Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,

при секретарі - Риковій О.М.,

за участю представників:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 12.08.2010 року

по справі № 8/123/10

за позовом : фізичної особи –підприємця ОСОБА_3

до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1

про стягнення 237595 грн. 71 коп.

У липні 2010 року фізична особа –підприємець ОСОБА_3 звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення 145980,95 грн. боргу, що виник у зв’язку з несплатою наданих транспортних послуг щодо організації перевезення вантажу по маршруту Італія (Пезаро) - Росія (Москва) згідно з договором № 190-07 про перевезення зовнішньоторгових вантажів від 31.07.2007 року, а також 12295,48 грн. пені, 66859,31 грн. втрат від інфляції та 12495,97 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що згідно з укладеним між сторонами договором № 190-07 від 31.07.2007р. на виконання заявки відповідача № 190 від 31.07.2007р. позивач чотирма автомобілями організував перевезення вантажу по маршруту Італія (Пезаро) - Росія (Москва) та доставив вантаж вантажоодержувачеві, що підтверджується міжнародними товарно –транспортними накладними. Проте, відповідач свої договірні зобов’язання не виконав та розрахунки за фактично надані транспортні послуги не здійснив. А тому, на підставі ст. ст. 525, 526, 549, 611, 625, 629, 929, 931, 934 ЦК України та ст. ст. 193, 197, 230, 231 ГК України позивач просив задовольнити позов.

Відзив на позов від відповідача не надходив.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.08.2010 року позов задоволено повністю з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами, що виконуючи умови договору № 190-07 про перевезення зовнішньоторгових вантажів від 31.07.2007 року, укладеного між сторонами, позивач доставив ввірений йому уповноваженою особою вантаж до пункту призначення та передав його особі уповноваженій на отримання вантажу у відповідності з умовами даного договору та поданої відповідачем заявки № 190 від 31.07.2007 року, що підтверджено міжнародними товарно - транспортними накладними СМR. Відповідач свої зобов’язання в частині оплати за транспортні послуги не виконав, а тому наявний борг відповідача, а також пеня, індекс інфляції та проценти річних у заявлених до стягнення сумах підлягають стягненню з нього на користь позивача.

В апеляційній скарзі підприємець ОСОБА_1 посилаючись на те, що судом при винесенні рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, а викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи, просить зазначене рішення скасувати. На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує те, що в якості підтвердження договірних відносин між сторонами, позивачем надана до суду копія факсової копії замовлення № 190 від 31.07.2007р. щодо організації перевезень меблів (вантажу) за маршрутом Італія (Пезаро) - Росія (Москва). Дійсно, відповідачем планувалося перевезення за вказаним маршрутом, у зв'язку з чим на бланку позивача відповідачем було заповнено замовлення № 190 та відправлено факсимільним зв'язком позивачу, але між сторонами у результаті не було досягнуто згоди щодо істотних умов перевезення: строку та вартості послуг перевізника. Так, у позовній заяві відповідача, та відповідно у рішенні суду вказано, що у транспортному замовленні № 190 від 31.07.2007р. обумовлений порядок розрахунку між сторонами, зокрема, розділ Додаткові умови містить п. 2 Порядок і форма оплати, яким передбачено передплату 50 % при завантаженні та 50% при розвантаженні. У цьому ж пункті сторонами обумовлені фрахтові суми, а саме: два автомобіля вартістю 5300 євро; два автомобіля - 5400 євро. Але у замовленні № 190 від 31.07.07р. у п.2 розділі Додаткові умови вказано: порядок і форма оплати: передплата 50% на завантаженні, 50% на розвантаженні, 5300 х 2 євро, 5400 х 2 євро. Зазначені числа не встановлюють суму, яка підлягає оплаті за послуги перевезення, оскільки немає ідентифікації, що означають числа 5300, 5400, 2 євро. Тобто в замовленні № 190 від 31.07.2007р. не вказана загальна вартість послуг перевезення вантажу, яку необхідно перерахувати відповідачем позивачу, не ясно як вона розраховується: ціна за один автомобіль, ціна за вагу вантажу. Також між сторонами не було домовленості щодо істотної умови перевезення - строк перевезення (в заявці № 190 від 31.07.2007р. він не вказаний). Оскільки сторонами не було домовленості щодо істотних умов перевезення вантажу, відповідач відмовився від перевезення за замовленням № 190 від 31.07.2010р. Доказом відсутності домовленості сторін є відсутність підтвердження здійснення відповідачем умов оплати, вказаних у замовленні № 190 від 31.07.07р., а саме не здійснення передплати 50 % при завантаженні. Тобто відповідач не здійснював передплату, передбачену у замовленні № 190 від 31.07.07р., оскільки відмовився від договору з позивачем. Позивачем відповідні документи про підтвердження передплати до суду не надані. У якості підтвердження здійснення позивачем доставки вантажу до пункту призначення він надав до суду копії міжнародних товарно-транспортних накладних СМR № 050807, СМR № 040807, СМR № 002577, СМR № 0488981. Але дані міжнародні транспортні накладні не можуть бути належним доказом здійснення відповідачем доставки вантажу, оскільки: у заявці був вказаний маршрут Італія (Пезаро) - Росія (Москва), тобто місце завантаження вантажу повинно бути Італія (Пезаро). Дата завантаження, вказана у заявці: 01.08.07р.- 03.08.07р. Але у всіх наданих до матеріалів справи міжнародних товарно-транспортних накладних СМR (№ 050807, № 040807, № 002577, № 0488981) у графі 4 "Місце і дата завантаження вантажу" вказане "Шегини, Украйна, 07.08.07" (с.Шегини, Мостиський район, Львівська область); заявка про здійснення перевезення вантажу № 190 від 31.07.2007р. як зазначалось вище, була укладена між сторонами. Але у міжнародних товарно -транспортних" накладних СМR (№ 050807, № 040807, № 002577, №0488981) в графі 16 "Перевізник" вказаний РЕ Parashchych R.V. (соdе НОМЕР_1) та у графі 23 "Підпис та штамп перевізника" стоїть печатка фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (код НОМЕР_1). Тобто перевезення вантажу, вказаного у зазначених СМR здійснювалося ФОП ОСОБА_4 а не ФОП ОСОБА_3; у графі 1 "Відправник" СМR (№ 050807, № 040807, № 002577, № 0488981) вказане підприємство "Eras S.R.L.", а у графі "підпис та штамп відправника" стоїть печатка ПП "Д-Транс", з яким у відповідача будь - яких договірних взаємовідносин немає. Вищевказані обставини підтверджують, що міжнародні товарно-транспортні накладні СМR (№ 050807, № 040807, № 002577, № 0488981), надані позивачем до суду, не є належним доказом перевезення вантажу позивачем по заявці відповідача № 190 від 31.07.07р.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином. Проте, 16.12.2010 року до Одеського апеляційного господарського суду від підприємця ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи на іншу дату у зв’язку з тим, що її представник з 17 по 29 грудня 2010 року буде перебувати за кордоном.

Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що чинний Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) (ст. 28) не обмежує кількість представників сторін, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду. У даному випадку представництво інтересів позивача у господарському суді може здійснюватись самим підприємцем ОСОБА_3, або ж іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за невиконання своїх зобов’язань щодо оплати наданих транспортних послуг по перевезення вантажу по маршруту Італія (Пезаро) - Росія (Москва) згідно з договором № 190-07 про перевезенню зовнішньоторгових вантажів від 31.07.2007 року.

Відповідач стверджує, що оскільки сторонами не було досягнуто домовленостей щодо істотних умов перевезення вантажу, а саме: вартість послуг перевезення вантажу та строку перевезення, то він відмовився від перевезення за замовленням № 190 від 31.07.2007р., доказом чого є відсутність підтвердження здійснення передплати у розмірі 50% при завантаженні, що передбачено у замовленні. Також, відповідач стверджує, що надані позивачем до суду копії міжнародних товарно - транспортних накладних СМR не є належними доказами перевезення вантажу позивачем за заявкою відповідача № 190 від 31.07.2007р.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Отже, юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.

При цьому ст. 3 ГПК України передбачено, що мова судочинства визначається статтею 21 Закону України "Про мови в Українській РСР".

Згідно з ч. 1 ст. 21 вказаного Закону арбітражне провадження у справах з участю сторін, які знаходяться на території Української РСР, здійснюється українською мовою.

З наявних у справі матеріалів вбачається, що звернувшись до господарського суду з даним позовом, позивач на обґрунтування пред’явлених вимог додав до своєї позовної заяви розрахунки пені, індексу інфляції та процентів річних, нечітку ксерокопію договору № 190-07 від 31.07.2007р., яку неможливо прочитати, ксерокопію заявки № 190 від 31.07.2007р., ксерокопії чотирьох міжнародних товарно - транспортних накладних СМR заповнених іноземною мовою, копію претензії № 325 від 11.12.2008р. та копії акту виконаних робіт № 362 від 22.08.2007р. і акту звірки взаєморозрахунків від 04.02.2008р., які відповідачем не підписані.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Між тим, оскаржуване рішення місцевого суду обґрунтовано посиланнями на умови договору № 190-07 від 31.07.2007р. та міжнародні товарно - транспортні накладні СМR, які з вищевказаних причин взагалі не підлягають дослідженню та оцінці.

З метою з’ясування дійсних прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах апеляційний суд ухвалою від 25.11.2010 року зобов’язав позивача надати суду оригінал або належним чином засвідчену копію договору № 190-07 від 31.07.2007р., текст якого можливо прочитати, а також докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин з урахуванням доводів відповідача, що містяться в апеляційній скарзі. До письмових доказів виконаних іноземною мовою обов’язково повинні бути додані переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути належним чином засвідченою.

Проте, позивач вимоги суду апеляційної інстанції не виконав і без поважних причин не подав витребувані судом матеріали, необхідні для вирішення даного спору, а також представник позивача не з’явився на виклик у засідання суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору між сторонами.

При цьому, колегія суддів враховує, що витребувані документи та явка представника позивача дійсно необхідні для правильного вирішення спору, оскільки робити правові висновки на підставі дослідження поданих позивачем копії договору № 190-07 від 31.07.2007р., текст якого не піддається прочитанню, та копій міжнародних товарно - транспортних накладних, виконаних іноземною мовою, не є можливим. Доказів, які б свідчили про поважність причин не подання витребуваних документів та не направлення свого представника в засідання суду апеляційної інстанції позивачем не подано.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та виклав у рішенні висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та наявним в справі доказам, у зв’язку з чим рішення господарського суду Миколаївської області підлягає скасуванню, а позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 слід залишити без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.08.2010 року у справі № 8/123/10 скасувати, стягнення за ним припинити.

Позов фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 237595,71 грн. залишити без розгляду.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.