СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 грудня 2010 року
Справа № 5020-4/210
( Додатково див. рішення господарського суду міста Севастополя (rs12673676) ) ( Додатково див. постанову Вищого господарського суду України (rs14347388) )
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заплава Л.М.,
суддів Прокопанич Г.К.,
Остапової К.А.,
за участю представників сторін:
представник позивача, не з'явився, комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова;
представник відповідача, не з'явився, відкрите акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго";
представник відповідача, Попков Павло Олександрович, довіреність № б/н від 01.11.10, товариство з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза";
представник третьої особи, не з'явився, Севастопольська міська рада; розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 01.12.2010 у справі № 5020-4/210
за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова (вул.Л.Толстого, 51, Севастополь, 99003)
до відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (вул. Хрустальова, 44,Севастополь,99040)
товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" (вул. Гідрографична, 21,Севастополь,99000)
за участю 3-ї особи: Севастопольської міської ради (вул. Леніна, 3, Севастополь, 99011)
про визнання угоди недійсною
ВСТАНОВИВ:
Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго", товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" про визнання угоди недійсною, мотивуючи укладенням відповідачами договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 01.06.2007, який, на думку позивача є удаваною угодою, як такої, що укладена для приховання іншого правочину - договору факторингу. Крім того, предметом спірного договору є право грошової вимоги, яке підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, тому реалізація цього права можлива виключно на підставі норм виконавчо-процесуального законодавства та не може бути предметом цивільно-правового зобов'язання.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 01.12.2010 по справі № 5020-4/210 (суддя Погребняк О.С.) у позові Комунальному підприємству Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків викладених у рішенні суду обставинам справи.
На підставі розпорядження секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 у зв’язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні судді Антонової І.В. здійснено його заміну на суддю Остапову К.А.
У судове засідання 22.12.2010 представники Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова, відкритого акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго", Севастопольської міської ради не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність нез’явившихся сторін.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.1999 між Державною акціонерною енергопостачальною компанією "Севастопольенерго" та СДКП "Севтролейбус" був укладений договір на постачання електроенергії, в результаті виконання зобов'язань по якому у СДКП "Севтролейбус" виник борг у сумі - 9239035,00 грн.
Відповідно до пункту 1.1. Статуту КП СМР "Севелектравтотранс" ім. О.С. Круподьорова, Державне комунальне підприємство "Севтроллейбус" переіменоване в Комунальне підприємство Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім.Круподьорова.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 у справі №20-7/1241 позов відкритого акціонерного товариства "Енергетичної компанії "Севастопольенерго" (правонаступник Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Севастопольенерго") до ДКП "Севтролейбус" (правопопередник КП СМР "Севелектроавтотранс" ім. Круподьорова) про стягнення 13593002,78 грн. задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 13583217,93 грн.
Судовими рішеннями виконання цього рішення відстрочено до 23.09.2007.
01.06.2007 між відкритим акціонерним товариством "ЕК "Севастопольенерго" (далі - Кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" (далі - новий кредитор) був укладений договір №225-03/07 купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" купує (приймає і зобов'язується заплатити) право вимоги боргу і стає кредитором КП СМР "Севелектравтотранс" ім. О.С. Круподьорова.
Згідно додатку №1 до вищезазначеного договору, після повного проведення розрахунків кредитор продає (передає у власність), а новий кредитор приймає на себе за Актом приймання-передачі право дійсної вимоги на суму, вказану в даному додатку.
За договором новий кредитор одержує право замість Кредитора вимагати від Боржника виконання зобов'язань за договором №123 від 02.04.1999.
Відповідно до пункту 2.7 договору, боргове зобов'язання, яке є предметом купівлі-продажу за цим договором, продається кредитором новому кредитору за ціною 7261436,36 грн.
Згідно пункту 3.1 договору новий кредитор перераховує кредитору плату у розмірі 7261436,36 грн. за відступлення права вимоги не пізніше 60 календарних днів після укладення цього договору на поточні рахунки, згідно з умовами договору.
Згідно пункту 4.2 договору, кредитор зобов'язаний протягом 5 календарних днів з моменту підписання договору повідомити боржника про відступлення права вимоги. Копія повідомлення кредитором у цей же термін, але не пізніше шостого календарного дня, направляється новому кредитору.
Відповідно до пункту 4.5 договору, кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність вимоги, яка продається за даним договором, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.
За умовами пункту 6.1 Договору, він набуває чинності з моменту укладення договору і діє до повного виконання сторонами.
Пунктом 9.1. передбачено, що відступлення права вимоги з даним договором не тягне за собою жодних змін у зобов'язанні боржника за документами, переданими новому кредитору у відповідності з договором.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2009 по справі №2/331 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза" до приватного підприємства "Турмалін-маркет" та Комунального підприємства Севастопольської міської Ради "Севелектроавтотранс" ім. А.С. Круподьорова за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відкритого акціонерного товариства "Севастопольенерго"про стягнення заборгованості 10960072, позовні вимоги ТОВ "СК-Яуза"до приватного підприємства "Турмалін-маркет", Комунального підприємства СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова про стягнення заборгованості були задоволені частково, стягнуто з КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова на користь ТОВ "СК-Яуза"заборгованість в розмірі 10960072,59 грн., у задоволенні позовних вимог ТОВ "СК-Яуза"до ПП "Турмалін-маркет"було відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2010 вищезазначене рішення було залишено без змін. Донецький апеляційний господарський суд підтвердив той факт, що за договором №225-03/07 від 01.06.2007 ТОВ "СК-Яуза"набув у ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"право вимоги до КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова щодо сплати суми заборгованості у розмірі 10960072,59 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2010 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2010 по справі №2/331 залишено без змін.
Позивач вважає, що договір купівлі-продажу №225-03/07 боргових зобов'язань від 01.06.2007 є удаваною угодою, яка приховує справжній правочин - договір факторингу, предметом якого є право грошової вимоги, виконання якої вже реалізовано в судовому порядку та укладений суб'єктами, які не мають повноважень на укладення такої угоди
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є:
зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 25 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом пункту 3 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі по відповідному правочину (поступці права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (п. 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 514 Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відповідно до вищеназваних норм цивільного законодавства допускається можливість поступки права, заснованого на цивільно-правовому матеріальному зобов'язанні.
Статтею 515 Цивільного кодексу України визначені зобов'язання, у яких не допускається зміна кредитора, а саме: зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
У спірному договорі кредитор був змінений іншою особою, грошова вимога заснована на цівільно-правовому матеріальному зобовязанні, яке не повязано з відшкодуванням шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю, що не суперечить вимогам статей 512- 515 Цивільного кодексу України.
Боргове зобов'язання, яке є предметом спірного договору купівлі продажу було продано ВАТ "ЕК "Севастопольенерго"- товариству з обмеженою відповідальністю "СК -Яуза"за ціною 7261436,36 грн, встановленою за домовленістю сторін договору, що повністю відповідає нормам статей 632 та 691 Цивільного кодексу України.
Фактором, у разумінні статті 1079 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 350 Господарського кодексу України, може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа —суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Статутом Товаритства з обмеженою відповідальністю "СК-Яуза"не передбачено у якості предмету діяльності товариства здійснення факторингових операцій, також відповідач не є фінансовою установою.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про фінансові послуги" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.
З урахуванням висловленого, судова колегія вважає, що спірний договір не є договором факторингу, не передбачає надання фінансових послуг Новим кредитором - Кредитору. Щодо стягнення боргу з боржника, встановлює зобов'язання Нового кредитора щодо самостійного (за рахунок власних коштів і на власний ризик) стягнення боргу, тому не підпадає під дію Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції про те, що клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК —від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідачами не надано належних доказів письмового повідомлення КП СМР "Севелектроавтотранс"ім. Круподьорова про укладення спірної угоди - договору купівлі-продажу боргових зобов'язань №225-03/07 від 01.06.2007, тому судова колегія вважає, що строк позовної давності не сплив.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя відповідає чинному законодавству та встановленим обставинам справи, тому підстав для його скасування не має. Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства Севастопольської міської ради "Севелектроавтотранс" ім. О.С. Круподьорова залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 01.12.2010 у справі № 5020-4/210 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді
Л.М. Заплава
Г.К. Прокопанич
К.А. Остапова