ПОСТАНОВА
Іменем України
20 березня 2019 року
Київ
справа №806/2351/16
адміністративне провадження №К/9901/36312/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Семенюка М.М. від 01 грудня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Котік Т.С., суддів Жизневської А.В., Охрімчук І.Г. від 02 березня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "Голден" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Інспекції від 26 жовтня 2016 року №19264/10/06-25-08-02 про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2016 року податковою звітністю; 2) зобов'язати Інспекцію визнати поданою податкову декларацію Товариства з ПДВ за вересень 2016 року у день її фактичного отримання, а саме 20 жовтня 2016 року.
В обґрунтування позову зазначало, що засобами поштового зв'язку Товариством до контролюючого органу направлено податкову декларацію з ПДВ за вересень 2016 року, яка була оформлена належним чином та містила всі обов'язкові реквізити, передбачені Податковим кодексом України (2755-17)
(далі - ПК України (2755-17)
), а тому вважає, що підстав для невизнання поданої декларації податковою звітністю не було.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, позов Товариства задоволено повністю.
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що обставини зазначення неповного найменування контролюючого органу, до якого подається звітність, а також відсутності підпису особи, відповідальної за ведення бухгалтерського обліку, які слугували підставою для невизнання поданої Товариством податкової звітності з ПДВ за вересень 2016 року, не знайшли свого підтвердження під час розгляду цієї справи й остання містить усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 48.3 статті 48 ПК України. Відтак, за висновком судів, у відповідача не було законних підстав для невизнання поданої позивачем декларації податковою звітністю Товариства.
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки податкова декларація з ПДВ за вересень 2016 року, яка подана позивачем, заповнена з порушенням вимог пункту 48.3 статті 48 ПК України, а саме остання містила недостовірний обов'язковий реквізит - неповне найменування податкового органу, до якого подається звітність, а також не містила підпису особи, відповідальної за ведення бухгалтерського обліку, що, за висновком відповідача, є законною підставою для відмови у прийнятті такої податкової декларації.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15)
(далі - КАС України (2747-15)
).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 жовтня 2016 року засобами телекомунікаційного зв'язку позивачем подано до контролюючого органу податкову звітність з ПДВ за вересень 2016 року з відповідними додатками до неї.
Однак, листом від 26 жовтня 2016 року за №19264/10/06-25-08-02 "Про невизнання податкової звітності" Інспекція повідомила позивача, що згідно пункту 48.3 статті 48, пункту 49.8 статті 49 ПК України подана 20 жовтня 2016 року податкова декларація з ПДВ за вересень 2016 року №9198218282 не може бути визнана як податкова звітність, так як не містить обов'язковий реквізит - вказано недостовірний обов'язковий реквізит, декларація не підписана відповідними посадовими особами підприємства.
Вважаючи, що підстави для неприйняття податкової звітності відсутні, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Відповідно до пункту 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, у відповідності до пункту 49.8 якої прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу.
Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв'язку).
Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації встановлена пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 ПК України.
Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
При цьому за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Водночас ПК України (2755-17)
передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України контролюючий орган зобов'язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.
Отже зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.
У зв'язку з наведеним слід зазначити, що згідно з підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником Товариства є Понько Олександр Володимирович, який підписував податкову декларацію з ПДВ за вересень 2016 року електронним цифровим підписом, при цьому така штатна посада, як головний бухгалтер, на підприємстві відсутня.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підписання декларації електронним цифровим підписом директора Товариства є достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності та свідчить про наявність такого обов'язкового реквізити як підпису посадових осіб платника податку у розумінні пункту 48.3 статті 48 ПК України.
Крім того касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем при заповненні спірної декларації належним чином визначено найменування контролюючого органу, до якого вона подається. Зазначення скороченої назви державного органу - Житомирська об'єднана ДПІ ГУ ДФС у Житомирській обл. не свідчить про відсутність або недостовірність такого обов'язкового реквізиту як найменування контролюючого органу, до якого подається звітність.
Враховуючи наведене, а також відсутність будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими положення ПК України (2755-17)
пов'язують можливість неприйняття податкової звітності, касаційний суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови у прийнятті податкової декларації з ПДВ за вересень 2016 року, поданої Товариством (позивачем у справі).
За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування чи порушення норм права при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко,
Судді Верховного Суду