3/128 Про виселення та повернення нежилого приміщення у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди - 22.12.2010 Прийняття

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (надалі – КП "Київжитлоспецексплуатація") про виселення Народно-демократичної партії (надалі – НДП) з нежилого приміщення загальною площею 676,90 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Горького, 107 літ. А та повернення вказаного приміщення позивачу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.08.2010 у справі №3/128 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Народно-демократична партія звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі №3/128 від 08.10.2010 та направити справу на розгляд до господарського суду м. Києва.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання. Крім того, апелянт зазначає, що у них з позивачем була усна домовленість про продовження терміну дії оренди.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, однак подав через канцелярію суду оригінал апеляційної скарги на виконання вимог ухвали суду, а також заявив клопотання про перенесення засідання на іншу дату. Клопотання мотивоване тим, що представник відповідача по даній справі знаходиться у відрядженні.

Дане клопотання задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Колегія суддів вважає, що неможливість представника відповідача бути присутнім в судовому процесі через відрядження не є поважною причиною для відкладення справи на більш тривалий термін та нез’явлення відповідача не перешкоджає розгляду даного спору. Крім цього, жодних доказів того, що представники відповідача направлений у відрядження до клопотання не надано.

Представник третьої особи в судове засідання також не з’явився, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Матеріалами справи встановлено наступне.

26.06.2007 між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (орендодавець) та Народно-демократичною парією (орендар) було укладено договір №01/2888 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (надалі - договір).

Зазначений договір був укладений між сторонами відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , Статуту КП "Київжитлоспецексплуатація" та з дотриманням Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, Рішенням Київської міської ради № 34/91 від 28.09.2006 (ra-034023-06) "Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, Типового договору про оренду майна територіальної громади міста Києва".

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 934/1559 від 26.06.2007 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитловий будинок) за адресою вул. Горького, 107 літера А для розміщення політичної партії.

Згідно п. 2.1 договору об’єктом оренди є нежилі приміщення загальною площею 676,90 кв. м., в т.ч. на 1-3 поверхах –676,90 кв. м. згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід"ємну частину цього договору.

Згідно умов договору (п. 4.1.) орендодавець зобов‘язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об‘єкт оренди.

Факт передачі позивачем та, відповідно, прийняття відповідачем об‘єкта оренди підтверджується актом приймання-передачі від 26.06.2007.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 9.1. договору строк дії договору встановлений сторонами з 26.06.2007 до завершення приватизації, але не більше, ніж 1 рік – до 26.06.2008.

Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Положеннями статті 764 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач листом №155/1/05-3540 від 02.07.2008 повідомив відповідача про закінчення дії договору оренди №01/2888 від 26.06.2007 на нежиле приміщення по вул. Горького, 107 літер А і про припинення дії договору, в зв‘язку з чим позивач вимагав звільнити вказане приміщення та передати його за актом.

Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору).

Згідно п. 9.3. договору після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради №336/1392 від 23.04.2009 (raa336023-09) Народно-демократичній партії дозволено переукласти договір оренди нежилих приміщень за адресою м. Київ, вул. Горького, 107 літер А, проте, як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач жодних дій спрямованих на укладення відповідного договору не вчинив.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Посилання відповідача на те, що між сторонами була досягнута усна домовленість про продовження строку дії договору, як на доказ правомірного зайняття приміщення на законних підставах, колегією суддів не приймається, оскільки чинним законодавством для договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) передбачена письмова форма (ст. 793 ЦК України).

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що нового договору оренди на спірне приміщення укладено не було, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач безпідставно займає спірне нежитлове приміщення, чим заважає позивачу здійснювати господарську діяльність в зазначеному приміщенні.

Відповідно до п. 2 ст. 26 та п. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 2 ст. 291 Господарського кодексу України визначено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 7.5. договору у разі закінчення строку договору або при його достроковому розірванні орендар зобов’язаний здійснити за свій рахунок поточний ремонт орендованого приміщення або сплатити орендодавцю його вартість згідно з кошторисом і за актом приймання-передачі повернути об‘єкт оренди орендодавцю з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об"акта оренди без заподіяння йому шкоди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об‘єкта оренди на дату повернення та виконані орендарем роботи по поточному ремонту, а також пошкодження майна, що виникли з його вини.

Відповідно до п. 2 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача щодо виселення відповідача з нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького, 107 літер А загальною площею 676,90 кв. м., були задоволені судом першої інстанції правомірно.

Щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи та прийняття рішення без участі його представників, колегія суддів зазначає наступне.

В силу ст. 64 ГПК України, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає, зокрема, сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до ч.2 ст. 77 ГПК України, в ухвалі про відкладення розгляду справи вказуються час і місце проведення наступного засідання. Така ухвала, згідно ст. 87 ГПК України, розсилається, зокрема, сторонам не пізніше п'яти днів після її прийняття або вручається їм під розписку.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

За змістом п. 3.5.1 Інструкції з діловодства в господарських судах України, яка затверджена наказом голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (v0075600-02) , ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. При цьому, повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи; факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманою ухвалою та конвертом залучається до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом м. Києва ухвали господарського суду м. Києва (про порушення провадження у справі відповідачу та інші) були надіслані відповідачу на адресу зазначену в позовній заяві : м. Київ, вул. Горького 105 літера А, яка згідно довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві про внесення до ЄДРПОУ № 21-10/1857-2 від 30.03.2010 є юридичною.

Повідомлення з відміткою про вручення ухвали відповідачу за вказаною адресою повернулись до господарського суду м. Києва та долучені до справи (а.с. 2, 3).

Жодних відомостей про зміну свого місцезнаходження відповідач суду не повідомляв.

Той факт, що відповідач знав про розгляд даної справи у господарському суді м. Києва свідчать його неодноразові заяви та клопотання, які були долучені до матеріалів справи при розгляді в суді першої інстанції.

Отже, відповідач не скористався правом бути присутнім в судовому засіданні не через порушення судом норм процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва у справі №3/128 від 13.08.2010 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Народно-демократичної партії залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 у справі №3/128 залишити без змін.

Матеріали справи №3/128 повернути до господарського суду м. Києва.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.