м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів

Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна I.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим (далі - ДПI) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газконтиненталь" (далі - ТОВ) до ДПI про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2004 року ТОВ звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на невідповідність вимогам Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податкового повідомлення-рішення від 12 серпня 2004 року № 0001262301/0/698/10/23, про нарахування позивачеві штрафних санкцій на суму 402 грн. у зв'язку із завищенням ним розміру бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 75 856 грн. і штрафних санкцій у сумі 402 грн., просило його скасувати.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 січня 2005 року, залишеним без зміни постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 березня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2006 року (rs419879) , позов задоволено, спірне податкове повідомлення-рішення визнано недійсним.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами згаданої ухвали суду касаційної інстанції ДПI, посилаючись на неоднакове та неправильне застосування касаційним судом положень Законів України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) і процесуального закону, просить скасувати її та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права ДПI послалась на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 року у справі за позовом ТОВ "Самшит" до Керченської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яке було прийнято у зв'язку з порушенням позивачем положень статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , з приводу реалізації нафтопродуктів у безготівковій формі розрахунку, із застосуванням талонів, без проведення цих операцій через реєстратора розрахункових операцій.

Під час розгляду справи за винятковими обставинами на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, зокрема положення Законів України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , заявником не доведено наявність протилежного застосування згаданих норм матеріального права до обставин аналогічних обставинам у іншій справі.

Рішення суду касаційної інстанції, на яке послалася ДПI на підтвердження неоднакової практики застосування однієї й тієї самої норми права, грунтується на інших фактичних обставинах ніж рішення судів. Справи, в яких ухвалено ці рішення, відрізняються за предметом спору та у зв'язку з цим - за застосуванням норм матеріального права. Зазначене не дає можливості порівнювати правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" (3018-14) , Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.

Виконуючи завдання зі здійснення правосуддя та забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і при цьому не виявила неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Частиною 1 статті 244 КАС (2747-15) установлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної Республіки Крим відмовити.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 січня 2005 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 березня 2005 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2006 року (rs419879) залишити в силі.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .