12/72-1214 Про стягнення заборгованості за надані послуги перевезення за договором на перевезення вантажів - 14.12.2010 Прийняття

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.08.2010р. у справі № 12/72-1214 задоволено позов Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1, та стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Тернопільське шляхово-будівельне управління №24", м.Тернопіль, на користь фізичної позивача 11950,44 грн. боргу, 119,50 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст11, 525, 526, 530, 610, 611, 627, 628, 629, 909 ЦК України (435-15) , ст.ст. 174, 193 ГК України та умов укладеного сторонами договору.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, в позові відмовити, оскільки вважає, що рішення постановлено без повного і всебічного з’ясування обставин справи, на підставі невірного розрахунку суми боргу, зробленого позивачем без врахування усіх проведених відповідачем платежів. Зокрема позивачем не враховано здійснену відповідачем проплату платіжним дорученням № 18 від 31.03.2009р. на суму 5000 грн. Крім того, апелянт покликається на те, що позивач приховав від суду ту обставину, що в рахунок оплати наданих ним послуг за договором від 30.03.2007р. відповідач відпускав йому паливно-мастильні матеріали та щебінь загалом на суму 20480 грн., в підтвердження чого апелянт подав копії видаткових накладних в кількості 8 шт. і лімітних відомостей в кількості 8 шт. Паливно-мастильні матеріали відпускались позивачеві зі складу відповідача на підставі усної домовленості. А враховуючи те, що договором від 30.03.2007р. порядок і форма проведення оплати за надані послуги визначені не були, така домовленість умовам договору не суперечила. Неврахування судом наведених обставин призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи судом, про причини неявки не повідомив, пояснень з приводу апеляційної скарги не надав.

Виходячи з приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судовому засідання вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2007р. між сторонами укладено договір, за умовами п.1.1 якого Замовник (відповідач) доручає, а Виконавець (позивач) проводить перевозку вантажів згідно з заявкою Замовника.

Згідно з п.3.1 договору оплата виконаних робіт за перевезення вантажів проводиться згідно з товарно-транспортними накладними, підписаними виконробами ШБУ-24 на основі прейскуранта №13-01-02 за 1990р. з коефіцієнтом збільшення тарифу – 4,22 без ПДВ, 5,00 з квітня 2007р.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини .

Згідно з частиною першою ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

У відповідності до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов’язковим для виконання кожної із сторін.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем укладений договір перевезення вантажу, основні засади правового регулювання якого викладено в гл.64 ЦК України (435-15) .

Згідно з ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

На виконання умов договору, виконавець протягом квітня - серпня 2007р., а також в вересні 2009р. надав замовнику послуги по перевезенню вантажу (щебеню, асфальту, відсіву, грунту, грунту-піску) на загальну суму 11950,44 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №№108-117, 121-123, 125-127, 135, 0190, 0191, 228737, 43902, 43858, а також розрахунком вартості наданих послуг по перевезенню відповідно до умов договору.

Оскільки сторони в договорі не обумовили строк оплати відповідачем послуг по перевезенню вантажу, то відповідно до п.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор вправі вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги кредитором.

За приписом статей 525 та 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, тобто відповідальність.

Відповідно до статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих згідно з договором послуг по перевезенню не виконав, і незважаючи на надіслану йому претензію від 11.05.2010р., (яка отримана відповідачем за 25.05.2010р., про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення №2494290), а також претензію №04 від 03.08.2010р. з вимогою погасити борг (яка отримана відповідачем за 09.08.2010р., про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення № 2515789), станом на день подання позову та станом на день розгляду справи судом заборгованість не погасив, борг перед позивачем становить 11950,44 грн. і є предметом позову в даній справі.

Апелянт в заперечення суми позову покликається на те, що позивачем не враховано здійснену відповідачем проплату платіжним дорученням № 18 від 31.03.2009р. на суму 5000 грн., в підтвердження чого подав суду апеляційної інстанції засвідчену копію такого платіжного доручення. Однак, подана відповідачем засвідчена копія платіжного доручення № 18 від 31.03.2009р. на суму 5000 грн. не є належним доказом сплати позивачу 5000 грн. у виконання укладеного сторонами договору від 30.03.2007р., оскільки з наведеного документу не вбачається, що такий платіж проведений банком (відмітка про проведення платежу банком на платіжному дорученні відсутня). Крім того, в графі "призначення платежу"зазначено "за автопослуги згідно рах.б/н від 30.11.08р. Без ПДВ". Доказів про те, що на підставі укладеного сторонами договору від 30.03.2007р. позивач виставляв відповідачу рахунок б/н від 30.11.08р. відповідачем не подано.

Доводи апелянта про те, що в рахунок оплати наданих послуг за договором від 30.03.2007р. відповідач на підставі усної домовленості з позивачем відпускав останньому паливно-мастильні матеріали та щебінь загалом на суму 20480 грн. згідно з видатковими накладними та лімітними відомостями, а оскільки договором від 30.03.2007р. порядок і форма проведення оплати за надані послуги визначені не були, така домовленість умовам договору не суперечила, не спростовують підставності позовних вимог та до уваги апеляційним господарським судом не приймаються, так як договором від 30.03.2010р. такий порядок і форма проведення оплати за надані послуги не передбачена, що визнано відповідачем, а у виставлених позивачем претензіях такий порядок і форма оплати відповідачу не пропонувалась.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача, як законні та обґрунтовані. У справі постановлено законне та обґрунтоване рішення на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, правильного застосування норм матеріального права та з дотримання норм процесуального права. А відтак, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення господарського суду відсутні.

Тому керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.08.2010р. у справі № 12/72-1214 залишити без змін, апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське шляхово-будівельне управління № 24", м.Тернопіль - без задоволення.