54/320 Про визнання недійсним договору на управління майновими правами авторів творів - 22.12.2010 Прийняття

У липні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Об’єднання підприємств "Українська ліга музичних прав", треті особи Асоціація "Дім авторів музики в Україні", Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс Ейр" про визнання недійсним договору № КОРТС/02 від 20.10.2007 року та зобов’язання відповідача повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Макс Ейр" винагороду, що була сплачена останнім з моменту вилучення творів із дозволів на використання, які надаються Асоціацією "Дім авторів музики в Україні" шляхом укладення договорів з особами, які використовують ці об’єкти – з 22.10.2008 року до набрання чинності судового рішення.

01.03.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" звернулось до господарського суду міста Києва з самостійним позовом на предмет спору до Об’єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" про визнання договору № КОРТС/02 від 20.10.2007 року недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2010 року було прийнято зазначену позовну заяву до розгляду та залучено ТОВ "Автор Мюзік" до участі у даній справі як третю особу з самостійним вимогами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.05.2010 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Макс Ейр" та Асоціації "Дім авторів музики в Україні" як інших відповідачів у справі № 54/320.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2010 року у справі № 54/320 в позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" відмовлено повністю та в позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" звернулися до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2010 року та прийняти нове, яким позови задовольнити повністю.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2010 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 54/320, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.10.2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 року розгляд апеляційних скарг відкладено на 25.10.2010 року.

У зв’язку з неявкою представника Асоціації "Дім авторів музики в Україні" в судове засідання 25.10.2010 року розгляд апеляційних скарг було відкладено на 17.11.2010 року.

16.11.2010 року представник ТОВ "Макс Ейр" через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про розгляд справи без повноважного представника, а також повідомив, що товариство погоджується з доводами позивачів та визнає апеляційну скаргу в повному обсязі.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2010 року змінено склад суду, розгляд апеляційних скарг у справі № 54/320 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Коротун О.М., суддів – Кропивної Л.В., Поляк О.І.

У судовому засіданні представником позивача подано письмове клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги у справі № 54/320 на 15 днів, яке задоволено судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2010 року розгляд апеляційних скарг відкладено на 01.12.2010 року та продовжено строк розгляду апеляційних скарг.

19.11.2010 року Об'єднанням підприємств "Українська ліга музичних прав" через загальний відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду подано документи на виконання вимог ухвали суду від 17.11.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 року № 01-23/1/24 справу № 54/320 передано для здійснення апеляційного провадження колегії суддів, під головуванням судді Пашкіної С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року розгляд справи відкладено на 22.12.2010 року в зв’язку з неявкою представників сторін на підставі ст. 77 ГПК України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2010 року змінено склад суду, розгляд апеляційних скарг у справі № 54/320 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Пашкіна С.А., суддів – Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф., яким і прийнято постанову у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" є суб’єктом авторського права, якому на підставі Ліцензійного договору № 17/08 від 01.07.2008 р. (а.с. 11-13, т. 1), укладеного із Приватним підприємством "Студія Мун" та на підставі Ліцензійного договору ИК/08-11/2 від 01.01.2008 р. (а.с. 46-49, т. 1), укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво Моноліт", належать виключні права на ряд музичних творів на території України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" на підставі договорів № РР/УАП 01/01-09/06 від 11.09.2006 р. (а.с. 8-11, т. 3) та № РР/УАП 01/01-11/08 від 01.11.2008 р. (а.с. 16-19, т. 3), № РР/УАП 01/01-02/09 від 01.02.2009 р. (а.с. 21-24, т. 3), укладених із Закритим акціонерним товариством "Реал Рекордс", договорів № ПЦ/УАП 01/01-09/06 від 11.09.2006 р. (а.с. 25-28, т. 3), № ПЦ/УАП 01/01-11/08 від 01.11.2008 р. (а.с. 37-40, т. 3), № ПЦ/УАП 01/01-02/09 від 01.02.2009 р. (а.с. 42-45, т. 3), укладених із Товариством з обмеженою відповідальністю "Продюсерский центр Ігоря Матвієнко" є суб’єктом виключних майнових авторських і суміжних прав на публічне виконання на території України фонограм і музичних творів з текстом і без тексту.

20.10.2007 р. між Київською міською організацією роботодавців торгівлі та сервісу (надалі – КОРТС), Товариством з обмеженою відповідальністю "Макс Ейр" (надалі - Компанія) та Об’єднанням підприємств "Українська ліга музичних прав" (надалі - Ліга) був укладений договір № КОРТС\02 (надалі - договір) (а.с. 86-88, т. 4).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. договору Ліга видає Компанії, учаснику КОРТС, дозвіл на публічне виконання фонограм, а також зафіксованих в них творів та їх виконань (надалі – фонограми) в закладах, зазначених в додатках до цього договору, а Компанія зобов’язався перераховувати Лізі погоджену у додатках до договору винагороду за публічне виконання фонограм у порядку, визначеному цим договором.

Пунктом 2.1.3. договору Ліга гарантує Компанії покриття 100% авторських та суміжних прав по Україні, тобто Компанія, що перераховує винагороду Лізі в порядку та розмірах, встановлених цим договором, має право на законних підставах, без будь-якої додаткової оплати, публічно виконувати в закладах Компанії, зазначених у додатках до договору, будь-які фонограми, які опубліковані для використання з комерційною метою, а також зафіксовані в них твори та їх виконання.

Компанія зобов'язалась перераховувати Лізі суму винагороди на розрахунковий рахунок протягом десяти днів після початку звітного місяця, який зазначено в договорі, погоджену сторонами у відповідних додатках до даного договору (п.п. 2.2.1., 2.2.2. договору).

Відповідно до п.п. 2.2.5., 2.3.2. договору Компанія зобов’язалась письмово надавати КОРТС інформацію про фонограми, які публічно виконувались у закладах, вказаних у додатках до договору, протягом календарного кварталу, а КОРТС зобов’язалось надавати Лізі інформацію про фонограми, які публічно виконувались у закладах, вказаних у додатках до договору, протягом календарного кварталу.

Згідно п. 3.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.03.2008 року, при цьому п. 2.2.1. договору залишається в силі до повного виконання Компанією своїх зобов’язань, що виникли під час дії цього договору. У випадку, якщо жодна з сторін не повідомить у письмовій формі іншу сторону про розірвання договору протягом місяця до настання вищевказаної дати закінчення дії договору, він вважається пролонгованим ще на рік і так далі.

20.10.2007 р. сторонами було підписано додаток № 1 до договору, якими сторони погодили розмір щомісячної винагороди за публічне виконання фонограм, а також погодили, що Ліга буде розподіляти отриману від Компанії винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних товарів за звітній період (календарний квартал).

11.01.2008 р. було підписано додаток № 2 до договору, якими сторони погодили, що з моменту підписання вказаного додатку до договору додаток № 1 втрачає свою чинність, а також погодили розмір щомісячної винагороди за публічне виконання фонограм, а також погодили, що Ліга буде розподіляти отриману від Компанії винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних товарів за звітній період (календарний квартал).

15.07.2008 р. сторони підписали Додаткову угоду № 1 до договору, якою припинили всі договірні відносини та зобов’язання за договором між КОРТС, Лігою та Компанією, а всі зобов’язання Компанії перед КОРТС, передбачені п.п. 2.2.3. – 2.2.5. договору з моменту підписання додаткової угоди Компанія зобов’язана виконувати на користь Ліги.

Наступні додатки до договору, після підписання Додаткової угоди № 1 до договору, були підписані між Компанією та Лігою з погодженням розміру щомісячної винагороди за публічне виконання фонограм, а також, що Ліга буде розподіляти отриману від Компанії винагороду (роялті) у відповідності до звітів мережевих українських радіостанцій про публічне сповіщення ними фонограм музичних товарів за звітній період (календарний квартал).

Листом № 568/10/08 від 22.10.2008 р. (а.с. 83, т. 1) позивач повідомив Асоціацію "Дім авторів музики в Україні" про вилучення творів, права на які були передані позивачу, із дозволів організації колективного управління та заборонив видавати відповідні дозволи будь-яким особам.

Листом № 574/11/08 від 07.12.2008 р. (а.с. 84, т. 1) повідомив Асоціацію "Дім авторів музики в Україні" про вилучення творів, права на які були передані позивачу, із дозволів організації колективного управління та заборонив видавати відповідні дозволи будь-яким особам.

Листом № 653/12/08 від 26.12.2008 р. (а.с. 85, т. 1) позивач пролонгував дію попередніх листів на адресу Асоціації "Дім авторів музики в Україні" на 2009 рік та додав належним чином засвідчені документи, що підтверджують наявність у позивача виключних авторських прав на твори в 2009 році.

Листами №№ 576/11/08 від 07.11.2008 р. та 588/11/08 від 19.11.2008 р. (а.с. 86-87, т. 1) позивач повідомив Лігу про вилучення творів із дозволів Асоціації "Дім авторів музики в Україні" та заборонив Лізі видавати користувачам дозволи від імені і за дорученням Асоціації "Дім авторів музики в Україні".

Враховуючи викладене позивач та третя особа з самостійними вимогами на предмет спору звернулися з позовами з посиланням на те, що цей договір не відповідає вимогам Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) та порушує охоронювані законом інтереси, оскільки Ліга збирає винагороду за використання об’єктів авторських прав, що були вилучені позивачем із дозволів організації колективного управління і щодо яких позивачем було заборонено видавати дозволи будь-яким іншим особам. Крім того, оспорюваним договором не визначено, яка частина винагороди сплачується за використання об’єктів авторських прав, а яка за використання об’єктів суміжних прав, а також Лігою не було укладено договорів з усіма організаціями колективного управління для проведення розподілу зібраної винагороди.

Судом першої інстанції в задоволенні позовів відмовлено, з чим погоджується Київський апеляційний господарський суд, враховуючи наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", автором визнається фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, а згідно ст. 2 Закону, автор твору є первинним суб'єктом, якому належить авторське право на твір.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Частиною 2 ст. 424 Цивільного кодексу України визначено, що законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

Статтею 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень певні функції, однією з яких є збирання, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону (3792-12) .

Згідно ч.2 цієї ж статті Закону (3792-12) , суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також мають право вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Одним з головних правових принципів діяльності організацій колективного управління в Україні є те, що окрім виконання визначених законом функцій по колективному управлінню майновими авторськими правами і (або) суміжними правами та об'єктами цих прав, які належать суб'єктам, які передали організаціям колективного управління повноваження на управління своїми правами, організації колективного управління мають право збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, які не передавали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами.

Тобто, наведені вище правові норми, які, як вбачається, містять у собі усі ознаки розширеного колективного управління є підтвердженням того, що в Україні законодавчо закріплена можливість застосування розширеного колективного управління у певних випадках використання авторських прав та об'єктів цих прав, яке може застосуватися організаціями колективного управління до моменту пред'явлення суб'єктами цих прав вимоги про вилучення своїх творів із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Об’єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" є організацією колективного управління, яка створена і діє на підставі Розділу IV Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) , що підтверджується свідоцтвом про облік організацій колективного управління № 5/2003 від 22.08.2007 року.

На дату укладання спірного договору Об’єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" також було уповноваженою організацією колективного управління, яка здійснює збирання і розподіл винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм.

Як вбачається з преамбули спірного договору, Ліга при його підписанні діяла як уповноважена організація колективного управління, яка здійснює збір і розподіл винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм, а також діяло від імені і за дорученням Асоціації "Дім авторів музики в Україні", яка є організацією колективного управління авторськими правами.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Колегією суддів вбачається, що спірний договір було укладено 20.10.2007р., тобто за два місяці до укладення позивачем з ТОВ "Видавництво Моноліт" ліцензійного договору № ИК/08-11/2 від 01.01.2008р., а спроба позивача відкликати авторські права на підставі цього договору мала місце у листопаді-грудні 2008р.

Як вбачається зі змісту ліцензійного договору № ИК/08-11/2 від 01.01.2008р., укладеного позивачем з ТОВ "Видавництво Моноліт", цей договір укладено між юридичними особами, а отже ці особи, згідно ст. 7 вищевказаного Закону, могли набути статус суб'єктів авторського права виключно внаслідок передачі їм майнових авторських прав авторами чи їх спадкоємцями або особами, яким автори чи їх спадкоємці передали ці права.

Відповідно до ст.ст. 31-33 Закону, передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права та(або) передача права на використання твору має здійснюватися на підставі авторського договору, який обов'язково повинен укладатися у письмовій формі та містити у собі перелік майнових авторських прав та(або) перелік об'єктів авторського права і способів їх використання, щодо яких цей договір укладається.

У випадку ж ненадання суб'єктом авторського права на підтвердження своїх вимог, про які йшлося вище, авторського договору та інших договорів, зазначених у ст. 1107 Цивільного кодексу України, на підставі яких цей суб'єкт набув майнові авторські права, щодо яких заявляються зазначені вимоги, твердження такого суб'єкта про належність йому цих майнових авторських прав є суто декларативними, оскільки не підтверджуються належними доказами.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовується судом апеляційної інстанції, до жодного з листів, що надсилалися позивачем Лізі та Компанії і містили у собі вимоги про вилучення авторських прав, не було додано копій авторських договорів та слідуючи за ними ліцензійних договорів на підтвердження дійсності того факту, що ТОВ "Видавництво Моноліт" дійсно є суб'єктом авторських прав щодо творів, зазначених у додатках до ліцензійного договору № ИК/08-11/2 від 01.01.2008р., та на підтвердження обсягу (способів використання) цих прав, строку і території їх дії, а отже зазначені вище листи позивача та вимоги, що у них містилися, не були підтверджені належними доказами щодо дійсності зазначених у цих листах фактів та правомірності заявлених вимог, що робить ці вимоги суто декларативними, а отже такими, що не були заявлені.

Таким чином, зазначення у п. 2.1.3. спірного договору про гарантію Ліги щодо покриття цим договором 100% авторських та суміжних прав у повній мірі відповідало дійсності на момент укладення спірного договору, а з огляду на вищенаведене є дійсним і на цей час, що свідчить про безпідставність заявленої позивачем позовної вимоги про визнання спірного договору недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, ліцензійні договори, на підставі яких, як стверджує апелянт (третя особа з самостійними вимогами), він набув статусу суб'єкта майнових авторських прав, про які йдеться у його позовній заяві, мають дату укладання 11.09.2006р., а спірний договір було укладено 20.10.2007р., з огляду на що посилання апелянта на листи ТОВ "Продюсерський центр Ігоря Матвієнко" та ЗАТ "Реал рекордз" від 01.09.2006р., як на докази вилучення зазначених вище майнових авторських прав з колективного управління Ліги до укладення спірного договору, є недоречним тому, що ці листи було видано не апелянтом, а іншими особами, а також тому, що після видання цих листів але до укладання спірного договору майнові авторські права, про які йшлося у цих листах, були передані апелянту.

Стосовно ж спроби апелянта відкликати з колективного управління Ліги зазначені вище майнові авторські права, то, по-перше, ця спроба, як вбачається з матеріалів справи, дійсно мала місце після укладення спірного договору, про що цілком вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, а по-друге, це дійсно була лише спроба, оскільки апелянт не надав Відповідачу-2 належні і допустимі, з точки зору приписів чинного законодавства у сфері авторського права і суміжних прав, докази належності йому цих майнових авторських прав, тобто усього ланцюга договорів про передачу (відчуження) чи надання дозволів на використання, починаючи з авторського договору, який є єдиним документом, що підтверджує як факт передачі (відчуження) автором чи його спадкоємцями майнових авторських прав та(або) передачу цими особами прав на використання твору, так і обсяги цих прав та способи їх використання.

Що ж стосується істотних умов, то судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, обов'язковими істотними умовами господарського договору є його предмет, ціна та строк дії.

Як вбачається з аналізу змісту спірного договору, його предмет визначено у п. 1.1., ціна - у пунктах 1.2., 2.2.1. спірного договору та у додатку №7 до цього договору, а строк дії - у п.3.1. спірного договору.

Тобто, умовами спірного договору узгоджено усі обов'язкові відповідно до законодавства істотні умови господарського договору, з огляду на що твердження позивача про те, що спірний договір не містить у собі усіх істотних умов не відповідає дійсності.

Крім того, в листі Верховного суду України щодо узагальнення практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у Цивільному кодексі України (435-15) й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, Київським апеляційним господарським судом встановлено, що позивачем ані в суді першої, ані в судовому засіданні апеляційної інстанції не підтверджено належними доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що до нього перейшли права щодо спірного договору. Колегія суддів враховує, що позивачем не доведено право, а відповідно не доведено заінтересованість щодо спірного договору, оскільки останній не є стороною договору.

Що стосується вимог позивача та третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору щодо повернення винагороди Товариству з обмеженою відповідальністю "Макс Ейр" та відсутність в умовах спірного договору зазначення щодо пропорційності розподілу сплаченої по ньому винагороди суперечить Закону, то вони також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" використання допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників: публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір; публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій ст.43 Закону, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям - 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) - 50 відсотків. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 71 від 18.01.2003 р. (71-2003-п) "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати" (в редакції, що діяла на дату укладення спірного договору) юридичні і фізичні особи, які здійснюють комерційне використання фонограм і відеограм, самостійно нараховують суми винагороди і перераховують її визначеним МОН уповноваженим організаціям, а також надають уповноваженим організаціям у письмовій формі відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди. Суми винагороди розподіляються уповноваженими організаціями між відповідними організаціями колективного управління майновими правами суб’єктів суміжних прав, які перебувають на обліку в МОН, на підставі укладених договорів. Залежно від характеру та тривалості використання фонограм і (або) відеограм та зафіксованих у них виконань розмір винагороди може бути зменшено за погодженням з відповідними суб’єктами суміжних прав або організаціями колективного управління їх майновими правами.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Колегією суддів встановлено, що оскільки спірний договір не визнано недійсним, то й відсутні підстави для застосування реституції, тобто поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існували на момент вчинення дії, стороною яких позивач не являється.

Збирання зазначеної винагороди (роялті) покладено Законом (3792-12) на уповноважені організації колективного управління, а єдиною можливою формою оформлення правовідносин користувачів з уповноваженою організацією колективного управління щодо сплати цієї винагороди (роялті), згідно чинного законодавства, є договір, укладення якого, власно кажучи, є єдиною ознакою правомірності здійснення користувачем використання об'єктів суміжних прав публічними способами.

Отже, укладення уповноваженою організацією колективного управління з користувачем договору про сплату винагороди (роялті) є, фактично, наданням цьому користувачеві дозволу на використання об'єктів суміжних прав публічними способами.

В матеріалах справи є адресований позивачу лист ТОВ "Макс Ейр" №1-01/02 від 01.02.2009р. (а.с.88, т. 1), зі змісту якого вбачається, що в усіх магазинах ТОВ "Макс Ейр" використання об'єктів авторських та суміжних прав способом публічного виконання здійснювалося шляхом включення через гучномовці ефіру мережевих радіостанцій.

Отже, умова спірного договору щодо звільнення ТОВ "Макс Ейр" від надання звітів про використанні протягом звітного періоду об'єкти авторських та суміжних прав і розподілу Лігою сплаченої ТОВ "Макс Ейр" винагороди (роялті) на підставі звітів мережевих радіостанцій, відповідає обраному ТОВ "Макс Ейр" способу здійснення такого використання, і враховує як хаотичність здійснення останнім використання об'єктів авторських та суміжних прав, так і, як наслідок, відсутність у нього можливості вести облік цих об'єктів.

Жодна норма чинного законодавства у сфері авторського права і суміжних прав не містить у собі вимоги про те, що у договорах про надання дозволу на використання об'єктів авторського права та/або суміжних прав способом публічного виконання ціна цих договорів повинна визначатися виключно у відсотках від доходу користувача, а отже не може визначатися у фіксованій сумі. Більш того, ч. 2 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що авторська винагорода може бути визначена у договорі або у вигляді відсотків від доходу або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції та не спростована в апеляційній інстанції, жоден наявний у справі доказ не вказує на те, що встановлена у спірному договорі ціна є меншою за визначену законодавством, погіршуючи, тим самим, становище суб'єктів майнових авторських прав, а тому доводи апелянта і в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв’язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного, ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційні скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Автор Мюзік" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2010 року у справі № 54/320 - без змін.