5011-32/908-2012 Про зобовязання передати на утилізацію боєприпаси на умовах, визначених Генеральним Договором - 06.09.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2012 року у справі № 5011-32/908-2012 позовні вимоги дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного підприємства «Укроборонсервіс» до Міністерства оборони України про вчинення певних дій задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 06.07.2012 року зазначену вище апеляційну скаргу апеляційним господарським судом було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2012 року у справі № 5011-32/908-2012 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

20.12.2004 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс» (далі - виконавець) та Міністерством оборони України (далі - замовник) було укладено генеральний договір № 220/2793-Д29-3.3/1418 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався, маючи відповідний дозвіл, з дотриманням необхідних заходів безпеки, виконати роботи, пов'язані з утилізацією 300 000 тонн боєприпасів Збройних Сил України, непридатних для подальшого використання і зберігання (далі - вироби), та реалізувати отримані в ході виконання робіт продукти утилізації на умовах комісії.

Номенклатура та кількість виробів наведена у додатку №1 до договору, і може уточнюватися в процесі роботи. Розрахунки за виконані роботи повинні були проводитись за рахунок коштів, що надійдуть до позивача від реалізації продуктів утилізації, що передавались йому на утилізацію.

Терміни та порядок виконання робіт визначено сторонами у пункті 2.1 та 2.2 договору. Факт проведення робіт за договором підтверджується сторонами відповідно до вимог пункту 2.4, шляхом складення актів приймання-здачі виконаних робіт за формами визначеними у додатку №2 та в терміни та порядку визначеними додатковими угодами. Фінансування та вартість робіт визначена сторонами згідно пункту 3.1 договору.

Відповідно до п. 4.1 договору замовник зобов'язався щорічно укладати додаткові угоди з виконавцем на виконання робіт з утилізації виробів.

За умовами 4.3 генерального договору відповідач зобов'язався відповідно до додаткових угод на виконання робіт, передати позивачу вироби на утилізацію по нарядах, що видаються не пізніше 10 діб з моменту підписання додаткових угод. Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать, що між сторонами було укладено три додаткові угоди, зокрема: додаткова угода № 1 УБПС-Д/У 29-6.22/805 від 05.10.2005 року, додаткова угода № 2 УБПС-Д/У 29-6.22/1309 від 26.12.2005 року, додаткова угода № 3 УБПС-Д/У 29-6.22/1310 від 26.12.2005 року.

Згідно з доводами позивача, на підставі виданих нарядів, боєприпаси на утилізацію, в повному обсязі, у встановлені календарним планом строки (до 01.01.2007 року) передані позивачу не були.

При цьому, Міністерство оборони України з посиланням на статтю 66 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», на думку позивача, безпідставно зупинило дію генерального договору №220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року та додаткових угод до нього, про що дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» було повідомлено листами № 256/4/1224 від 26.07.2006 року та № 252/2653 від 11.09.2006 року.

Підставою зупинення договору за приписами вказаної статті слугувало заборона проведення розрахунків з бюджетом у не грошовій формі, в тому числі шляхом проведення взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних вимог у фінансових установах тощо.

У липні 2007 року позивач звернувся з позовною заявою до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача, без врахування власних збитків 774 764,12 грн., пені та зобов'язання передати непридатні для подальшого використання боєприпаси для виконання позивачем робіт з комплексної утилізації за генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року.

19.08.2008 року між позивачем і відповідачем підписано мирову угоду про зобов'язання Міністерства оборони України виконати умови Генерального договору №220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року та забезпечити видачу боєприпасів, зазначених в додатку № 2 до мирової угоди для виконання робіт з комплексної утилізації боєприпасів. В результаті проведення робіт з утилізації боєприпасів відповідно до додаткових угод №2а та №3а затратна частина позивача значно перевищила вартість надходжень від реалізації продуктів утилізації боєприпасів. Виходячи з цього, сторони зобов'язані були виконати вимоги п.4.6 додаткових угод.

Пунктом 4.6 додаткових угод №2 та №3 до договору визначено, що у разі перевищення вартості робіт з комплексної утилізації боєприпасів, витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції утилізації, та комісійної плати над загальною сумою вартості реалізації продуктів утилізації, рішення про компенсацію різниці оформляється сторонами окремо додатковою угодою шляхом передачі на утилізацію додаткової номенклатури боєприпасів. В порушення вимог даного пункту відповідач відмовляється від укладення додаткових угод, у зв'язку з чим позивач не має можливості компенсувати понесені збитки.

Пунктом 7.1 договору встановлений його строк, а саме він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання робіт з утилізації загальної ваги боєприпасів у межах обсягів, визначених у пункті 1.2 договору. До наступного часу додаткова угода №5 від до генерального договору від 20.12.2004 року №Д29-3.3/1418 на виконання робіт з комплексної утилізації боєприпасів, непридатних для подальшого зберігання і використання та реалізації отриманих продуктів утилізації неукладена, а тому позивач наполягає на задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача укласти Додаткову угоди №5, проект якої долучений до позовної заяви.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем доведені підстави щодо зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду №5 на передачу дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» на утилізацію боєприпасів, на умовах визначених генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року з переліком боєприпасів, визначених специфікацією (додаток №1). Відповідач безпідставно ухиляється від пропозиції позивача укласти додаткову угоду №5 на передачу дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державному підприємству «Укроборонсервіс» на утилізацію боєприпасів, на умовах визначених генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року з переліком боєприпасів, визначених специфікацією (додаток №1). У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державного підприємства «Укроборонсервіс» до Міністерства оборони України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги та заперечень на позов, відповідач посилається на те, що рішенням господарського суду міста Києва у справі № 45/47 від 02.09.2008 року між сторонами затверджено мирову угоду щодо виконання умов генерального договору № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року та додаткових угод до нього №2 УБПС-Д/У29-6.22/1309 від 26.12.200 5року та №3 УБПС-Д/У29-6.22/1310 від 26.12.2005 року. Мета укладення мирової угоди - врегулювання спірні питання щодо розрахунків між сторонами за генеральним договором. Згідно з доводами скаржника, зобов'язання за мировою угодою виконані, про що свідчить складений між сторонами акт приймання виконаних робіт №1 від 24.07.2009 року до додаткової угоди №2 та актом приймання виконаних робіт №1 від 22.07.2009 року до додаткової угоди №3 за 2006-2009 роки, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Міністерства оборони України не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом даної норми Цивільного кодексу України (435-15) договір підряду - це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Нормами статті 638 Цивільного кодексу України регламентовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (436-15) .

Необхідність укладення додаткової угоди, проект якої надано позивачем підтверджено фактичними обставинами справи та доказами на їх підтвердження, кореспондується з вимогами статті 187 ГК України.

Під час розгляду справи, місцевим господарським судом достовірно було встановлено, що сторонами досліджено наявність у місці знаходження номенклатура та кількість виробів, що підлягають утилізації в період з 22.03.2012 року по 29.03.2012 року. За наслідками такої перевірки було складено акт від 05.04.2012 року за змістом якого вбачається, що вироби, які перелічені у додатку до позовної заяви дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» від 25.01.2012 року № 29/1.732-587, є в наявності, у кількості, визначеного у додатку, непридатні для подальшого використання і підлягають утилізації.

Відповідно до вимог ст. 181 ЦК України передбачено порядок укладення господарських договорів, в тому числі додаткових угод до них. Вважаючи на те, що існує основне зобов'язання - генеральний договір, то посилання скаржника на припинення зобов'язань є хибним, оскільки виконання сторонами мирової угоди від 19.08.2008 року не тягне за собою припинення дії спірного договору, так як обов'язки за ним не виконанні відповідачем у повному обсязі.

Строк дії договору, як це зазначено у пункті 7.1 не закінчився, правочин не розірвано, не визнано недійсним, і він діє до повного виконання сторонами його умов за законом.

Законодавець передбачив умови припинення зобов'язань частково або у повному обсязі на підставах визначених законом або договором. Тобто, припинення зобов'язання на вимогу однією із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом відповідно до вимог ст. 598 ЦК України. господарське зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином у випадках передбачених ст.ст. 202- 205 ГК України.

Таким чином, договір та додаткові угоди до договору є чинними до наступного часу, а посилання відповідача на зупинення його дії спростовується тим, що заборона застосування у господарських відносин певної форми розрахунків не є форс-мажорними обставинами, як це зазначено у розділі 6 договору, і які надають право сторонам зупинити дію правочину (винятком є обставини на його розірвання, встановлених пунктом 6.6 договору).

Крім того, на виконання умов пунктів 3.2, 11.3 договору сторонами не проведено остаточну звірку розрахунків відповідно до форми визначеної у додатку №3 договору. Позивачем дотримано порядок внесення змін до спірного договору. Надісланий на адресу відповідача проект додаткової угоди №5 на передачу дочірньому підприємству державної компанії «Укрспецекспорт» - Державному підприємству «Укроборонсервіс» на утилізацію боєприпасів, на умовах визначених генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004 року з переліком боєприпасів, визначених специфікацією (додаток №1) відповідач не прийняв, у встановлений законом строк до суду не звернувся.

Відповідно до пункту 4.6 додаткових угод №2 та №3 до договору, у випадку перевищення вартості робіт з комплексної утилізації боєприпасів, витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції утилізації, та комісійної плати над загальною сумою вартості реалізації продуктів утилізації, рішення про компенсацію різниці оформляється сторонами окремо додатковою угодою шляхом передачі на утилізацію додаткової номенклатури боєприпасів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, твердження відповідача про те, що у зв'язку з укладенням між сторонами мирової угоди провадження у справі підлягає припиненню, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними, оскільки проаналізувавши генеральний договір, дійшла висновку, що договірні відносини між сторонами не припинено.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів апеляційного суду визнає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Позивачем доведені підстави щодо зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду №5 на передачу дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне підприємство «Укроборонсервіс» на утилізацію боєприпасів, на умовах визначених генеральним договором № 220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004року з переліком боєприпасів, визначених специфікацією (додаток №1), проект якої залучений до матеріалів справи. Відповідач безпідставно ухиляється від пропозиції позивача укласти додаткову угоду №5 на передачу дочірньому підприємству Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державному підприємству «Укроьоронсервіс» на утилізацію боєприпасів, на умовах визначених генеральним договором №220/2793-Д29-3.3/1418 від 20.12.2004року з переліком боєприпасів, визначених специфікацією (додаток №1).

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаних норм закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2012 року у справі № 5011-32/908-2012 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.