32/723 Про визнання права на оренду земельної ділянки - 13.12.2010 Прийняття

В червні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (надалі – відповідач-1), Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі – відповідач-2) про визнання права за позивачем на оренду земельної ділянки п вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва; визнання укладеним договору оренди земельної ділянки Пол вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва, між позивачем та відповдіаче-1, який підписаний позивачем та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) та типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 (220-2004-п) та вважати переданою дану земельну ділянку на умовах, викладених у договорі за редакцією позивача, з моменту набрання чинності судового рішення; зобов’язати відповідача-2 зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід’ємною частиною, між орендодавцем - Київською міською радою та орендарем – Товариством з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія", в установленому порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до нього перейшло право власності на майновий комплекс-санаторій, який знаходиться за адресою: вул. Червонофлотська, 9, в Оболонському алойні м. Києва, у зв’язку з чим, посилаючись на частини 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України, позивач звернувся до відповідача-1 з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, надіславши два примірники договору. Як стверджує позивач, Київською міською радою не підписано вказаний договір оренди земельної ділянки та не надано протоколу розбіжностей, що призвело до порушення прав позивача.

Крім того, позивач просить зобов’язати відповідача-2 зареєструвати вказаний договір оренди земельної ділянки, мотивуючи рішенням Київської міської ради від 29.05.2003 року №433/593 (ra0433023-03) "Про забезпечення ефективного землекористування в місті Києві", відповідно до якого відповідачу-2 доручено у повному обсязі здійснювати підготовку документів, що посвідчують право власності та право користування, відповідно до п. "з" статті 9 та пункту "є" статті 184 Земельного кодексу України.

У відзиві відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, обґрунтовуючи тим, що договір може вважатись укладеним у випадку досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов у встановленій законом формі за умови прийняття радою відповідного рішення. Таким чином, оскільки відсутнє відповідне рішення, відповідач-1 вважає, що відсутня його згода на укладання договору оренди земельної ділянки з позивачем.

У відзиві відповдіч-2 проти позову заперечив, зазначивши, що він не порушував прав та законних інтересів позивача, оскільки позивач не звертався до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з приводу державної реєстрації договору оренди земельної ділянки, який підписаний позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.12.2009 року у даній справі позов задоволено повністю. Визнано за позивачем право на оренду земельної ділянки п вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва; визнано укладеним договору оренди земельної ділянки Пол вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва, між позивачем та відповдіаче-1, який підписаний позивачем та відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) та типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 (220-2004-п) та вважати переданою дану земельну ділянку на умовах, викладених у договорі за редакцією позивача, з моменту набрання чинності судового рішення; зобов’язано відповідача-2 зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід’ємною частиною, між орендодавцем - Київською міською радою та орендарем – Товариством з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія", в установленому порядку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Перший заступник прокурора м. Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права та матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності, є наявність рішення ради про надання земельної ділянки, та зазначив, що Київська міська рада не приймала рішення щодо передачі в оренду земельних ділянок позивачеві.

Крім того, апелянт зазначив, що задовольняючі позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача-2 зареєструвати договір оренди земельної ділянки, судом не з’ясовано в чому полягає порушення прав позивача відповідачем-2, зокрема, не встановлено фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації та видачі угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

У письмових поясненнях відповідач-2 зазначив про те, що наявність у особи, якій раніше надавалась земельна ділянка, акту на постійне користування земельною ділянкою, не впливає на розгляд справи з позовними вимогами про визнання права на оренду земельної ділянки та визнання договору оренди земельної ділянки укладеним, оскільки право оренди та право постійного користування є різними видами прав та не є тотожними поняттями.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна компанія" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив майновий комплекс-санаторій, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червонофлотська, 9, в Оболонському районі м. Києва.

На підставі вказаного договору купівлі-продажу, нерухоме майно (майновий комплекс-санаторій) по вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва було зареєстроване на праві власності за позивачем (реєстраційне посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна від 23.10.2009 року).

Листом від 29.10.2009 р № 11 (вх. №42668 від 05.11.2009 р.) позивач звернувся до Київської міської ради з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки по вул. Червонофлотській, 9, в Оболонському районі м. Києва, посилаючись на частини 1 та 2 статі 120 Земельного кодексу України (2768-14) .

У відповіді на вказаний лист відповідач-2 зазначив, що Київською міською радою не було розглянуто на пленарному засіданні питання стосовно надання зазначеної земельної ділянки в оренду позивачу, а тому відсутні підстави для укладання договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, Київською міською радою не приймалося рішення щодо передачі спірної земельної ділянки позивачу в оренду.

Дослідивши матеріли справи, всі обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог повністю, враховуючи наступне.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

В силу положень статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Частиною 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) , або за результатами аукціону.

Зі змісту вищевикладених правових норм вбачається, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності, є наявність рішення ради про надання в оренду земельної ділянки, а відтак, визнання судом договору оренди земельної ділянки укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права цього органу на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

В силу положень частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України, якою визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі та статті 627 Цивільного кодексу України, в якій закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, Київська міська рада, як орендодавець, є вільною у виборі орендаря спірних земельних ділянок.

Зважаючи на те, що Київська міська рада не приймала рішення щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду та укладання договору оренди з позивачем, в такому випадку відсутня її згода, як другої сторони правочину, щодо укладання договору оренди.

Разом з тим, частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ч. 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання за позивачем права на оренду спірної земельної ділянки та вважати укладеним договір оренди земельної ділянки, на умовах, визначених позивачем, оскільки відсутня згода орендодавця на передачу спірної земельної ділянки позивачеві та між сторонами договору не досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов.

Стосовно позовних вимог до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про зобов'язання зареєструвати договір оренди земельної ділянки, укладений між Київською міською радою та позивачем, у встановленому порядку, судова колегія вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до суду мають юридичні особи за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до Положення про Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що затверджене рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2002 р. №182/342 (ra_182023-02) , дане управління організовує видачу державних актів на право власності на землю і право користування землею, оформлення та видачу договорів оренди земельних ділянок та здійснює їх реєстрацію.

Рішенням Київради від 29.05.2003 №433/593 (ra0433023-03) "Про забезпечення ефективного землекористування в місті Києві" Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено у повному обсязі здійснювати підготовку документів, що посвідчують право власності та право користування, на підставі пункту "з" статті 9 та пункту "є" статті 184 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладені висновки суду, зокрема те, що Київська міська рада не приймала відповідного рішення про передачу в оренду та укладення договору оренди спірної земельної ділянки позивачу, у Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) відсутній обов’язок щодо державної реєстрації договору оренди спірної земельної ділянки з позивачем..

Таким чином, суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги щодо зобов'язання відповдіача-2 зареєструвати договір оренди земельної ділянки, не з’ясував, в чому полягає порушення прав позивача відповідачем-2, зокрема, суд не встановив фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору та наявності у неї правових підстав для його реєстрації, підготовки та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, натомість оскаржуване рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктами 1, 4 статті 104 ГПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, у зв’язку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2009 р. у даній справі – скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора м. Києва задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 17.12.2009 року у справі №32/723 – скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Готельний комплекс "Глорія" (04075, м. Київ, вул. Червонофлотська, буд.9, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 35963139) до Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 85,00 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп.