Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - не з’явились, про час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином,

від відповідача - Михайленко А.Д.- пред. за дов. № 9-1-1109/6 від 06.09.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національна радіокомпанія України

на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2010

у справі № 4/364 ( )

за позовом Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України

до Національна радіокомпанія України

про визнання договорів недійсними

У липні 2010 року Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної радіокомпанії України про визнання недійсними договори № 08/21 від 03.04.2008 року та № 09/23 від 02.03.2009 року щодо висвітлення роботи Верховної Ради України, а також всі додатки до них недійсними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2010 р. у справі № 4/364 позов задоволено повністю, визнано недійсними договори № 08/21 від 03.04.2008 р., № 09/23 від 02.03.2009 р., укладені між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Національна радіокомпанія України звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 12.10.2010 року у справі 4/364 скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції винесено з неповним з'ясування обставин, які мають суттєве значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт відзначає, що суд при винесенні рішення не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що функції державного замовника можуть бути делеговані договором доручення або іншим документом, який укладається між головним розпорядником бюджетних коштів та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних потреб" державними замовниками також можуть виступати державні організації та інші установи – головні розпорядники бюджетних коштів. В апеляційній скарзі апелянт також звертає увагу, що місцевим господарським судом не було з’ясовано питання, хто в системі Апарату Верховної Ради України є головним розпорядником бюджетних коштів і на які цілі виділяються позивачу кошти. Також судом не було з’ясовано щодо існування договору доручення між позивачем та головним розпорядником бюджетних коштів системи Апарату Верховної Ради України або інших розпорядчих документів. Крім того, апелянт зазначає, що у відповідності до статті 27 Господарського процесуального кодексу України суд мав залучити до участі у справі в якості третіх осіб Апарат Верховної Ради України та Управління справами Апарату Верховної Ради України, оскільки дане рішення суттєво впливає на їх права та обов’язки. На думку відповідача, позивачем не було наведено належних доказів, якими б підтверджувалась відсутність у нього повноважень на укладення оскаржуваних договорів, а ігнорування судом заперечень, доводів та доказів відповідача, викладених у відзиві, свідчать про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права щодо об’єктивного та всебічного розгляду всіх обставин справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2010 року апеляційну скаргу Київської міської ради було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.12.2010 року.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 р. № 01-23/1/1 внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 4/364 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя – Ропій Л.М., судді: Кондратова І.Д.., Попікова О.В.

Представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2010 року подав клопотання про залучення до участі у справі на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державного казначейства України в м. Києві, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Апарат Верховної Ради України та Управління справа Апарату Верховної Ради України. Колегія суддів відхилила зазначені клопотання, оскільки предметом спору є визнання договорів № 08/21 від 03.04.2008 року та № 09/23 від 02.03.2009 року, які укладені між сторонами у даній справі, за змістом статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, зокрема, за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування. Тобто, недійність правочину в даному випадку впливає лише на права та обовзяків сторін оспорюваних правочинів, а отже відсутні підстави для залучення до участі у справі Головне управління Державного казначейства України в м. Києві, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Апарат Верховної Ради України та Управління справа Апарату Верховної Ради України.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, через відділ документального забезпечення судового процесу подав заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 12.10.2010 р. у справі № 4/364 як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника заявника апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 03.04.2008 р. та 02.03.2009 р. між сторонами у даній справі були укладені договори № 08/21 (а.с. 69-73) та № 09/23 (а.с. 17-21), за умовами яких відповідач, як виконавець, з метою висвітлення роботи Верховної Ради України зобов’язався забезпечити на Першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України у повному обсязі пряму трансляцію пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі та організацію і пряму трансляцію щотижневих 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій, а позивач, як замовник, зобов’язався прийняти та оплатити вартість послуг, наданих позивачем (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання недійсними договорів, з огляду на те, що останні вчинені під впливом помилки щодо наявності у позивача спеціальної правосуб'єктності для укладення договорів на виконання державного замовлення з висвітлення роботи законодавчого органу держави. Договір № 09/10 (строк дії з 01.08.2009 р. по 31.12.2009 р.) не є предметом розгляду, оскільки заява про доповнення позовних вимог (що фактично є заявою про зміну предмету позову) подана позивачем після початку розгляду господарським судом справи по суті, що є порушенням частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів відзначає, що правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. Звертаючись до господарського суду, позивач самостійно визначає як предмет позову, так і його підстави, тобто факти, якими він обґрунтовує вимогу про захист свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу; визначення предмету доказування у справі та істотних обставин справи прямо пов'язано з наведеними позивачем підставами позову.

Приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд першої інстанції, визнаючи недійсним оспорювані правочини, відзначив, що господарські зобов'язання, укладені Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, не відповідають вимогам Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР) , оскільки Дирекція при їх укладенні вийшла за межі своєї господарської компетенції.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду першої інстанції є неправильним та помилковим.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом частини 1 статті 207 Господарського кодексу України правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. Разом з тим, це положення ГК суперечить нормам цивільного законодавства (ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України), яке визнає усіх юридичних осіб наділеними загальною правосуб'єктністю. Колегія суддів відзначає, що коло правочинів, які мають право укладати суб'єкти господарювання, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими правочинами, які витікають з основного змісту їх діяльності. Отже, недійсними з указаної підстави повинні визнаватися лише ті правочини, які прямо суперечать цілям юридичної особи, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Разом з тим, при розгляді спору у даній справі, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які свідчать про те, що оспорювані правочини прямо суперечать цілям юридичної особи - Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, вказаним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.

Відповідно до Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР) , що визначає порядок всебічного і об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, висвітлення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України є державним замовленням, розміщення якого забезпечує Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на каналах Національної телекомпанії України та Національної радіокомпанії України та інших телерадіоорганізацій України, яке оформляється відповідними постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Президента України, Кабінету Міністрів України (частина друга статті 1, стаття 19-1 Закону).

Стаття 13 Господарського кодексу України встановлює, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для приоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" державне замовлення - це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів товарів, робіт та послуг, необхідних для забезпечення пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіовізуальними засобами масової інформації (виконання державного замовлення) визначаються окремою постановою Верховної Ради України (стаття 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації").

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23 листопада 2007 року № 3-VІ (3-17) з метою більш широкого, повного та об'єктивного інформування громадян України, міжнародної спільноти про діяльність єдиного законодавчого органу країни та відповідно до статті 9 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" Верховна Рада України постановила Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітету телебачення і радіомовлення України відповідно до вимог Законів України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (539/97-ВР) , "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" (493/95-ВР) , "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (1490-14) , Бюджетного кодексу України (2542-14) , статті 3 Регламенту Верховної Ради України в порядку обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України та в межах коштів, передбачених відповідними законами України про Державний бюджет України (за кодом 1700000), забезпечити розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності Верховної Ради України шостого скликання в порядку та обсягах, визначених пунктами 2, 3, 4 цієї Постанови (3-17) .

Зокрема, згідно пунктів 4, 5 цієї Постанови (3-17) Верховна Рада України постановила Національній радіокомпанії України здійснювати трансляцію пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на Першому загальнонаціональному каналі НРКУ; забезпечити організацію і пряму трансляцію щотижня, по четвергах, у проміжку часу між 18 та 23 годинами, 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій, а Апарату Верховної Ради України забезпечити своєчасне укладання угод з НТКУ і НРКУ про висвітлення діяльності Верховної Ради України.

У відповідності до статті 5 ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

У відповідності до частини 4 постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. N 918 " Про затвердження Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм" (918-2004-п) органи державної влади, інші державні органи, установи, організації, визначені законодавством як розпорядники державних коштів, є державнами замовниками виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм, що відповідають їх напрямам діяльності, за умови визначення у державному бюджеті видатків на зазначені цілі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відзначає, що державними замовниками виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм державного замовлення може бути не лише органи державної влади чи Державний комітет телебачення та радіомовлення, але й інші державні органи, установи, організації, за умови визначення у державному бюджеті видатків на зазначені цілі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України утворена в структурі Управління Справами Верховної Ради України згідно розпорядження Голови Верховної Ради України № 481 від 24.11.1998 р. Відповідно до постанови Верховної Ради України № 1678-III від 20.04.2000 р. "Про структуру апарату Верховної Ради України" (1678-14) Управління справами структурно відноситься до Апарату Верховної Ради України.

Пунктом 5 постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23 листопада 2007 року № 3-VІ (3-17) постановлено Апарату Верховної Ради України забезпечити своєчасне укладання угод з НТКУ і НРКУ про висвітлення діяльності Верховної Ради України.

Колегією суддів встановлено, що у Державному бюджеті України на 2008 рік та на 2009 р. за загальним фондом за бюджетною програмою 0111080 "Висвітлення діяльності народних депутатів України через засоби телебачення і радіомовлення" передбачено видатки Апарату Верховної Ради України, як головному розпоряднику бюджетних коштів.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що суд першої інстанції безпідставно в мотивувальній частині рішення послався на те, що у Державному бюджеті України на 2010 рік за загальним фондом за бюджетною програмою 1701080 "Виробництво телепрограм для державних потреб" передбачено видатки Державному комітету телебачення і радіомовлення України, оскільки оспорювані договори укладені 03.04.2008 р. та 02.03.2009 р., а відповідно має застосовуватись законодавства, яке було чинне на момент укладення правочинів. Закон України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" № 2154-VI (2154-17) прийнятий 27.04.2010 р., а відповідно до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Законів України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) та "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (835-17) Апарат Верховної Ради України виступав головним розпорядником бюджетних коштів, а Дирекція телерадопрограм - розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, яка у своїй діяльності підпорядкована головному розпоряднику та фінансується з загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 0111080 "Висвітлення діяльності народних депутатів через засоби телебачення та радіомовлення". При цьому, колегією суддів встановлено, що за рахунок коштів Державного бюджету України позивач повністю розрахувався з Національною радіокомпанію України, що вбачається з рішень Господарського суду міста Києва у справі № 54/418 від 07.04.2008 р. та № 54/419 від 07.04.2008 р. Відповідно до ч. 1 та 7 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Згідно з ч. 5, 6 статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

За таких обставин, враховуючи положення постанови Верховної Ради України "Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання" від 23 листопада 2007 року № 3-VІ (3-17) , постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 р. N 918 "Про затвердження Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм" (918-2004-п) , а також те, що згідно розпорядження Голови Верховної Ради України № 481 від 24.11.1998 р. основним завданням Дирекції телерадіопрограм є об’єктивне висвітлення роботи Верховної Ради України, оперативне і всебічне інформування населення про діяльність вищого законодавчого органу держави засобами телебачення і радіо, при цьому, враховуючи, що головним кошторисом у 2008 та 2009 роках були передбачені видатки та виділені кошти на цілі, зазначені в оспорюваних договорах, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав право та повноваження виступати замовником за договорами, які за своїм змістом не протирічать нормам чинного законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту, що договори укладені з порушенням ним господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), у тому у позові про визнання недійсними договори № 08/21 від 03.04.2008 року та № 09/23 від 02.03.2009 року з підстав ст. 207 Цивільного кодексу України слід відмовити, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що прийнято при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Національної радіокомпанії України задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2010 р. у справі № 4/364 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України (03027, м. Київ, вул. Садова,3 код 21708430) на користь Національної радіокомпанії України (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 26, код 22927269) 42,50 грн. витрат по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

5. Матеріали справи № 4/364 повернути Господарському суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.