Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

Від позивача: не з’явився

Від 1 відповідача: не з’явився

Від 2 відповідача: не з’явився

Від ІІІ особи: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 12.10.2010 року

по справі № 15/140/10

за позовом: Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв"

до відповідачів:

1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Індастріз",

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Таврія"

про визнання договору застави недійсним

У липні 2010 року комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" (далі - Аеропорт) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Інвестбанк" (далі - Інвестбанк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ман Індастріз" (далі - Товариство), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія "Таврія" (далі - Авіакомпанія) про визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України договору застави майнових прав на грошові кошти від 16.09.2009р., укладеного між Інвестбанком та Товариством.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що сторони в момент укладення спірного договору порушили норми Цивільного кодексу України (435-15) та інших законодавчих актів.

Інвестбанк позов не визнав посилаючись на те, що сторони при укладенні оспорюваного договору застави дотрималися всіх вимог чинного законодавства щодо визначення змісту договору та належним чином визначили предмет застави (майнові права на грошові кошти).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.10.2010 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

В апеляційній скарзі Аеропорт просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. На обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи, викладені у рішенні висновків не відповідають обставинам справи, окрім того при вирішенні даної справи судом були порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. При цьому скаржник вказує те, що даний спір розглянуто судом за відсутності одного з відповідачів –ТОВ "Ман Індастріз" та третьої особи, не повідомлених належним чином про час та місце засідання суду. На підставі спірного договору відбувся незаконний перехід від ТОВ "Ман Індастріз" до ПАТ "Комерційний банк "Інвестбанк" прав вимоги у грошових зобов’язаннях, в яких Аеропорт є боржником, в результаті чого для позивача настали негативні наслідки. Отже, позивач мав право позиватися до суду з даним позовом. Висновки суду про те, що оспорюваний договір укладений з дотриманням вимог закону, а предмет застави є визначеним, не відповідають дійсним обставинам справи, в результаті чого судом не було застосовано норми матеріального права, які необхідно було застосувати, а саме: ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів і третьої особи не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони і третя особа заздалегідь були повідомлені у встановленому законом порядку, проте не скористалися правом на участь своїх представників в засіданні суду. При цьому два примірника судової ухвали про призначення апеляційної скарги до розгляду, що були надіслані третій особі за двома відомими з матеріалів справи адресами, повернуті підприємствами поштового зв’язку до апеляційного суду назад з позначками, що адресат за зазначеною адресою не знаходиться. Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, то наявні у справі примірники повідомлень про вручення рекомендованого відправлення, повернуті відділеннями поштового зв’язку, з урахуванням конкретних обставин даної справи є належним доказом виконання судом апеляційної інстанції обов’язку щодо повідомлення третьої особи про день, час і місце розгляду апеляційної скарги.

23.12.2010 року до Одеського апеляційного господарського суду від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю прибуття представника в судове засідання з причин поганих погодних умов і частковим закриттям траси Миколаїв –Одеса. Вказане клопотання судом відхиляється як надумане, оскільки в цей день, як і протягом попереднього тижня, на території Миколаївської та Одеської областей ніяких складних погодних умов не спостерігалося і траса Миколаїв –Одеса ніяким чином та ніким не закривалася.

Нез’явлення представників сторін і третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 16.09.2009 року між Інвестбанком (заставодержатель) та Товариством (заставодавець) було укладено договір застави майнових прав на грошові кошти, відповідно до якого заставодавець передав у заставу заставодержателю в якості забезпечення повернення наданого Авіакомпанії (позичальнику) кредиту майнові права на грошові кошти в сумі 845160,81 грн., із загальної суми 1690321,62 грн., що будуть отримані за відповідними договорами, права вимоги за якими належать заставодавцю на підставі укладених договорів відступлення права вимоги, а саме: № Т6-20 від 03.07.2006р., № 06/37 від 26.06.2006р., № Т6-1/2007 від 01.01.2007р., № SА477/2006 від 04.07.2006р., № NLVKBP06/06 від 30.06.2006р., № Т-20 від 07.08.2006р.

Предметом даного спору є вимога Аеропорту визнати недійсним зазначений договір застави майнових прав на грошові кошти від 16.09.2009 року, укладений між Інвестбанком та Товариством. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що згідно з п. 1.2 вказаного договору боржником стосовно заставодавцю є Аеропорт. Тобто, з наведеного пункту договору вбачається, що сторони домовлялися про таке: заставодавець - Товариство передає у заставу заставодержателю –Інвестбанку, майнові права тільки на ті грошові кошти, що будуть отримані заставодавцем від боржника - Аеропорту. Право застави при цьому може виникнути після сплати грошових коштів боржником заставодавцю. Водночас п. 4.2 договору встановлює, що реалізація предмета застави здійснюється шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає з заставленого права. А пункт 4.3 вказує, що договір є правочином про відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги під відкладальною умовою. Підставами для визнання оспорюваного договору застави недійсним позивач вказує наступні обставини: сторони в момент укладення договору застави порушили норми Цивільного кодексу України (435-15) та інших актів законодавства, а саме: ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу", ч. 1 ст. 584 ЦК України, ч. 3 ст. 180 ГК України, зокрема, з тексту договору неможливо зрозуміти, що є предметом застави: власне грошові кошти, які вже сплачені боржником заставодавцю або право вимоги на кошти, які боржник зобов’язаний сплатити заставодавцю. З чого можна зробити висновок, що сторонами договору не визначений предмет застави та не досягнуто згоди щодо нього.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що за змістом ст. ст. 1, 2 ч. 2 ст. 21 ГПК України, ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Разом з тим, права та обов’язки відповідача як боржника за договорами, майнові права за якими передано в заставу за оспорюваним договором, в результаті застави жодних змін не зазнали, про що свідчить відсутність додаткових угод до них. Єдиним належним доказом порушення оскаржуваним договором прав та законних інтересів позивача у справі, має бути договори або інші правочини, зміст яких свідчив би про зменшення обсягу прав відповідача за договорами, майнові права за якими передано в заставу. Позивачем таких доказів не надано. Окрім того, за висновком суду, сторонами у договорі застави предмет останнього визначено з дотриманням вимог Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Колегія суддів в цілому погоджується з прийнятим судом першої інстанції судовим рішенням, однак, вважає, що мотиви, з яких позивачу слід відмовити у задоволенні позову є дещо іншими, ніж ті, що наведені судом у мотивувальній частині рішення, з огляду на таке.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір застави на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір застави, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору застави, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства.

Однак, уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Безпредметне посилання Аеропорту на те, що він має надійні, партнерські господарські відносини з первісним кредитором –Товариством, який готовий погодитися на відстрочення, розстрочення, новацію та прощення боргу, ґрунтується на власних припущеннях позивача, жодним належним доказом не підтверджено та спростовується самим фактом укладення оспорюваного договору застави, у зв’язку з чим не може бути прийнято до уваги.

Окрім того, місцевим судом правильно звернуто увагу на те, що згідно з приписами ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, належними доказами порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача мали би бути договори або інші правочини, зміст яких свідчив би про зменшення обсягу прав Товариства за договорами, майнові права за якими передано в заставу. Проте, позивачем таких доказів до суду не надано.

Порушення господарським судом першої інстанції процесуальних прав позивача під час розгляду даної справи по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено. Доводи позивача про те, що дану справу розглянуто судом за відсутністю одного з відповідачів та третьої особи, не повідомлених належним чином про час та місце засідання суду, слід визнати необґрунтованими, оскільки зазначені особи не уповноважували позивача представляти їх інтереси в суді апеляційної інстанції.

Водночас, наявні у справі примірники повідомлень поштового зв’язку про вручення рекомендованої кореспонденції свідчать про те, що відповідач –Товариство був заздалегідь належним чином повідомлений судом про день, час і місце розгляду даної справи, проте не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду, а судові ухвали, які надсилалися третій особі були повернуті органами зв’язку до суду назад з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній". Враховуючи, що третя особа своєчасно не довела до відома своїх контрагентів за договорами, суду та інших учасників судового процесу про зміну свого місцезнаходження, визначеного згідно з законом, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю особу.

Недоведеними визнаються твердження скаржника, що незаконними діями Інвестбанку для позивача створюється реальна загроза порушення майнових прав, а позивач втрачає можливість виконати (або припинити іншим способом) грошове зобов’язання на прийнятних умовах, оскільки оспорюваний договір не змінює сформовані договірним шляхом відносини між сторонами.

Окрім того, не можна погодитися і з доводами скаржника стосовно наявності в нього охоронюваного законом інтересу щодо спірного договору.

Відповідно до ч. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) під поняттям "охоронюваний законом інтерес", що вживається у цивільно - процесуальному кодексі України та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, однією з обов’язкових ознак охоронюваного законом інтересу є те, що він прямо не опосередкований у суб’єктивному праві.

Прагнення Аеропорту до збереження можливості користування конкретним матеріальним благом (майном) для задоволення власних інтересів за рахунок відстрочення, розстрочення та погашення свого боргу, тобто за рахунок кредитора, не відповідає ознакам охоронюваного законом інтересу, так як правовідносини стосовно виконання та припинення зобов’язання боржником врегульовано нормами Глави 48 та Глави 50 Книги 5 ЦК України (435-15) , якими чітко визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом першої інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги. Оскаржуване рішення в цілому відповідає матеріалам справи та вимогам закону і тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів -,

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.10.2010 року у справі № 15/140/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" - без задоволення.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.