30/73 Про повернення грошових сум та об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу - 16.12.2010 Прийняття

№ 30/73 (суддя Н. Мороз) позовні вимоги (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) ТзОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"до ФОП ОСОБА_1. про стягнення 26 916,90 грн. основного боргу, 1 844,55грн.. пені, інфляційних втрат у сумі 2 819,62грн., 3 % річних в сумі 701,99грн. та розірвання договору фінансового лізингу від 21.03.2008р. № 080321/ФЛ-0492 та повернення предмету лізингу задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача –26 916,90грн. основного боргу, 1 844,55грн. пені. 2 819,62грн. інфляційних втрат, 701.99грн. –3 % річних, 322,83грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зобов`язано відповідача повернути позивачу автомобіль FAW-СА 1031-НК5-2010, реєстраційний № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2. В частині позовних вимог щодо розірвання договору фінансового лізингу - провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник дане рішення вважає незаконним, необґрунтованим, прийнятим при неповному з"ясуванні обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема скаржник зазначає, що судом не взято до уваги неналежне виконання позивачем умов договору фінансового лізингу щодо страхування майна, що призвело до порушення графіку лізингових виплат ФО-П ОСОБА_1.. Окрім того, на думку скаржника, судом першої інстанції всупереч Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не досліджено належну якість та безпеку продукції на необхідну та достовірну інформацію про транспортний засіб, а також права на відшкодування шкоди (збитків), завданих від продукції неналежної якості (несправність транспортного засобу не з вини споживача).

В судовому засіданні 18.11.2010р. судом було оголошено перерву до 16.12.2010р.

Позивач в судовому засіданні 16.12.2010р. та у відзиві на апеляційну скаргу, проти доводів, наведених в апеляційній скарзі заперечив, рішення місцевого господарського суду вважає об`єктивним, прийнятим при дослідженні фактичних обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства України, просить рішення господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, матеріали справи, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТзОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"(Лізингодавець) та СПД- ФО ОСОБА_1. (Лізингоодержувач) 21.03.2008р. було укладено договір № 080321/ФЛ-0492 фінансового лізингу, згідно з п. 1.1. якого предметом договору є надання Лізингодавцем в тимчасове платне користування Лізингоодержувачу предмета лізингу, найменування, кількість, рік випуску, вартість якого вказана у Специфікації в додатку №2 до договору для підприємницьких цілей на визначений строк, за умови сплати Лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Предметом лізингу є автомобіль FAW-CA 1031-НК5-2010, вартістю 55 150,00 грн., в т.ч. ПДВ. Строк, на який майно передається у фінансовий лізинг, становить 24 місяці з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (п. 2.1. договору). Протягом усього строку дії договору майно є власністю Лізингодавця (п. 1.2. договору).

На виконання умов даного договору позивачем передано відповідачу вищевказане майно, що підтверджується Актом приймання-передачі від 09.04.2008р. підписаного обома представниками сторін (а.с. 33).

У відповідності до п. 3.1. Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 3.8. спірного договору Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна.

Пунктом 16.2.2 договору фінансового лізингу сторони передбачили, що договір може бути достроково розірваний (припинений) у разі несплати лізингових платежів протягом одного місяця з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та як видно з матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов`язання зі сплати лізингових платежів виконував неналежним чином, внаслідок чого у останнього виник перед позивачем борг у розмірі 26 916,90грн.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг"за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 Закону визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Із зазначеною нормою кореспондується й частина перша статті 193 ГК України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Беручи до уваги все вищенаведене та, виходячи з вищевказаних норм права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги щодо стягнення з ФО-П ОСОБА_1. 26 916,90грн. основного боргу (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог), оскільки дані вимоги документально обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та останнім не спростовані.

Окрім того, п. 11.2.1. договору № 080321/ФЛ-0492 фінансового лізингу сторони передбачили, що за порушення обов`язку із своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. даного договору та Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до договору) та інших платежів, передбачених договором –Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки.

Частиною 1 ст. 261 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України).

Аналогічна норма міститься в статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як видно з матеріалів справи, позивачем нараховано пеню за несвоєчасне виконання відповідачем лізингових платежів по договору фінансового лізингу (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) в сумі 1 844,55грн., нарахованої за період з 25.12.2009 р. по 25.05.2010р. яка відповідачем не спростована, а тому правомірно задоволена судом першої інстанції (а.с. 63, 65-66).

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку (з врахуванням заяви про уточненнення позовних вимог) останнім правомірно нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 701,99грн.за період з 21.03.2008о. по 25.05.2010р. та інфляційних втрат в розмірі 2 819,62грн. за період з 21.03.2008о. по 25.05.2010р. (а.с. 63), які підлягають стягненню.

Також слід зазначити, що пунктом 17.2 спірного договору фінансового лізингу сторонами передбачено, що одночасно зі сплатою останнього лізингового платежу, при обов`язковій умові сплати Лізингоодержувачем усієї заборгованості за даним договором, штрафних санкцій та можливих збитків, і тільки за попередньою письмовою згодою Банку, право власності на майно переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

Таким чином, беручи до уваги те, що заборгованість по сплаті останнього лізингового платежу у відповідності до умов спірного договору відповідачем не проведено, тому колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду позовні вимоги щодо зобов`язання ФО-П ОСОБА_1. повернути позивачу предмет лізингу: автомобіль FAW-CA 1031-НК5-2010, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_2 є підставною, в зв`язку з чим судом першої інстанції правомірно задоволено дану позовну вимогу.

Щодо позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу від 21.03.2008р., то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про припинено провадження в цій частині позовних вимог, оскільки, як видно з матеріалів справи, а саме п. 2.1. даного договору строк, на який майно передається у фінансовий лізинг, становить 24 місяці з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі. Даний Акт, як зазначалось вище, підписаний сторонами 09.04.2008р., а відтак, строк дії даного договору закінчився 09.04.2001р. Таким чином, дані вимоги є безпідставними, оскільки не можна розірвати договір, який вже припинив свою дію.

Щодо тверджень, наведених скаржником у апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги на відсутність страхування лізингового майна, як на головний аргумент невиконання останнім договірних зобов`язань в частині сплати лізингових платежів, то дані твердження апеляційною інстанцією до уваги не приймаються, оскільки, як видно з матеріалів справи, вищезазначене спірне майно було застраховане, підтвердженням чого є договір № 32-31/056527 добровільного страхування наземного транспорту, укладений 03.04.2008р. між ТзОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"та "Страховою компанією "Універсальна"та договір № 3014/100/001675 добровільного страхування наземного транспорту, укладений 24.04.2009р. між ТзОВ "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія" та "Страховою компанією "Універсальна" (долучено до матеріалів апеляційного провадження).

Щодо тверджень скаржника, що судом першої інстанції всупереч Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не досліджено належну якість та безпеку продукції, на необхідну та достовірну інформацію про транспортний засіб, а також права на відшкодування шкоди (збитків), завданих від продукції неналежної якості (несправність транспортного засобу не з вини споживача), то такі, на думку суду апеляційної інстанції, є також безпідставними та спростовуються матеріалами справи виходячи з наступного.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (п.1 ст. 4 ГК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.. 627 ЦК України (435-15) ).

Виходячи з вищенаведених норм права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що укладаючи договір фінансового лізингу сторонами в належній формі було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. ФО-П ОСОБА_1. при укладенні вищезазначеного договору самостійно та одноособово здійснив вибір необхідного йому лізингового майна, визначивши у Специфікації до договору його марку, а відповідно був проінформований і про його модель, виробника, технічні характеристики.

Також слід зазначити, факт підписання вищевказаного Акту приймання –передачі свідчить про схвалення відповідачем якості наданого транспортного засобу.

Окрім того, у відповідності до п. 5.1.2. договору фінансового лізингу Лізингоодержувач зобов`язувався утримувати майно в справному стані, дотримуватись відповідних стандартів, технічних умов, правил експлуатації та інструкції виробника майна. Проводити у встановлений строк поточне технічне обслуговування, ремонт майна і нести витрати за його проведення. Дотримуватись гарантійних умов Продавця (виробника) майна (п. 5.1.11. договору).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, всупереч зазначеним вимогам ГПК України (1798-12) відповідачем не було надано суду доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому це рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.