Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Кондратова І.Д.

Попікова О.В.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Марковська В.В. – представник, дов. № Д07/2009/12/31-13 від 31.12.2009;

Гаркавенко С.В. – представник, дов. № Д07/2010/06/03-1 від 03.06.2010;

від відповідача - не викликався та не з’явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 07.09.2010

у справі № 42/207 (Паламар П.І. .....)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов"язання, ціна позову 672766,07 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 42/207 відкладено на 14.12.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 у справі № 42/207 провадження у справі в частині вимог про стягнення боргу припинено; позов в іншій частині задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 24 620,67 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 6 006,14 грн. три проценти річних з простроченої суми, 1 000,00 грн. пені, 6 727,66 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у позові в іншій частині відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено споживання відповідачем згідно з договором № 320168 від 01.10.2003 теплової енергії за жовтень 2009р. – квітень 2010р. вартістю 849 981,86 грн. та часткова оплата; у судовому засіданні представник позивача подав клопотання про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, посилаючись на сплату відповідачем вказаної суми; оскільки заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 605 383,67 грн. відповідачем сплачена, предмет спору в цій частині між сторонами відсутній, то провадження у справі в цій частині вимог відповідно до п. 11 ст. 80 ГПК України слід припинити; з урахуванням встановлених судом обставин щодо розміру заподіяних позивачу збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем спірного зобов’язання, стану виконання відповідачем цього зобов’язання, розміру прострочених сум, суд, відповідно до вимог ст. 233 ГК України вважає можливим зменшити розмір належної з відповідача на користь позивача відповідно до умов п. 3.5 додатку № 4 до договору № 320168 від 01.10.2003 пені до 1 000,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 у справі № 42/207 скасувати в частині про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вважає доводи суду щодо зменшення пені недоцільними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, а що стосується ступеня виконання зобов’язання боржником, то судом не взято до уваги той факт, що хоча на момент прийняття рішення по справі відповідачем було сплачено суму основного боргу, однак з моменту звернення позивача до суду з позовом минуло понад 3 місяці.

На думку заявника апеляційної скарги, місцевий господарський суд, визнавши правомірність здійсненого позивачем нарахування відповідачу пені на суму 36 755,59 грн., безпідставно зменшив розмір стягуваної з відповідача неустойки до 1 000,00 грн., не звернув уваги на необхідність з’ясування вищевказаних обставин для зменшення їх розміру у разі перевищення над розміром збитків, не дослідив те, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, бюджетне фінансування по оплаті послуг з теплопостачання, тяжкий фінансовий стан відповідача, відсутність коштів на рахунках боржника, а також неперевищення розрахованої позивачем за умовами договору пені розміру збитків, не є підставою звільнення його від відповідальності за невиконання зобов’язання шляхом зменшення розміру пені та штрафу; навіть визнавши зазначені причини прострочення виконання зобов’язання відповідачем поважними та винятковими, позивач вважає зменшення розміру пені на 97,8% неприпустимим, необґрунтованим, недоцільним та таким, що порушує його право на захист своїх інтересів щодо стягнення неустойки у вигляді пені.

Також скаржник звертає увагу суду, на той факт, що на сьогоднішній день через систематичне невиконання споживачами електричної та теплової енергії своїх зобов’язань за договорами, заборгованість позивача перед іншими контрагентами за спожитий природній газ, який використовується для забезпечення опалення та постачання гарячої води, досягла рівня, який у період опалювального сезону може мати катастрофічні наслідки та призвести до припинення газопостачання позивачу, тому, цілком очевидним є неправомірне зменшення розміру неустойки на 35 755,67 грн.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 605 383,67 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 24 620,67 грн. інфляційної складової боргу, 6 006,14 грн. річних, пені у сумі 36 755,59 грн. та судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2003 між позивачем та відповідачем укладено договір № 320168 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до п. 1.1 якого, предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У п.п. 2.2.1, 2.3.1, 2.3.2 договору № 320168 сторонами погоджено, що позивач, за договором енергопостачальна організація, зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію – в період опалювального сезону; гарячого водопостачання – протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору, а відповідач, за договором абонент, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Даними облікових карток за жовтень 2009р. – квітень 2010р., (а.с. 36-42), наявних у матеріалах справи, підтверджується факт постачання позивачем відповідачу у зазначений період теплової енергії за договором № 320168 на загальну суму у розмірі 849 981,86 грн.

В пункті 3 додатку № 4 до договору № 320168 передбачено, що відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця.

Позивач у позовні заяві вказує на те, що свої зобов’язання за договором № 320168 відповідач не виконав, внаслідок чого за період з 01.10.2009 по 01.05.2010 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.05.2010 становила 605 383,67 грн., про що надано довідку про розрахунок основного боргу.

Відповідачем факт наявності заборгованості не заперечувався.

07.09.2010 позивач подав клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу, у зв’язку із тим, що за період розгляду справи в суді першої інстанції основний борг відповідачем було сплачено повністю.

Зазначене клопотання прийняте Господарським судом міста Києва.

Отже, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про припинення провадження у справі № 42/207 в частині вимог про стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 24 620,67 грн., а також 3 % річних в сумі 6 006,14 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами та договором.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пунктом 3.5 додатку № 4 до договору № 320168 сторони погодили, що у випадку неоплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з ч.2 ст. 233 ГК України якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи усі обставини справи, відсутність доказів того, що порушення зобов’язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції щодо можливості часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, у розмірі 1 000,00 грн., вважаючи розмір пені, неспіврозмірним із порушенням відповідача та враховуючи сплату основного боргу.

Оскільки відповідачем допущено правопорушення, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, на останнього покладаються судові витрати у повному розмірі відповідно до положень ст. 49 ГПК України.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Твердження скаржника про порушення його права на захист своїх інтересів зменшенням розміру пені, що підлягає стягненню, суперечить положенням ст. 233 ГК України, якою передбачено можливість зменшення судом належних до сплати штрафних санкцій.

Доводи, що зменшення пені на 97,8% є недопустимими та необґрунтованими, не мотивовані доказами, підтверджуючими обгрунтованість іншого розміру відсотку зменшення пені. При цьому скаржником залишено поза увагою стягнення на його користь сум інфляційних втрат та річних.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 у справі №42/207 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 42/207 повернути до Господарського суду міста Києва.