23/524 Про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії - 14.02.2011 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 позов задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" 6 539 484,12 грн. основного боргу, 33 371,47 грн. трьох процентів річних, 60 783,79 грн. інфляційних втрат, 23 154,00 грн. державного мита та 214,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 в частині позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" теж звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 в частині відмови у стягненні штрафу, пені та інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2010р. у справі № 23/524 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.02.2010р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. у справі № 23/524 було відкладено розгляд справи на 14.02.2011р., в зв’язку з неявкою позивача.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Новіков М.М., Зубець Л.П.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" та підприємством по експлуатації каналізаційних мереж міста Києва, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" було укладено договір про постачання електричної енергії №97 від 10.01.1991 року, відповідно до якого позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок відповідачу, а останній – оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

21 грудня 2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору №97 від 10.01.1991 року відповідно до якої договір №97 від 10.01.1991 року викладено у новій редакції з урахуванням протоколу розбіжностей від 29.01.2010 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику" електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.3.2, 2.3.3, 2.3.4 договору №97 від 10.01.1991 року Позивач постачає електричну енергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього ж договору, з дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами, згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до Правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатком "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", а Відповідач зобов’язувався дотримуватись режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 даного договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатків "Перелік об’єктів" та "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії".

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач надавав Позивачу звіти про використану активну електроенергію відповідно до яких за період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року Відповідачем спожито активної електричної енергії обсягом 6 162 432 кВт та 2 143 637,20 кВАр реактивної електричної енергії. На підставі наданих звітів за результатами розрахункового періоду Позивач оформив акти приймання-передачі товарної продукції, де визначив фактичний обсяг спожитої Відповідачем електроенергії, її вартість. Загальна вартість спожитої у період з 01.06.2010 року по 01.09.2010 року електроенергії становить 6 539 484,12 гривень. Відповідач документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду отримував, що зазначено у звітах.

Умовами договору №97 від 10.01.1991 року встановлено, що Відповідач зобов’язується оплачувати Позивачу вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показань засобів обліку електричної енергії".

Пунктом 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року сторони погодили, що мають намір привести додатки до договору №97 від 10.01.1991 року у відповідність до чинної редакції "Правил користування електричною енергією" (z0417-96) протягом двох місяців з дня підписання додаткової угоди.

Відповідно до пунктів 6.11, 6.13 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (z0417-96) остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації та підтверджуються споживачем відповідно до договору. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно пункту 2 додаткової угоди від 21.12.2009 року додатки до договору №97 від 10.01.1991 року зазначені у пункті 9.1 та укладені сторонами до моменту укладення угоди є чинними на весь період дії договору та є його невід’ємними частинами. Додатків, які б регулювали порядок проведення розрахунків за електричну енергію за договором №97 від 10.01.1991 року Позивачем суду не надано. Відповідно до позовної заяви Позивач визнає, що порядок проведення розрахунків за спожиту електричну енергію сторонами не визначено.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме звітів про використану електричну енергію Відповідач підтверджував отримання документів для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього розрахункового періоду.

Таким чином, виходячи з вимог законодавства, умов укладеного сторонами договору та на підставі виставлених рахунків та актів приймання-передачі товарної продукції у Відповідача виник обов’язок сплати Позивачу вартість спожитої електричної енергії.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано суду доказів оплати наданих послуг за договором №97 від 10.01.1991 року.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 6 539 484,12 грн..

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Позивач звернувся до суду із вимогою стягнути з Відповідача пеню у розмірі 194 719,10 грн. на підставі пункту 4.2.1 договору №97 від 10.01.1991 року.

Пунктом 4.2.1 договору №97 від 10.01.1991 року за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком передбачено нарахування пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Також колегія суддів вважає, що оскільки умовами договору №97 від 10.01.1991 року не визначено порядку розрахунків за спожиту електроенергію сторони відповідних додатків до договору не укладали, отже у Позивача відсутні правові підстави для стягнення пені за умовами договору.

Позивач звернувся до суду із вимогою стягнути з Відповідача штраф у розмірі 457 763,89 грн. на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Частини другою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7 % від суми боргу за несвоєчасну оплату теплової енергії та пені на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Зі змісту частини другої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що даний штраф є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення грошового зобов'язання.

Оскільки, за умовами договору №116 від 10.01.91 року обов’язком Відповідача було проведення своєчасних оплат за надані послуги, то вимоги Позивача щодо стягнення штрафу є безпідставними.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 60 783,79 грн.

Обґрунтовуючи рішення в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що при нарахуванні інфляційних втрат Позивачем не було враховано, що у період з червня по липень 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення, а саме: розрахунок за активну електричну енергію - червень 2010 року –8 335,20 грн.; липень –8 279,51 гривень; розрахунок за реактивну електричну енергію - червень 2010 року –527,27 грн.; липень –548,04 гривень, за таких обставин з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати Позивача становлять 60 783,79 гривень.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізовувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок.

Також, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбувалось, а тому судом першої інстанції було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині стягнення інфляційних втрат позивача є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 78 473,81 грн. підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи вищевикладене, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 підлягає скасуванню в частині відмови стягнення інфляційних втрат, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 78 473,81 грн., а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.12.2010р. у справі № 23/524 скасувати в частині відмови стягнення інфляційних втрат, прийнявши в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції.

5. Позов задовольнити частково.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1А,, р/р № 2600200990434 в КБ "Хрещатик", МФО 300670, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 6 539 484,12 грн. основного боргу, 33 371,47 грн. трьох процентів річних, 78 473,81 грн. інфляційних втрат, 25 500 грн. –державного мита, 214,35 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1А,, р/р № 2600200990434 в КБ "Хрещатик", МФО 300670, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) державне мито за подачу апеляційної скарги в розмірі 88,45 грн.