Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Коршун Н.М.

Нєсвєтова Н.М.

при секретарі:

За участю представників:

Від позивача: Комарчук І.Б. (дов. б/н від 01.11.2010);

Від відповідача: Міхно І.М. (дов. №6 від 06.02.2009);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

на ухвалуГосподарського суду м.Києва від 02.11.2010 про припинення провадження у справі

у справі № 54/9 (Палій В.В. .....)

за позовом Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав"

до АТЗТ "Українська незалежна ТВ-Корпорація"

про стягнення 337 500,00 грн. компенсації

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.11.2010 у справі №54/9 припинено провадження по справі, на підставі п.п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з винесеною ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.

В апеляційній скарзі позивач вказує на те, що суд першої інстанції не вірно дійшов висновку про те, що ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не є позивачем по даній справі.

У запереченнях на апеляційну скаргу відповідач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилається на те, що позивач, як організація, пред’явивши позов, не є позивачем, оскільки ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулось до Господарського суду м. Києва за захистом прав суб’єктів авторського і (або) суміжних прав, а не своїх прав. На думку відповідача, позивачем у даному випадку буде суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав, а тому спір має розглядатись в порядку цивільного законодавства.

Ухвалою від 03.12.2010 розгляд апеляційної скарги було призначено на 14.12.2010.

Представники сторін в судове засідання з’явилися, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів встановила наступне:

ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" звернулося до Господарського суду м.Києва з вимогою до Акціонерного товариства закритого типу "Українська незалежна ТВ-корпорація" про стягнення 337500,00 грн. – авторської винагороди за порушення виключних майнових авторських прав.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 08.02.2010 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду на 26.02.2010 з викликом представників сторін, яких зобов’язано надати додаткові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому розгляд справи судом неодноразово переносився.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 02.11.2010 у справі №54/9 припинено провадження по справі на підставі п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ), в зв’язку з тим, що позивач (організація колективного управління) звернувся до суду за захистом прав фізичних осіб, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали, помилково припустився неправильного застосування норм процесуального права, з огляду на наступне:

В п.п.2,3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (va120600-07) (зі змінами та доповненнями, станом на 01.07.2009) зазначено, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 41, 12 ГПК, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.

Аналогічні положення містяться у спільному листі Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 20.07.1995 №01-8/518а "Щодо визначення підвідомчості цивільних та господарських спорів" (v518a700-95) за загальним правилом підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавчими актами України. Однак у випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору. Якщо сторонами у справі є юридичні особи, спір підлягає вирішенню арбітражним судом, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України). Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами (статті 13, 15 і 16 ГПК) (п.1 Рекомендацій Президій Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (va120600-07) ).

Позивач є організацією колективного управління, до сфери діяльності якої, відповідно до свідоцтва про облік організації колективного управління №3/2003 від 22.08.2003р., віднесено управління на колективній основі майновими правами суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, такими категоріями майнових прав, як використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, шляхом публічного виконання, в тому числі, на радіо і телебаченні; відтворення творів за допомогою механічного, магнітного та іншого запису; репродукування; тиражування творів образотворчого мистецтва у промисловості; відтворення аудіовізуальних творів чи звукозаписів творів в особистих цілях та інше.

Як вбачається з матеріалів справи, між авторами творів та Державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (агентство) було укладено низку Угод №№45665 від 27.07.2006, 24482 від 12.11.2004, 40973-1 від 09.04.2008, 85075-1 від 24.03.2004, 30141 від 19.05.2003, 30141-2 від 15.06.2003, 17245 від 01.04.2002, 43678 від 21.05.2002, 53242-1 від 01.09.2005, 53873 від 06.11.2003, 53581 від 21.10.2002, 57682 від 29.03.2002,9976 від 08.02.2007 на управління майновими правами автора.

Відповідно до умов зазначених Угод на підставі даного договору автор передає агентству виключне право на управління своїми майновими правами на твори (як на ті, що існують на момент підписання цієї угоди, так і на ті, що будуть створенні під час дії даної угоди) при їх використанні шляхом публічного виконання творів, публічного показу, публічного сповіщення, відтворення та запису, відтворення і розповсюдження творів образотворчого і декоративно – прикладного мистецтва.

У відповідності до умов вказаних Угод Державним підприємством "Українське агентство з авторських та суміжних прав" набуто повноваження на здійснення колективного управління виключними майновими авторськими правами на території України на музичні твори.

При цьому зазначені угоди передбачають права та обов’язки сторін, в тому числі і комісію позивача в разі звернення останнього до суду та стягнення авторської винагороди належної автору твору (підпункт "г" пункту 7 та підпункт 2 пункту 8 Угод), проте без стягнення зазначеної винагороди отримання комісійних позивачем є неможливим.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 №3792-ХІІ (далі - Закон України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) ) публічне сповіщення (доведення до загального відома) – це передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), статей 7, 15, 31- 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом).

В ч.1 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

За приписами статей 48, 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; до функцій організацій колективного управління відноситься, зокрема, звернення до суду за захистом прав суб'єктів авторського права відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Згідно із ч.2 ст. 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права", якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше (ч.3 ст. 17 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Згідно зі ст. 50 Закону "Про авторське право і суміжні права", використання творів без письмового дозволу з автором чи позивачем (як організацією колективного управління) та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, що є підставою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Тобто, використання твору без дозволу суб'єкта авторського права, є порушенням авторського права, передбаченим п. "а" ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за яке п. "г" ч.2 ст. 52 цього ж Закону передбачена можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат.

В п. 30 Рекомендації Вищого господарського суду від 10.06.2004 № 04-5/1107 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" (v1107600-04) (зі змінами та доповненнями, станом на 29.12.2008) зазначено, що згідно з частиною 3 статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і на основі договорів, укладених у письмові й формі. Відповідно до статті 49 цього ж Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень, зокрема такі функції: збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

Отже, у разі звернення організації колективного управління до суду з позовом про захист прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, суд повинен з'ясовувати обсяг повноважень цієї організації згідно з договорами, укладеними цією організацією та суб'єктом авторського права чи суміжного права. Якщо в організації колективного управління відсутні повноваження на управління майновими правами суб'єкта відповідного права, зокрема, щодо конкретного твору, судам слід відмовляти у задоволенні позову цієї організації.

Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права та/або суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й договорів про взаємне представництво інтересів.

Організації колективного управління, діючи в межах наданих їм суб'єктами авторського та/або суміжних прав повноважень, звертаються до господарського суду з позовами на захист прав таких суб'єктів без подання їх довіреностей на право представництва у суді в кожному окремому випадку.

Позивач звернувся до Господарського суд м. Києва, в порядку приписів ст. 1 ГПК України, в якості організації колективного управління та юридичної особи, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №010613, від свого імені та просив стягнути компенсацію на свою користь, а не автора – фізичної особи

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України №21/267-39/80-12/157 від 20.10.2009 та №20/136 від 07.12.2010.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст.ст. 435, 440, 441, 443 ЦК України та ст.ст. 7, 15, 17, 31- 33, 48, 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 №3792-ХІІ, на підставі ретельної оцінки поданих учасниками судового процесу доказів, визначених законом особливостей статусу організацій колективного управління, з огляду на фактичний зміст укладених позивачем угод на управління майновими правами, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності у ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" права на звернення до Господарського суду м.Києва з даним позовом.

В свою чергу, слід звернути увагу на те, що суд першої інстанції не дослідив Угод та всіх обставин справи, у зв’язку з чим суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не є позивачем по даній справі, а тому оскаржувана ухвала Господарського суду м.Києва від 02.02.2010 у справі №51/4 підлягає скасуванню, як така, що винесена з неправильним застосуванням норм процесуального права. Справу слід передати на розгляд місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" задовольнити.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.11.2010 у справі №54/9 скасувати.

3. Матеріали справи № 54/9 передати на розгляд Господарського суду міста Києва.