8/34 Про стягнення збитків, завданих недотриманням строків простою транспортного засобу під митною очисткою і розвантаженням - 11.09.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2011р. у справі № 8/34 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача збитки в розмірі 362 635 грн., 3 626,35 грн. державного мита та 233,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено правомірність вимог про стягнення збитків у вигляді неотриманої плати за надання послуг з перевезення (упущена вигода), заподіяних відповідачем шляхом несвоєчасного розвантаження транспортних засобів позивача. Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача як такі, що суперечать чинному законодавству і об'єктивним фактам, та мають на меті уникнути відповідальності. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, суд першої інстанції також зазначив, що відповідач не довів обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання. Відмову в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд вмотивував тим, що позивач не довів наявність причинно-слідчого зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та неможливістю здійснити перевезення з підстав, викладених при мотивуванні рішення в частині стягнення реальних збитків.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2011р. у справі № 8/34, відмовивши у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 307 ГК України, ст.ст. 614, 623 ЦК України та ст.ст. 4, 5, 12 Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів 1956 р., а також ст.ст. 33, 34 ГПК України. Крім того, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та збитками позивача, а також не встановив обставин, що входять до предмету доказування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх необґрунтованість та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 31.07.2012р.

У судовому засіданні 31.07.2012р. оголошувалась перерва до11.09.2012р.

Згідно з розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2012р. у складі колегії здійснено заміну судді Агрикової О.В. на суддю Остапенка О.М., у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному.

У судовому засіданні 11.09.2012р. представники сторін надали свої пояснення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

20.07.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАСТ-ТРАНС" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (замовник) укладено договір №ДГ-0020-392/09 перевезення вантажу (далі - договір, т.1, а.с. 10-15).

За умовами договору перевізник взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов'язався сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору перевізник здійснює перевезення вантажу на підставі письмових заявок на перевезення, що подаються замовником.

Пунктом 2.1.1 договору визначено інформацію, яку повинна містити заявка на перевезення.

Відповідно до п. 2.2 договору сторони домовилися, що прийняття перевізником заявки замовника свідчить про згоду перевізника здійснити перевезення вантажу на умовах, викладених у заявці.

Сторонами договору було підписано заявку на надання транспортних послуг на 8-9 грудня 2009р. за маршрутом м. Мінськ - м. Київ (т.1, а.с.16). Відповідно до умов заявки нормативний простій на завантаження та замитнення становить 48 годин.

Згідно з п. 4.1.5 та 4.1.6 договору замовник зобов'язався здійснити власними силами й засобами завантаження вантажу на транспортний засіб перевізника у місці відправлення та розвантаження у місці призначення. Забезпечити дотримання нормативних строків простою транспортного засобу, як перед завантаженням і митним оформленням, так і під розвантаженням і митною очисткою (міжнародні перевезення) - не більше 48 (сорока восьми) годин, за виключенням вихідних і святкових днів.

Відповідно до п. 4.18 договору замовник зобов'язався забезпечити (при міжнародних перевезеннях) безперешкодне митне оформлення вантажу на прикордонному переході протягом 24 годин.

Згідно з п. 5.3 договору сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури, акту виконаних робіт та CMR. Підставою для виставлення рахунка-фактури є підписання акту виконаних робіт.

Як встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 р. у справі №23/133 між тими ж сторонами, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2011р., транспортні засоби державні номерні знаки: 15955КМ/14802КХ, АІ2537АО/АІ8021ХХ, АІ3657АО/20435КХ, АІ2561АР/АІ9014ХХ, 9004ВС/16200КХ, 11821 КМ/13035КХ, 11822КМ/13091КХ прибули під завантаження 08.12-09.12.2009р., та відповідачем було допущено їх простій під завантаження від 4 до 6 діб (з урахуванням норми 2 доби (т.1, а.с.22-27).

Згідно з відомостями, зазначеними у міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) транспортні засоби (державні номерні знаки: 15955КМ/14802КХ, АІ2537АО/АІ8021ХХ, АІ3657АО/20435КХ, АІ2561АР/АІ9014ХХ, 9004ВС/16200КХ, 11821 КМ/13035КХ, 11822КМ/13091КХ) прибули на Чернігівську митницю 15 та 16 грудня 2009р., та були розвантажені 21.12.2009р. (СMR №№ 0007286, 0007287, 0007290, 0007291, 0007309) та 22.12.2009р. (СMR №№ 0007277, 0007276, ) відповідно (т.1, а.с. 28-34).

Враховуючи вимоги п. 4.16 договору, всі необхідні процедури щодо транспортних засобів, які прибули на митницю 15.12.2009р. та 16.12.2009р., відповідач мав здійснити до 17.12.2009р., та до 18.12.2009р. відповідно.

Відповідач повністю розрахувався за виконане перевезення вантажу, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, та не заперечується сторонами.

17.12.2009 р. між позивачем та компанією "TRANS-CARGO LLP" було укладено Договір перевезення № 915 (з урахуванням додатку № 1), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати 7 транспортних засобів під завантаження 18.12.2009р. для здійснення кругорейсу Україна-Туреччина-України на семи автопоїздах, які були задіяні при виконанні договору перевезення вантажу № ДГ-0020-392/09 (т.1, а.с.17-21).

Позовні вимоги у даній справі позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було порушено зобов'язання за договором перевезення вантажу № ДГ-0020-392/09 щодо забезпечення нормативного строку простою - 48 годин під розвантаженням та митною очисткою, оскільки не повідомивши позивача, відповідач вивантажив (звільнив) всі автотранспортні засоби позивача з порушенням встановленого договором терміну лише 21.12.2009р. та 22.12.2009 р.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем було порушено умови договору перевезення вантажу № ДГ-0020-392/09 в частині дотримання строків, позивач не зміг виконати взяті на себе зобов'язання за іншим договором № 915 від 17.12.2009р., укладеним з компанією "TRANS-CARGO", відповідно до умов якого, позивач повинен був 18.12.2009р. надати компанії "TRANS-CARGO LLP" під завантаження наступні транспортні засоби: 15955КМ/14802КХ, АІ2537АО/АІ8021ХХ, АІ3657АО/20435КХ, АІ2561АР/АІ9014ХХ, 9004ВС/16200КХ, 11821 КМ/13035КХ, 11822КМ/13091КХ, тобто ті ж транспортні засоби, які були задіяні в перевезенні за договором з відповідачем. У зв'язку з тим, що вказані транспортні засоби вчасно не були звільнені (розвантажені) 18.12.2009р., а компанія "TRANS-CARGO" відмовила в перенесенні дати перевезення, позивач зазнав збитків, оскільки вказана компанія відмовилася від перевезення.

Позивач також стверджує, що у разі належного виконання відповідачем умов договору № ДГ-0020-392/09 він отримав би прибуток у розмірі 45500 доларів США (із розрахунку 6500 доларів США за кожен транспортний засіб). На день подачі транспортних засобів під завантаження (18.12.2009р.) Національний банк України встановив курс долара США до української гривні - 7,97 грн. і прибуток позивача за договором № 915 від 27.12.2009р. міг би скласти 362 635,00 грн. Вказані кошти планувалося залучити в розвиток виробництва та частково розмістити на депозитний рахунок. Порушення відповідачем договірних зобов'язань призвело до негативних наслідків для позивача, контрагент позивача відмовився від семи транспортних засобів, які планувалось завантажить 18.12.2009р. згідно договору

№ 915 від 17.12.2009р., що призвело до втраченої вигоди, підрив довіри контрагента до позивача позначився на репутації позивача.

Як зазначає позивач, внаслідок порушення умов договору № ДГ-0020-392/09 від 20 липня 2009р. відповідачем також завдано позивачу моральної шкоди на суму 1500 грн., яка, на його думку, полягає у підриві ділової репутації, підриві довіри до діяльності підприємства позивача, відмові контрагента позивача від вигідного позивача договору, зриву плану розвитку підприємства. Внаслідок протиправного діяння відповідача позивач втратив можливість зайняти певну нішу на ринку автомобільних вантажних перевезень і тепер потрібен тривалий час для відновлення ділової репутації та завоювання довіри у замовників.

У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 362 635 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди та 1500 грн. моральної шкоди, а всього 364 135 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

За приписами ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи наведені положення закону, колегія суддів вважає, що факти, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 р. у справі №23/133 між тими ж сторонами, яку залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2011р., зокрема, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині недотримання строків нормативного простою транспортних засобів перед завантаженням і митним оформленням, не повинні доводитися стороною у даній справі.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що правова природа реальних збитків є відмінною від збитків у вигляді втраченої вигоди, оскільки якщо у першому випадку йде мова про витрати особи, втрату або пошкодження її майна, тобто характерним є зменшення наявного майна потерпілого суб'єкта господарювання, у другому ж випадку, йдеться про те, що наявне в особи майно не збільшилося, хоча й могло б збільшитись, якби не було правопорушення.

Відтак, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти підлягають доведенню позивачем, а які відповідачем. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого (безпосереднього) причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 Господарського кодексу України.

Статтею 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Водночас, Цивільним кодексом України (435-15) передбачені також додаткові умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди, які повинні враховуватися і учасниками господарських відносин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними розрахунками і доказами на підтвердження реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Між сторонами виникли правовідносини за договором, який за своєю правовою природою є договором перевезення.

За приписами ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як встановлено раніше, згідно з умовами заявки та договору перевезення, сторони домовились про надання транспортних послуг замовнику (відповідач) перевізником (позивач) на власному транспорті на 8-9 грудня 2009р. за маршрутом м. Мінськ - м. Київ (т.1, а.с.16).

Відповідно до умов заявки нормативний простій на завантаження та замитнення становить 48 годин.

Внаслідок допущення відповідачем понаднормативного простою автотранспорту під завантаженням, що встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 р. у справі №23/133, вказані автотранспортні засоби, що належать позивачу, прибули 15-16 грудня 2009р. на Чернігівську митницю та були розвантажені відповідачем лише 21.12.2009р. та 22.12.2009р., тобто з порушенням умов договору перевезення та умов заявки щодо 48 годин.

На переконання колегії суддів, укладаючи договір № 915 від 17.12.2009р., позивач, з урахуванням умов договору з відповідачем та умов заявки розраховував на дотримання останнім встановлених нормативів часу для здійснення відповідних процедур. При цьому, у разі, якщо б відповідач вчасно здійснив митне очищення та розвантаження транспортних засобів, а враховуючи наведені умови договору, транспортні засоби мали б бути звільнені відповідачем від вантажу не пізніше 18.12.2009р., позивач мав реальну можливість отримати за договором № 915 від 17.12.2009р. відповідну суму коштів, яка складає суму упущеної вигоди позивача.

При цьому слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем було вчинено всі можливі та необхідні заходи, в розумінні ст. 218 ГК України, для недопущення господарського правопорушення.

Посилання відповідача на те, що позивач не повинен був укладати договір 17.12.2009р. № 915, оскільки транспортні засоби знаходились на митниці, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки, по-перше, як вже зазначалось раніше, позивач, з урахуванням умов договору з відповідачем та умов заявки розраховував на дотримання останнім встановлених нормативів часу для здійснення відповідних процедур, по-друге, в порушення вимог ч.2 ст. 226 ГК України відповідач вчасно не повідомив позивача про неможливість виконання ним своїх зобов'язань щодо вчасного розмитнення та розвантаження транспортних засобів за договором № ДГ-0020-392/09. Доказів своєчасного повідомлення позивача про вказані обставини відповідач суду не надав.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині дотримання строку (48 годин) під розвантаженням і митною очисткою, що, на думку колегії, стало наслідком простою під навантаженням, факт якого встановлено постановою суду від 04.10.2010 р. у справі №23/133.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Перші три елементи розглядаються як об'єктивні умови відповідальності,доведення яких покладається на потерпілу особу (кредитора). При цьому вина, є четвертим елементом правопорушення, а тому кредитор має довести не лише розмір збитків і, завданий порушенням зобов'язання, але й сам факт порушення боржником його обов'язку та причинний зв'язок між цим правопорушенням і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

Протиправну поведінку відповідача у вигляді порушення умов договору № ДГ-0020-392/09 щодо своєчасного завантаження транспортних засобів позивача встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.10 у справі 23/133. Негативним наслідком такої поведінки відповідача та порушення ним своїх зобов'язань, стало несвоєчасне розмитнення та розвантаження семи транспортних засобів позивача, що, в свою чергу, викликало неможливість використання позивачем на власний розсуд належного йому майна (7 транспортних засобів) протягом 18-22 грудня 2009 р., про що вірно зазначив суд першої інстанції. Крім того, про протиправну поведінку відповідача свідчить його бездіяльність у вигляді неповідомлення позивача про неможливість виконання своїх договірних обов'язків (дотримання строку на розвантаження та розмитнення, оформлення документів, що передбачено п.п. 4.1.6, 4.1.7 договору).

Зазначені обставини у їх сукупності зумовили з одного боку використання відповідачем транспортних засобів позивача в період з 18.12.2009р. по 22.12.2009р. без достатніх правових підстав за відсутності згоди позивача, а з іншого, неможливість виконання останнім умов договору, укладеного з іншою особою та неотримання відповідних доходів у вигляді плати за надання послуг з перевезення за укладеним договором № 915 від 17.12.2009 р.

Наведені вище обставини дають підстави дійти висновку про наявність вини відповідача, який допустив неналежне виконання своїх договірних зобов'язань. Належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідачем ні суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості розрахунку збитків позивача у вигляді неодержаного за договором № 915 доходу у сумі 362 635 грн. та відхиляє як безпідставні посилання відповідача на не доведення розміру збитків позивачем з таких підстав.

Відповідно до п.1.1 договору № 915 від 17.12.2009р. замовник зобов'язався сплатити перевізнику (позивач) за один рейс одного автопоїзду 6500 доларів США, загальна сума коштів, яка мала б бути сплачена за договором за вказані у додатку № 1 до договору сім транспортних засобів становить 45500 доларів США, тобто з розрахунку 6500 доларів США за кожен наданий позивачем транспортний засіб.

Згідно з даними системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН станом на 18.12.2009р. (день подачі транспортних засобів під завантаження за договором № 915) Національним банком України було встановлено курс долара США до української гривні - 7,97 грн. за один долар США, що становить відповідно 362 635 українських гривень (45 500 х 7, 97).

Як вбачається з листа-відповіді, адресованого позивачу, відмова компанії "TRANS-CARGO LLP" від договору перевезення № 915 від 17.12.2009 р. пов'язана з ненаданням позивачем семи транспортних засобів обумовлених цим договором (т.2, а.с.124). Відтак, позивачем не було отримано очікуваного за вказаним договором доходу у сумі

362 635 грн., що становить його збитки у вигляді упущеної вигоди.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на те, що саме позивач не вжив заходів щодо виконання договору з іншою особою, оскільки знав про рух автомобілів та міг надати інший транспорт для перевезення з огляду на наступне.

Перш за все, відповідач не дотримався вимог ч. 2 ст. 226 ГК України, а тому, як сторона договору, він позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи 18.12.2009р. позивач сам звертався до відповідача з проханням повідомити про стан семи транспортних засобів та дізнався про їх нерозвантаження. У зв'язку з чим надіслав контрагенту за договором № 915 від 17.12.2009 р. лист з проханням перенести дату завантаження, проте останній надав відповідь щодо можливості перенесення лише часу, а не дати (т.1, а.с.134). В подальшому ж, 21.12.2009р. контрагент позивача повідомив останнього про розірвання договору у зв'язку з ненаданням 18.12.2009р. транспортних засобів, як передбачалося договором № 915 (т. 2, а.с.124).

Також слід зазначити, що міжнародною конвенцією, на яку посилається відповідач, хоча й не вимагається вказувати номери автотранспортних засобів, що здійснюють перевезення, проте відповідно до умов договору № 915 п. 2.1.1, замовник зобов'язався надати перевізнику (позивач) в м. Кременчук 18.12.2009р. вантаж для семи автопоїздів, обумовлених в додатку № 1, який підписано сторонами цього договору (т.1, а.с. 21).

Колегія суддів також вважає, що визначення державних номерів транспортних засобів є необхідним реквізитом для завчасного оформлення відповідних супровідних документів на перевезення, в тому числі й обов'язковим реквізитом міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) графа 25 накладної.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 362 635 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди доведеними та обґрунтованими, а тому вказані вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 1500 грн. колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Водночас, позивачем не доведено завдання йому відповідачем моральної шкоди належними засобами доказування, як це передбачено ст.ст. 33, 34 ГПК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди позивачу слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є обґрунтованими та доведеними позивачем належними доказами, підстави для відмови позивачу у позові в цій частині відсутні. При цьому, у стягненні моральної шкоди у сумі 1500 грн. необхідно відмовити, оскільки позивачем вказані вимоги не доведено в установленому порядку. Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та наведених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції висновків не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування або зміни рішення господарського суду м. Києва від 17.06.2011р. у справі №8/34, які передбачені ст. 104 ГПК України, відсутні. Рішення є законним, обґрунтованим і відповідає обставинам справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.