31/136 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення майна - 22.12.2010 Прийняття

рішенням господарського суду Львівської області від 26.08.2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"до товариства з обмеженою відповідальністю "Форум плюс"та товариства з обмеженою відповідальністю "Портал-Інвест-Груп" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №Д-391 від 30.03.2007 р., укладеного між відповідачами, в частині продажу приміщення у м.Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2380,2 кв. м. та про зобов’язання відповідачів повернути ЗАТ "Українська енергетична група" вказане вище приміщення.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку підстав, визначених ст.ст. 228, 232 ЦК України для визнання оспорюваного договору недійсним. Зокрема, позивачем не доведено наявності у діях відповідачів, як сторін оспорюваного договору, вини, спрямованої на порушення публічного порядку; оспорюваний договір укладений відповідачами в особі їх виконавчих органів –директорів, а не представниками. Судом також зазначено, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, що наявне в спірному випадку, задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог про зобов"язання відповідача-1 повернути спірне приміщення відмовлено з підстав того, що позивачем не представлено суду доказів належності на праві власності відповідачеві-1 нежитлового приміщення площею 2295,9 кв.м. у м. Львові по вул. Науковій, 7 станом на час слухання справи в суді, а в позові про зобов"язання відповідача-2 повернути спірне приміщення відмовлено, оскільки підставою для такого повернення позивач зазначає ст. 216 ЦК України, застосування якої можливе лише тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача), що в спірному випадку відсутнє.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити, в зв"язку з неповним з"ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що наведені скаржником в матеріалах справи докази та факти є достатніми для визнання оспорюваних правочинів недійсними на підставі ст.ст. 228, 232 ЦК України.

Зокрема, скаржник покликається на відсутність оплати з боку відповідача-1 за придбане від позивача спірне приміщення при отриманні такої плати за його відчуження від відповідача-2, укладення оспорюваного договору під час розгляду в суді справи про визнання права власності на спірне приміщення за позивачем та укладенні мирової угоди щодо здійснення оплати за придбане приміщення, укладення спірного договору представником відповідача-2 Гурецькою Е.В., яка станом на 12.10.2005 року працювала бухгалтером у відповідача-1, спроби засновника відповідача-1 громадянина РФ ОСОБА_1. продати спірне приміщення підставній особі, що встановлено рішенням Жовківського районного суду від 06.08.2008 року,

Скаржник не погоджується з висновком суду про можливість підтвердження вини сторони у вчиненні недійсного правочину лише вироком суду, оскільки вважає, що в постанові Пленуму ВСУ зазначено лише однин із можливих доказів такої вини, але не єдиний. Скаржник вважає, що наведені ним факти ухилення відповідача-1 виконувати умови договору, зокрема, щодо здійснення оплати, можуть кваліфікуватися судом самостійно як незаконне заволодіння відповідачем-1 майном позивача.

Скаржник також не погоджується з покликанням суду на встановлені Львівським апеляційним адміністративним судом факти по справі №28/260А, оскільки сторони в даній справі інші, а тому не відповідають ознакам ст. 35 ГПК України, для встановлення преюдиціального значення для спору.

В підтвердження наявності підстав для визнання оскаржуваних правочинів недійсними згідно ст. 232 ЦК України скаржник покликається на їх укладення в результаті зловмисної домовленості представниками сторін. При цьому, скаржник не погоджується з висновком суду про те, що спірні договори укладені директорами відповідачів, які не є представниками в розумінні ст. 237 ЦК України, оскільки з аналізу змісту ст. 92 ЦК України випливає, що директори, які є фізичними особами, є представниками інших осіб –юридичних, на підставі закону, установчих документів, протоколів зборів учасників, наказів, тощо.

Скаржник також покликається на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині залишення без розгляду доповнення №2 до позовної заяви, оскільки встановлених ст. 22 ГПК України підстав для висновку про одночасну зміну позивачем предмета та підстав позову не було. Скаржник пояснює, що вказаним доповненням ним уточнювалися позовні вимоги в частині спірних договорів та площі проданого приміщення, а також особи, яку слід зобов"язати повернути спірне приміщення.

Скаржник також вважає безпідставним дослідження місцевим судом обставин щодо передачі спірного майна в іпотеку, оскільки це не є предметом спору та відсутні встановлені ст. 83 ГПК України підстави для виходу за межі позовних вимог, а також на неправомірність висновку суду щодо дослідження матеріалів реєстраційної справи БТІ на спірне приміщення, оскільки такі матеріали відсутні в матеріалах справи та в жодному судовому засіданні судом не оглядалися.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що скаржником не наведено обґрунтованих підстав для скасування рішення місцевого суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ВТБ Банк просить в її задоволенні відмовити з аналогічних підстав. Додатково зазначає, що спірне майно є предметом іпотечного договору від 13.08.2007 року, укладеного банком з відповідачем-2 в забезпечення виконання кредитного договору №10.76/07-КД від 13.08.2007 року.

В судове засідання представники відповідачів та третьої особи-2 не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов"язки сторін.

Клопотання третьої особи-1 про відкладення слухання справи задоволенню не підлягає, оскільки наведені в клопотанні підстави для відкладення слухання справи є необґрунтованими та не впливають на прийняття постанови по справі, оскільки апеляційна інстанція переглядає законність рішення на момент його прийняття.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, що з"явилися, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 15.03.2003 р. укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача-1 приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7, а відповідач-1 в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити його вартість. Згідно п.п.1.2.1 договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р. загальна площа приміщення становить 2295,9 кв.м.

Пунктом 1.5 договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р. передбачено, що право власності на приміщення переходить від продавця до покупця з моменту прийому-передачі такого об’єкту на умовах договору. Згідно акту прийому-передачі від 15.03.2010 р. позивач, як продавець, передав у власність відповідача-1, а відповідач-1 прийняв у власність приміщення, яке було предметом договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому спірне приміщення відчужено відповідачем-1 ТзОВ "Портал-Інвест-Груп"на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 30.03.2007 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., реєстр. № Д-391, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м., які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Наукова,7, а саме: розважальний центр, позначений на плані літ. "А-1"площею 1274,9 кв.м., підвал, позначений на плані літ. ПдА-1", площею 205,1 кв.м., кінотеатр, позначений на плані літ. "А-2"площею 566,2 кв.м., підвал, позначений на плані літ. ПдА-2", площею 300,9 кв.м., прибудова (прохідна) 1-3, позначена на плані літ. "а-1"площею 33,1 кв.м. Зі змісту вказаного договору вбачається, що відчужувані відповідачем-1 приміщення, належали йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. на підставі розпорядження № 2176 від 29.12.2005 р.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі наказу Департаменту землеустрою та планування забудови міста від 07.06.2001 р. № 96 "Про надання дозволу ЗАТ "Торговий дім "Укрсімнафтопродукт"на проектування реконструкції з добудовою конференцзалу на вул.Науковій,7 в м.Львові", договору купівлі-продажу від 12.03.2003 р., договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р., рішення Львівського міськвиконкому від 30.09.2005 р. №1047 "Про завершення ТзОВ "Форум Плюс"реконструкції з добудовою конференцзалу на вул.Науковій,7 під рекреаційний комплекс", від 18.11.2005 р. № 1270 "Про затвердження акта державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію спортивно-оздоровчого комплексу на вул. Науковій, 7" прийнято розпорядження №2176 від 29.12.2005 р. "Про оформлення права власності на нежитлові приміщення на вул. Науковій, 7", яким зобов’язано відділ приватизації житла оформити та видати свідоцтва про право власності ТзОВ "Форум Плюс" на нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м. та приміщення боулінг-клубу площею 567,0 кв.м. на вул.Науковій, 7, а відповідача-1 зареєструвати свідоцтва про право власності в Обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

На виконання вказаного розпорядження Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. видано відповідачеві-1 свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення боулінг-клубу площею 567,0 кв.м., яке знаходиться у м.Львові на вул. Науковій, 7, зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.01.2006 р., та свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення площею 2380,2 кв.м., які знаходяться у м.Львові на вул.Науковій,7. Зазначене свідоцтво зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 19.01.2006 р., що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9615814 від 19.01.2006 р.

Наведеним пояснюється відчуження відповідачем-1 згідно договору купівлі-продажу від 30.03.2007 р. спірних приміщень загальною площею 2380,2 кв.м., яка змінилася внаслідок здійснення відповідачем-1 реконструкції спірного приміщення з добудовою.

Відчужувані приміщення передані відповідачем-1 та прийняті відповідачем-2 згідно акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 30.03.2007 р. Факт оплати відповідачем-2 коштів в сумі 5’000’000,00 грн. в рахунок оплати за придбані приміщення згідно договору від 30.03.2007 р. №Д-391 підтверджується платіжним дорученням №5 від 30.03.2007 р.

Крім цього, між відповідачами 04.01.2007 р. укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Антоновою В.І., реєстр. №4, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 придбав нежитлове приміщення (боулінг-клуб) у м.Львові по вул.Науковій, 7 загальною площею 567,0 кв.м., позначене на плані літ. "А-1". Згідно п.1.3 договору нежитлове приміщення боулінг-клубу належало відповідачеві-1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, виданого Франківською районною адміністрацією 29.12.2005 р. на підставі розпорядження №2176 від 29.12.2005 р. Нежитлові приміщення боулінг-клубу передані відповідачем-1 відповідачеві-2 у власність на підставі акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 04.01.2007 р.

Зі змісту позовних вимог, викладених в позовній заяві (а.с.2-4,т.1) вбачаються вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу №Д-391 від 30.03.2007 року, укладеного між відповідачами, в частині продажу приміщення у м.Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2380,2 кв. м. на підставі ст.ст. 228, 232 ЦК України та зобов’язання відповідачів повернути ЗАТ "Українська енергетична група" вказане приміщення на підставі ст. 216 ЦК України. Вказані вимоги є предметом перегляду в апеляційній інстанції, оскільки вони були предметом розгляду в першій інстанції.

Заявлені позивачем вимоги згідно доповнення №1 до позовної заяви (а.с.25-27, т.1), за змістом яких позивач просить додатково до позовних вимог, викладених у позовній заяві, визнати недійсним договір купівлі-продажу №4 від 04.01.2007 року, укладений між відповідачами в частині продажу приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул..Наукова,7, загальною площею 2295,9 кв.м., місцевим судом не розглядалися, оскільки ухвалою від 17.09.2009 року в задоволенні клопотання позивача про об"єднання позовних вимог відмовлено. Вказана ухвала не оскаржувалася, набула законної сили, а тому підстави для розгляду цих вимог в апеляційній інстанції відсутні.

Викладені позивачем вимоги в доповненнях №2 до позовної заяви (а.с.143-146, т.3), якими є визнання недійсним договору купівлі-продажу №Д-391 від 30.03.2007 року, укладеного між відповідачами, в частині продажу приміщення у м.Львові по вул. Науковій, 7 площею 2295,9 кв. м. та площею 84,3 кв.м., всього загальною площею 2380,2 кв.м., та витребування у ТзОВ "Портал-Інвест-Груп"вказаного приміщення на підставі ст. 388 ЦК України також правомірно не розглядалися з огляду на те, що позивачем змінено підстави позову та частково предмет позову, а відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI (2453-17) ) позивач має право змінити предмет або підставу позову до початку розгляду господарським судом справи по суті. Разом з тим, порушення позивачем вимог ч.4 ст. 22 ГПК України є підставою для відмови в прийнятті доповнень до позовної заяви, а не залишення їх без розгляду, а тому апеляційний суд вважає за необхідне виправити допущену місцевим судом помилку в цій частині та відмовити в прийнятті доповнень №2 до позовної заяви, про що зазначити в резолютивній частині рішення.

Згідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а також має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом вказаної норми, такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно абз. 4 п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2007 р. старшим слідчим СЧ СВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області Одноріг С.В. порушено кримінальну справу №144-1262 за фактом придбання суб’єкта підприємницької діяльності ТзОВ "Форум Плюс"з метою прикриття незаконної діяльності та за фактом підроблення документів, за ознаками складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 205, ч.1 ст. 358 КК України.

З листа прокуратури м.Львова від 02.06.2010 р. за №350 вбачається, що на час слухання справи в суді досудове слідство у справі №144-1262 триває, органом досудового слідства провадяться слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення особи, якою вчинено злочин.

Таким чином, позивачем не доведено наявності у діях відповідачів, як сторін оспорюваного договору, вини, спрямованої на порушення публічного порядку, у зв’язку з чим покликання скаржника на нікчемність договору від 30.03.2007 р. з підстав ст. 228 ЦК України є безпідставним.

Нормою ч.1 ст. 232 Цивільного кодексу передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; дії представника здійснювалися в межах наданих йому повноважень.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Ст.232 ЦК передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено в суді, правочини мають визнаватися судом недійсними.

Судом встановлено, що договір від 30.03.2007 р. укладений відповідачем-1 в особі в.о. директора Гордійчука Ю.В., призначеного рішенням загальних зборів учасників відповідача-1, оформленого протоколом № 48/15-07 від 15.01.2007 р., а відповідачем-2 в особі директора Александрова В.В.

Суд, проаналізувавши норму ч.2 ст. 97 Цивільного кодексу України, згідно якої органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом, норму ст. 237 Цивільного кодексу, відповідні положення статуту відповідача-1 (у новій редакції), затвердженого протоколом №46 від 09.11.2006 р. і зареєстрованого 08.12.2006 р., статуту відповідача-2 (у новій редакції), затвердженого протоколом №3 від 21.08.2006 р. і зареєстрованого 28.08.2006 р., дійшов правильного висновку, що оспорюваний договір укладений відповідачами в особі їх виконавчих органів –директорів, а не представниками, а тому доводи скаржника про недійсність договору купівлі-продажу на підставі ст. 232 Цивільного кодексу є також безпідставним.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку про правильність мотивувальної частини рішення суду, оскільки на підставах, передбачених ст.232 ЦК, можна визнавати недійсним правочин, якщо існувала зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою стороною, а не домовленість між самими сторонами. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Словосполучення "зловмисна домовленість", трактують як навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. Іншими словами, необхідна наявність навмисної змови представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої змови яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи він був укладений з метою завдати збитків довірителю. Для задоволення позовних вимог за ст.232 ЦК необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє, що в спірному випадку позивачем не доведено.

Разом з тим, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

У відповідності до ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р., яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2010 р., договір купівлі-продажу від 15.03.2010 р. визнано недійсним та зобов’язано ТзОВ "Портал-Інвест-Груп"повернути ЗАТ "Українська енергетична група"нерухоме майно - приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Наукова,7, загальною площею 2295,9 кв.м. Вказаною постановою встановлено, що договір купівлі-продажу від 15.03.2003 р. не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для витребування відчуженого за ним майна від ТзОВ "Портал-Інвест-Груп"в даній справі.

Оскільки на момент звернення до суду з даним позовом право позивача вже було порушено, що встановлено вищевказаною постановою від 03.03.2010 р. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.03.2003 р., тобто договору, на підставі якого спірне майно вибуло з володіння позивача, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в спірному випадку підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу №Д-391 від 30.03.2007 р., укладеного між відповідачами, в частині продажу приміщення у м.Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2380,2 кв. м. на підставі вищевказаної норми.

Як вбачається зі змісту позовних вимог підставою для повернення спірного майна від відповідачів позивач зазначає ст. 216 Цивільного кодексу України, за змістом якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Проте, вказана норма не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст.216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Разом з тим, крім способу захисту порушеного права шляхом реституції норми гл.29 ЦК України (435-15) є спеціальними, у яких закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема, з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином, зокрема віндикація.

Так, ст.330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, що позивачем і зроблено у вигляді вимоги про повернення йому майна від відповідача-2.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте, в цьому випадку немає перешкод для задоволення віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею. Даними обставинами справи підтверджено, що майно позивача вибуло поза його волею, що є підставою згідно ст. 388 ЦК України для задоволення позовних вимог закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"про витребування спірного майна у товариства з обмеженою відповідальністю "Портал-Інвест-Груп".

Щодо позовних вимог в частині зобов"язання відповідача-1 повернути спірне приміщення, то місцевим судом правомірно відмовлено в їх задоволенні, оскільки позивачем не представлено суду доказів належності на праві власності відповідачеві-1 нежитлового приміщення площею 2380,2 кв.м. у м. Львові по вул. Науковій, 7 станом на час слухання справи в суді.

Оскільки судом першої інстанції неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача – частковому задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст. 49 ГПК України, а тому з відповідачів на користь позивача належить стягнути понесені скаржником витрати в розмірі 262 грн. державного мита за апеляційне провадження, 533 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 312 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 99, 103- 105 ГПК України, суд,

рішення господарського суду Львівської області від 26.08.2010 року в справі за номером 31/136 – частково скасувати, а апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"– частково задоволити.

Визнати недійсним укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Форум плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Портал-Інвест-Груп"договір купівлі-продажу №Д-391 від 30.03.2007 р., в частині продажу приміщення у м.Львові по вул. Науковій, 7 загальною площею 2380,2 кв. м.

Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Портал-Інвест-Груп" нерухоме майно –приміщення, яке знаходиться за адресою м.Львів, вул.Наукова,7, загальною площею 2380,2 кв.м. та повернути закритому акціонерному товариству "Українська енергетична група".

В прийнятті доповнень №2 до позовної заяви закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"- відмовити.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 26.08.2010 року залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Форум плюс" (м.Львів, вул.Наукова,7, код ЄДРПОУ 32408249) на користь закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"(м.Київ, вул.М.Раскової,19, код ЄДРПОУ 31306909) 397,5 грн. державного мита та 156 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Портал-Інвест-Груп"(Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити, вул.Фабрична,19, код ЄДРПОУ 34442894) на користь закритого акціонерного товариства "Українська енергетична група"(м.Київ, вул.М.Раскової,19, код ЄДРПОУ 31306909) 397,5 грн. державного мита та 156 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.