2а/0370/116/11 Про скасування податкових повідомлень - рішень, якими визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб та суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 19.03.2019 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (яка є правонаступником Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у складі судді Костюкевича С.Ф.,

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року у складі судді Яворського І.О., Кухтея Р.В., Носа С.П.,

у справі № 2а/0370/116/11

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

У С Т А Н О В И В :

19 січня 2011 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29 грудня 2010 року №7032251701/0/1483/17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 228072,45 грн та №7032261701/0/1484/17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість па загальну суму 4033482,39 грн (у тому числі: за основним платежем - 2688988,26 грн та за штрафними санкціями 1344494,13 грн), з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення які є предметом цього касаційного перегляду ухвалені в процесі нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2016 року, якою касаційну скаргу Нововолинської ОДПІ задоволено частково, скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року у частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2010 року №7032251701/0/1483/17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 228 072,45 грн та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичного обсягу виручки за звітний період з якою пов'язується перевищення її граничного розміру. В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2014 року залишено без змін.

В своєму рішенні суд касаційної інстанції вказав, що з метою правильності обрахування відповідачем податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно встановити фактичний обсяг виручки, яка була отримана позивачем на протязі звітних періодів, встановити період та операцію, з якою податковим органом пов'язується перевищення граничного розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" для визначення наступного звітного періоду, в якому у платника виникає обов'язок перейти на загальну систему оподаткування.

30 березня 2016 року постановою Волинського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2016 року, позов Підприємця задоволено, визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення податкового органу від 29 грудня 2010 року №7032251701/0/1483/17.

Ухвалюючи судові рішення, суди попередніх інстанцій встановили відсутність доказів надходження грошових коштів в сумі 2020, 4 тис. грн. на рахунок позивача у банку чи в касу від здійснення операцій з продажу, що обумовило безпідставність визначення суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб.

30 вересня 2016 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Підприємцю відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач доводить, що ним під час проведення перевірки встановлено заниження суми податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб із суми перевищення за другий квартал 2010 року на 228072 грн 45 коп. (15% від 1520483 грн).

08 листопада 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення недоліків наведених в ухвалі цього суду від 04 жовтня 2016 року та витребувано з Волинського окружного адміністративного суду справу № 2а/0370/116/11.

Підприємцем заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України до суду не надано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

02 грудня 2016 року справа №2а/0370/116/11 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

20 березня 2018 року справа № 2а/0370/116/11 разом із матеріалами касаційної скарги №К/9901/26435/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 включений до ЄДРПОУ, перебуває на податковому обліку податкового органу з 27 листопада 2007 року.

Податковим органом в період листопад-грудень 2010 року проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ОСОБА_1 з питань дотримання суб'єктом господарської діяльності вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26 листопада 2007 року по 30 вересня 2010 року, результати якої викладені в акті перевірки від 07 грудня 2010 року №1644/684/17-2486221653 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що в порушення зокрема розділу IV Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) та відповідно пунктів 13, 14 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю" Підприємцем занижено податкові зобов'язання по ПДФО за ІІ квартал 2010 року із суми перевищення на суму 228 072,45 грн.

29 грудня 2010 року керівником податкового органу згідно з підпунктом "б" підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", на підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №7032261701/0/1484/17, яким визначено податок з доходів фізичних осіб на суму 228072 грн 45 коп.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі положень статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", за якою спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відтак, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26 листопада 2007 року по 30 вересня 2010 року Підприємець здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) .

Позивачем укладено та виконано правочини з фізичними особами, за якими він за дорученням та за рахунок коштів отримувача послуг, за винагороду здійснив від свого імені один або декілька правочинів (угод) з купівлі автомобіля, провів митне оформлення товару, сплативши при цьому за рахунок коштів отримувача послуг необхідні митні платежі та передав товар на підставі довідки-рахунку.

Актом планової виїзної перевірки встановлено заниження суми податку з доходів фізичних осіб за другий квартал 2010 року в розмірі 228 072.45 грн, оскільки позивач перевищив встановлений граничний розмір виручки в 500 тис. грн., посилаючись виключно на те, що позивач ввіз на митну територію України 155 автомобілів на загальну фактурну вартість 2 020, 4 тис. грн. Тобто, визначена податковим органом сума об'єкту обчислення податку у розмірі 2 020,4 тис грн. є фактурною вартістю автомобілів.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки банку, яка долучена до матеріалів справи, в другому кварталі 2010 року на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_1 надійшло 448.2 тис. грн., що доводить відсутність порушення в розумінні положень статті 1 Указу № 727/98.

Вирішуючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій відповідно до статті 244 -2 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , в редакції яка діяла до 15 грудня 2017 року, послалися на правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 06 березня 2012 року в справі №21-34а12, якою встановлено, що до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку фізичної особи у звітному податковому періоді.

Суди попередніх інстанцій встановили, що доказів надходження грошових коштів в сумі 2 020,4 тис. грн. на рахунок позивача у банку чи в касу від здійснення операцій з продажу відповідачем під час проведення перевірки не здобуто, а також не надано в судове засідання.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність складу податкового правопорушення доводить протиправність визначення суми податкового зобов'язання Підприємцю податку з доходів фізичних осіб у сумі 228072 грн 45 коп. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Володимир-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (яка є правонаступником Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області) залишити без задоволення.