Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Синявська О.В. (довіреність б/н від 30.09.2009р.);

від відповідача 1-Лиштва Ю.В. (довіреність б/н від 07.04.2010р.);

від відповідача 2- не з’явились Бабич Н.М. (довіреність б/н від 26.08.2009р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

на рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2010

у справі № 53/314 ( .....)

за позовом ТОВ "Актив-центр"

до Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

ТОВ "Автоленд-Дніпро"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання недійсними договорів про надання кредиту №СR 08-015/300 та СR 08-015/300 від 04.02.08р. та договорів іпотеки №РL 08-019/300 від 13,022008р. та №РL 08-020/300 від 17.04.2008р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.11.2010 року у справі № 53/314 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-центр" до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" задоволено повністю; визнано недійсними укладені відповідачами договір про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р., договір про надання кредиту CR 08- 015/300 від 04.02.2008р.; визнано недійсними укладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив-центр" й Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" іпотечний договір № PL 08-019/300 від 13.02.2008р., іпотечний договір № PL 08-020/300 від 17.04.2008р.; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив - центр" 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита, 118 (сто вісімнадцять) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" в доход державного бюджету України 112 грн. 50 коп. державного мита; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд - Дніпро" в доход державного бюджету України 112 грн. 50 коп. державного мита.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Скарга мотивована невідповідністю викладених в оскарженому рішенні висновків дійсним обставинам справи.

Скаржником заперечується правильність тлумачення місцевим господарським судом умов оспорюваних договорів про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р., № CR 08- 015/300 від 04.02.2008р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" висловився за задоволення апеляційної скарги, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-центр" - за її відхилення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" в судове засідання апеляційної інстанції своїх представників не направило, про причини неприбуття суд не повідомило. Враховуючи те, що сторони про дату, час та місце слухання справи повідомлялося належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд рішення місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи та без участі представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро".

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив-центр" (далі по тексту – позивач) пред’явило позов до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" про:

- визнання недійсними укладених відповідачами договорів про надання кредиту № СR 08-014/300 від 04.02.2008р., № CR 08- 015/300 від 04.02.2008р.

- визнання недійсними укладених позивачем з Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" іпотечних договорів № PL 08-019/300 від 13.02.2008р., № PL 08-020/300 від 17.04.2008р.

Позов мотивовано відсутністю у Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" індивідуальної ліцензії на надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" кредиту в іноземній валюті за оспорюваними кредитними договорами.

Дослідивши фактичні обставини справи, місцевий господарський суд встановив, що 04.02.2008р. відповідачами укладено договір про надання кредитної лінії № СR 08-014/300 (далі по тексту – договір № СR 08-014/300), відповідно до умов якого Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", зобов’язалося надати позичальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" в межах кредитної лінії кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник – прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (пункт 1.1).

04.02.2008р. відповідачами укладено договір про надання кредитної лінії № СR 08-015/300 (далі по тексту - договір № СR 08-015/300), відповідно до умов якого Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", зобов’язалося надати позичальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" в межах кредитної лінії кредит у розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник – прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов’язання, встановлені в цьому Договорі (пункт 1.1).

Умовами названих договорів погоджено ліміт фінансування, цільове використання кредиту (пункт 1.2), строк кредитування (пункт 1.6), порядок надання кредиту (пункт 1.7), розмір плати за кредит у вигляді процентів за користування кредитом (пункт 1.4), права та обов’язки сторін (розділ 2), відповідальність сторін (розділ 4), забезпечення виконання боргових зобов’язань (розділ 6, пункти 1.3, 2.3).

Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" визнається, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" не заперечується що названі кредитні договори ними виконувався, спір з цього приводу між сторонами відсутній.

13.02.2008р. Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" укладено з позивачем іпотечний договір № РL 08-19/300, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовиною Л.Л. 13.02.2008р., реєстр. № 1199.

Умовами названого договору передбачено забезпечення предметом застави – комплекс будівель та споруд, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, буд. 86 згідно опису (пункт 1.2), вимог банку до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" за укладеним відповідачами кредитним договором № СR 08-014/300.

17.04.2008р. Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" укладено з позивачем іпотечний договір № СR 08-015/300, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовиною Л.Л. 30.01.2008р., реєстр. № 767.

Умовами названого договору передбачено забезпечення предметом застави – будівлі та споруди, що розташовані за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, буд. 79 згідно опису (пункт 1.2), вимог банку до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоленд-Дніпро" за укладеним відповідачами кредитним договором № СR 08-015/300.

За наслідками дослідження умов названих договорів й фактичних обставин справи, місцевим господарським судом встановлено невиконання обов’язкової для виникнення права на кредит за договорами №№ СR 08-014/300, СR 08-015/300 умови щодо укладення договору застави нерухомості, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю, та отримання від такої третьої особи письмової згоди з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятих для банка.

Оскільки заставлене майно знаходиться на земельних ділянках, які належать до земель комунальної власності, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що при укладанні спірних кредитних договорів сторонами не додержано вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим останні оскарженим рішенням визнано недійсними, так само як укладені на їх виконання іпотечні договори №№ СR 08-015/300, РL 08-19/300.

Колегія суддів з висновком місцевого господарського суду не погоджується, вважає його таким, що спростовується наявними матеріалами справ з наступних підстав.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Згідно положень Господарського кодексу України (436-15) підставами виникнення господарських зобов’язань, зокрема, є господарський договір (частина 1 статті 174); господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 1 статті 180).

В силу частини 7 статті 179 названого кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно статті 203 названого кодексу зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства (частина1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2).

Вирішуючи спір про визнання договору підряду недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Іпотека, в силу статті 575 Цивільного кодексу України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Обов’язковими умовами іпотечного договору є найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб – підприємців для резидентів, зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Як встановлено, оспорювані правочини є кредитними та іпотечними договорами, які за своїм змістом та формою відповідають вимогам статті 345 Господарського кодексу України та статті 18 Закону України "Про іпотеку" відповідно.

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач послався на статтю 227 Цивільного кодексу України, частиною першою якої встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, а також статтю 228 названого кодексу, якою передбачено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок.

Між тим, звертаючись з позовними вимогами про визнання недійсними кредитних договорів, укладених відповідачами, позивачем не враховано приписи частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, оскільки він не є ані стороною оспорюваних договорів, ані відповідним органом державної влади, наділеним повноваженнями контролювати укладання господарських договорів.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України можливість визнання недійсним правочину, недійсність якого прямо не встановлена законом, пов’язується із наявністю заперечень його дійсності на встановлених законом підставах однією із сторін або іншою заінтересованою особою.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (v018p710-04) у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосування судами при вирішенні підвідомчих їм спорів.

З урахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів не вбачає цивільного інтересу позивача, який підлягає правовому захисту шляхом визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів і у цьому зв’язку може вважатись законним.

Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, згідно з частиною третьою якої не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Юридична заінтересованість позивача у судовому процесі зобов’язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту суб’єктивну обставину, що його права порушені і на відповідача має бути покладено відповідальність на передбачених законом або умовах договору підставах.

При таких обставинах, підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними укладених відповідачами кредитних договорів №№ СR 08-014/300, СR 08-015/300 у місцевого господарського суду не було.

Як наслідок, місцевим господарським судом необґрунтовано задоволено решту позову про визнання недійсними іпотечних договорів №№ СR 08-015/300, РL 08-19/300 як таких що є похідними від названих кредитних договорів.

Помилковість такого висновку випливає з аналізу частини 2 статті 548 Цивільного кодексу України, згідно якої недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

Фактичні обставини справи свідчать про відсутність підстав для застосування при вирішенні даного викладеної норми.

Висновки місцевого господарського суду про те, що у боржника за спірними договорами №№ СR 08-014/300, СR 08-015/300 не виникло право на кредит за цими договорами у зв’язку з невиконанням обов’язкової умови щодо укладення договору застави нерухомості, що розташована на земельній ділянці, що належить третій особі (не застоводавцю), та не є державною або комунальною власністю, колегія суддів вважає помилковим й таким, що спростовуються змістом зазначених договорів. За змістом пункту 1.3.6 договорів №№ СR 08-014/300, СR 08-015/300 одною з підстав для одержання кредиту за цими договорами є отримання банком при передачі у заставу нерухомості, розташованої на земельній ділянці, яка належить третій особі (не застоводавцю), письмової згоди останнього з заставою такої нерухомості, а також письмового зобов’язання у випадку переходу права власності на таку нерухомість до нового власника оформити право користування такою земельною ділянкою з таким новим власником на умовах, прийнятних для банка. Положення цього пункту про те, що ця земельна ділянка не є державною або комунальною, колегія суддів розуміє як цілком законне, оскільки чинним законодавством передбачено інший порядок набуття права на землі, віднесені до державної або комунальної власності. Крім того, заслуговують на увагу також застереження до пункту 1.3 названих договорів, згідно яких банк наділено правом не вимагати виконання будь-якої умови пункту 1.3 договору (регулює обставини для отримання кредиту позичальником) на свій розсуд.

Крім того, як встанволено, оспорювані кредитні договори укладені в письмовій формі та в подальшому виконані сторонами. А відтак, в силу положень частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України зазначені договори в будь-якому разі створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов’язки сторін, якими вчинено дії, що свідчать про прийняття цих договорів до виконання.

За таких обставин, позивачем не доведено та не надано суду доказів, які підтверджують, що в момент вчинення оспорених правочинів стороною (сторонами) не додержано вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не доведено наявність підстав недійсності спірного договору. Спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При таких обставинах, коли позовні вимоги заявлено без надання переконливих та достатніх доказів, які б свідчили про їх обґрунтованість і законність, підстав для задоволення позову у місцевого господарського суду не було.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2010 року у справі № 53/314 підлягає скасуванню з прийняттям відповідно до вимог пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України нового рішення про залишення позову без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2010 року у справі № 53/314 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-центр".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив-центр" на користь Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" 170,00 (сто сімдесят грн. 00 коп.) витрат з оплати державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити господарському суду міста Києва.

Справу № 53/314 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.