) тощо, що може стосуватися припинення первісного зобов'язання за домовленістю, новацією або прощення боргу.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивач не довів наявність причинного зв'язку між невиконанням своїх зобов'язань відповідачем та збитками позивача. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.