13/130-10 Про стягнення відрахувань в якості авторської винагороди - 22.12.2010 Прийняття

Об’єднання підприємств "Український музичний альянс" (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Тріумф-ВД" (далі – відповідач) відрахувань у сумі 114 700,67 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є єдиною організацією колективного управління, уповноваженою Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України здійснювати збір та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах". Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний під час ввезення на митну території України обладнання і (або) матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч.2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", надавати позивачу інформацію, зокрема, щодо дати митного оформлення, назви з кодом згідно з УКТЗЕД, вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті), кількості ввезеного обладнання і (або) матеріальних носіїв, а також сплачувати позивачу зазначені відрахування. Відповідна інформація відповідачем не надавалась, відрахування (відсотки) не сплачувалися, що свідчить про порушення відповідачем права суб'єктів авторського права та суміжних прав на винагороду, визначену ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

В процесі судового розгляду позивач подав суду заяву про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 600 426,66 грн. відрахувань та 39 323,65 грн. 3% річних.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку повноважних представників у судове засідання не забезпечив, у зв’язку з чим Господарський суд Київської області розглядав справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №13/130-10 від 05.10.2010р. позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 600 426,66 грн. відрахувань, 39 323,65 грн. 3% річних, 6 397,50 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погоджуючись з вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду Київської області у справі №13/130-10 від 05.10.2010р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме: не повідомлено відповідача належним чином про дату та час розгляду справи, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості висловити свою позицію у спорі, що, на думку відповідача, призвело до неправильного вирішення справи. Окрім того, відповідач зазначав про те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано під час вирішення спору ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини між сторонами не є договірними.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.12.2010р.

21.12.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 22.12.2010р.

Колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні клопотання відповідача, оскільки в порушення ст. 77 Господарського кодексу України відповідачем не наведено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи за наявними в ній матеріалами. Окрім того, Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2010р. явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, додаткові докази від сторін також не витребовувались, тому підстави для відкладення розгляду справи на іншу дату відсутні.

Приймаючи до уваги обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника відповідача.

У судовому засіданні 22.12.2010р. представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Об'єднання підприємств "Український музичний альянс" (позивач по справі) є єдиною організацією колективного управління, уповноваженою Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (далі - Департамент) здійснювати збір та розподіл між суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом №2/У від 20.12.2007р. та листом Департаменту №16-07/4522 від 07.08.2009р.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються Законом України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) .

В ст. 42 названого Закону передбачено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців, виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертої цієї ж статті. Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні прав, за передбачені частиною другої цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах. Розміри зазначених відрахувань (відсотків), які мають сплачуватися виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Найменування товарів з кодом згідно з УКТЗЕД та розмір відрахувань, що визначається для імпортерів обладнання і матеріальних носіїв у відсотках від вартості вказаного обладнання і матеріальних носіїв, зазначеної у зовнішньоекономічному договору (контракті), визначені додатком до Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" № 992 від 27 червня 2003 року (992-2003-п) (далі - постанова № 992). Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (уповноваженим організаціям).

Відповідач є імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити-відтворення, передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України №780/123/561 від 24.11.2003р. (z1153-03) було затверджено Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (далі за текстом – Порядок), в п.7 якого передбачено, що під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003р. №992 (992-2003-п) , перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

З наведеного вище випливає, що відповідач зобов'язаний щоразу під час ввезення на митну території України обладнання і (або) матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч.2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", надавати позивачу інформацію, зокрема, щодо дати митного оформлення, назви з кодом згідно з УКТЗЕД, вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті), кількості ввезеного обладнання і (або) матеріальних носіїв, а також сплачувати позивачу зазначені відрахування.

Однак, в процесі судового розгляду було встановлено, що визначена інформація відповідачем не надавалась, а відрахування (відсотки) не сплачувалися, що свідчить про порушення відповідачем права суб'єктів авторського права та суміжних прав на винагороду, визначену ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

В матеріалах справи наявна відповідь Регіональної інформаційної митниці на запит місцевого господарського суду про факти митного оформлення відповідачем товарів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003р. "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (992-2003-п) , з якої слідує, що відповідачем у період з 01.01.2008р. по 20.08.2010р. були імпортовані на митну територію України товари, визначені названою Постановою Кабінету Міністрів України, за кодами згідно з УКТЗЕД 8520, 8521, 8525 40, 8527 13, 8527 21, 8527 31.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" розміри зазначених у частині другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватись виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України.

В Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003р. "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (992-2003-п) встановлені розміри відрахувань у відсотках - 3%, крім коду товару 8523 (крім виробів групи 37 (крім товарної під категорії 8523 30 00 00) для якого встановлено 5%.

Згідно з відомостями, наданими Регіональною інформаційною митницею, відповідачем було ввезено на митну територію України обладнання та матеріальні носії, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, передбачені ч.2 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права", фактурна вартість яких склала 20012727 грн. (обладнання 20010484,62 грн., матеріальні носії 2242,38 грн. фактурна).

В ст. ст. 259, 260 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) . Митна вартість товарів, які переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Основним методом визначення митної вартості є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) (ч.2 ст. 266 Митного кодексу України).

Відповідно до п.7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1766 від 20.12.2006р. (1766-2006-п) , для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний надати: зовнішньо економічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; тощо.

В п.4 Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997р. (z0443-97) , визначено, що фактурною вартістю товарів є ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку-фактурі рахунку-проформі).

Отже, з наведеного вище вбачається, що фактурною вартістю є митна вартість товарів, яка заявляється декларантом на підставі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та відображається у рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Зазначена у додатку до листа Регіональної інформаційної митниці митна вартість товарів є більшою, ніж фактурна (митна вартість, заявлена відповідачем), і визначена безпосередньо митним органом в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з п.5 Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерам обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держаної податкової адміністрації України №780/123/561 від 24.11.2003р. (z1153-03) , розмір відрахувань застосовуються до обладнання і матеріальних носіїв, зазначених у додатку до Постанови Кабінету Міністрів України №992 від 27.06.2003р. "Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах" (992-2003-п) для імпортерів - у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі "контракті".

Таким чином, базою для розрахунку відрахувань (відсотків) є фактурна вартість матеріальних носіїв та обладнання, що імпортувались відповідачем на митну територію України.

Як було встановлено в процесі судового розгляду, загальна сума відрахувань (відсотків), обов'язок виплати яких покладено на відповідача, становить 600 426,66 грн.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочення виплати відрахувань починається у день, наступний за днем митного оформлення обладнання і матеріальних носіїв.

За розрахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 39 323,65 грн.

З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Відносно твердження відповідача про те, що в даному випадку норми ст. 625 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані, оскільки відрахування, передбачені Законом України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) , не випливають з договірних відносин, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що ст. 625 Цивільного кодексу України визначає відповідальність за порушення грошового зобов’язання. При чому, обмежень відносно того, що це грошове зобов’язання виникло за договором, тобто є договірним, названа стаття не містить, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд вважає правомірним застосування ст. 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.

Основною підставою для скасування оскаржуваного Рішення місцевого господарського суду, на думку відповідача, є порушення норм процесуального права, а саме неналежне повідомлення відповідача про дату та час судового розгляду, внаслідок чого були порушені права відповідача на участь у судовому засіданні, подання доказів, тощо.

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з положеннями п.3.5.11 "Інструкції з діловодства в господарських судах України", затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (v0075600-02) , (із змінами та доповненнями), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі.

Сторонам справи та у відповідних випадках – іншим учасникам процесу, установам, організаціям, надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа "Підпис".

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду Київської області про порушення провадження у справі №13/130-10 від 21.08.2010р. була направлена на адресу сторін у встановлений ст. 87 Господарського процесуального кодексу України 5-денний строк, що підтверджується відповідною відміткою Відділу документального забезпечення Господарського суду Київської області на зворотному боці зазначеної ухвали (том справи – 1, аркуші справи – 1-2). Окрім того, в матеріалах справи наявні поштове повідомлення про вручення ухвали Господарського суду Київської області про порушення провадження у справі №13/130-10 від 21.08.2010р. відповідачу, про що свідчить підпис та дата особи, яка отримала дану ухвалу суду (том справи – 1, аркуш справи – 72).

При цьому необхідно зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно з положеннями ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том справи - 1, аркуш справи - 69) вбачається, що місцезнаходженням відповідача (юридичною адресою) є саме та адреса, яка була вказана позивачем в позовній заяві. Належних та допустимих доказів на підтвердження внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як станом на час розгляду справи місцевим господарським судом, так і на час перегляду рішення апеляційним господарським судом відповідач не надав.

Діюче законодавство України, зокрема Господарський процесуальний кодексу України (1798-12) , не зобов'язує сторону у справі, в даному випадку позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони у справі в разі, якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі ст. 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) , від 14.08.2007р. №01-8/675 (v_675600-07) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року", від 18.03.2008р. №01-8/164 (v_164600-08) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році", від 13.08.2008р. №01-8/482 (v_482600-08) "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

За таких обставин, твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованим.

Окрім того, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість, відповідачем не надано доказів на спростування обставин, викладених у позові та встановлених під час судового розгляду, у зв’язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є невмотивованим та безпідставним.

Згідно зі ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.