ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 березня 2019 року

справа №808/1100/16

адміністративне провадження №К/9901/26416/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у складі суддів Чабаненко С.В., Іванова С.М., Шлай А.В.

у справі № 808/1100/16

за позовом Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року Мелітопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач у справі), в якому просила стягнути з відповідача суму податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 26 травня 2016 року у задоволенні позову відмовив. Суд першої інстанції виходив з того що з урахуванням вказівки на узгодженість та безспірність суми податкового зобов'язання за декларацією з вказівкою на підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, з посиланням, як на підставу звернення зі стягненням на податкову вимогу, позивач зобов'язаний звертатись до суду з поданням про стягнення коштів за податковим боргом в порядку передбаченому статтею 181-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки альтернативного порядку за Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) та з урахуванням статті 19 Конституції України у позивача не існує, позовний порядок провадження в даному випадку є таким що не відповідає Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року постанова суду першої інстанції скасована, адміністративний позов податкового органу задоволено, стягнуто з відповідача кошти у сумі податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У жовтні 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції конституційного права та засад вказаних в статті 6 Європейської Конвенції, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду.

Позивач у листопаді 2016 року надав заперечення на касаційну скаргу, в якому стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, законним та таким, що винесено відповідно до вимог чинного законодавства. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідачем подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи № 1500018081 від 28 квітня 2015 року, в якій самостійно визначено суму податку на доходи фізичних осіб у розмірі 47 874,16 грн.

Позивачем сформовано податкову вимогу № 4934/25 від 13 жовтня 2015 року на узгоджену суму грошового зобов'язання у розмірі 47 874,16 грн, яка направлена відповідачу 17 жовтня 2015 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Пунктом 57.1. статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення до суду) зазначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, як це передбачено пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 87.2. статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктами 95.1. та 95.2 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

У відповідності до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Пунктом 58.3. статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

Згідно підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Пунктом 87.11. статті 87 Податкового кодексу України зазначено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

З урахуванням зазначеного, та враховуючи, що станом на час розгляду справи в апеляційної інстанції відсутні відомості про оскарження податкової вимоги від 13 жовтня 2015 року, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність вимог податкового органу та можливість стягнення з відповідача податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб.

Висновки суду апеляційної інстанції доводами касаційної скарги не спростовані. Доказів оскарження податкової вимоги відповідачем не надано.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2016 року у справі № 808/1100/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер