36/376 Про визнання права власності на частину будівлі - 22.12.2010 Прийняття

третя особа відповідача Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна"

про визнання права власності

Суть ухвали і апеляційної скарги:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2010 року у справі № 36/376 (суддя – Трофименко Т.Ю.) затверджено мирову угоду від 06.10.2010 року, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково – виробниче підприємство "ВІР" в особі директора Василенка Сергія Миколайовича, що діє на підставі Статуту та Всеукраїнською громадською організацією "Українська Академія Наук", в особі президента Оніпка Олексія Федоровича, що діє на підставі Статуту, про визнання права власності на частину будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13 у справі № 36/376 на умовах, вказаних в ухвалі. Провадження у справі № 36/376 припинено на підставі п. 7 ст. 80 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Приватне підприємство "КВО-Д" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржувану ухвалу господарського суду міста Києва скасувати та передати справу до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, а також неправильним застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції. Так, апелянт зазначає, що при винесенні оскаржуваної ухвали про затвердження мирової угоди щодо розподілу площ нежитлових приміщень будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13, судом не враховано, що станом на 07.10.2010 року власником зазначеного приміщення є ПП "КВО-Д".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.12.2010 року.

20.12.2010 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача було подане заперечення на апеляційну скаргу, у якому він просив оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/3 від 22.12.2010 року "Про зміну складу колегії суддів" були внесені зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 36/376 колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, суддів Кропивної Л.В., Чорної Л.В.

У судове засідання 22.12.2010 року з’явилися лише представники апелянта та відповідача, представники позивача та третьої особи в призначене судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників апелянта та відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2010 року у справі № 36/376 затверджено мирову угоду від 06.10.2010 року, укладену Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково – виробниче підприємство "ВІР" в особі директора Василенка Сергія Миколайовича, що діє на підставі Статуту та Всеукраїнською громадською організацією "Українська Академія Наук", в особі президента Оніпка Олексія Федоровича, що діє на підставі Статуту, про визнання права власності на частину будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13, на умовах, вказаних в ухвалі.

В силу ст. 78 ГПК України одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, умови якої викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цієї дії у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Таким чином, мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті, а припиняє спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Зі змісту частини 3 вищевказаної норми слідує, що умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору.

Умови мирової угоди не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору.

Умови мирової угоди не можуть стосуватися вимог, що не заявлялися в позовній заяві.

Норми ГПК (1798-12) не встановлюють особливого порядку розгляду господарським судом питання про затвердження мирової угоди. Останнє має розглядатися в судовому засіданні за участі сторін мирової угоди, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

Досліджуючи умови мирової угоди, суд мусить виходити з норм ст. 13 ЦК, яка визначає межі здійснення цивільних прав, а саме: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 ГПК України за результатами розгляду питання про затвердження мирової угоди господарський суд затверджує мирову угоду або відмовляє в затвердженні останньої.

Ухвала, крім загальних відомостей, визначених у ст. 86 ГПК, повинна містити відомості про:

затвердження мирової угоди;

те, що мирова угода не суперечить закону і не порушує прав й законних інтересів інших осіб;

умови мирової угоди. Умови мирової угоди повинні бути викладені згідно з текстом мирової угоди, поданої сторонами на затвердження господарського суду. Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності й спорів з приводу її змісту під час виконання;

розподіл судових витрат.

Суд має відмовити в затвердженні мирової угоди, якщо:

- мирова угода не відповідає загальним вимогам норм матеріального права щодо змісту угод;

- мирову угоду підписано представником, який не має на це повноважень;

- мирова угода містить умови, які виходять за межі предмета спору;

- мирова угода не містить відомостей про умови, розмір і строки виконання зобов'язань сторін;

- мирова угода стосується осіб, які не є сторонами спору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ВІР" просило, зокрема, визнати право власності на частину будівлі, визначеною вісями 5-10 та А-1 – Е, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13, в розмірі 1844,1 кв. м.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що затвердивши мирову угоду, суд першої інстанції здійснив розподіл площ нежилих приміщень частини будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13, площею 1844,1 кв. м, між ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ВІР" (в розмірі 1 617,9 кв. м) та Всеукраїнською громадською організацією "Українська Академія Наук" (в розмірі 226,2 кв. м), не вказавши при цьому, якими саме вісями визначена розподілена площа в 1844,1 кв. м.

Разом з тим, зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї документів слідує, що рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2010 року у справі № 10/240, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 року, визнано право власності на частину закінченого будівництвом об’єкту магазину "Промтовари", визначену вісями 1 – 5 та А – Ж, площею 720 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Семашка, 13.

Не врахувавши вказані обставини справи та затвердивши умови мирової угоди, не встановивши при цьому вісі, у межах яких знаходиться розподілена площа нежилого приміщення, господарський суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив права апелянта, не залученого до участі у справі.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що умови мирової угоди не відповідають предмету спору у даній справі, викладені нечітко та двозначно, що може викликати неясності й спори з приводу її змісту під час виконання, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного підприємства "КВО-Д" підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала господарського суду міста Києва від 07.10.2010 року у справі № 36/376 – скасуванню з передачею справи на розгляд місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103- 105, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1.Апеляційну скаргу приватного підприємства "КВО-Д" задовольнити.

2.Ухвалу господарського суду міста Києва від 07.10.2010 року у справі № 36/376 скасувати.

3.Матеріали справи № 36/376 передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.