Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Р. Марко

суддів Я. Юрченко

Т. Бонк

При секретарі Ковалишин Ю.

за участю представників сторін:

від позивача- з"явився

від відповідача- з"явився

від тр. особи- не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ"ТЕК"РАС ЛОГІСТИК"

на рішення господарського суду Львівської області від 07.09.10

у справі № 22/115

за позовом – ПАТ"Бель Шостка Україна"

до відповідача – ТзОВ"ТЕК"РАС ЛОГІСТИК"

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – п/п Кретов Ю.А.

про стягнення боргу

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.10

у справі № 22/115, позов ПАТ"Бель Шостка Україна"задоволено.

Стягнуто з ТзОВ "Транспортно-експедиційна компанія "Рас Логістик"

(79018 м.Львів, вул.О.Степанівни,47, ЄДРПОУ 35774697) на користь

Відкритого акціонерного товариства "Шосткинський міськмолкомбінат" (ПАТ"Бель Шостка Україна")41103 Сумська область, м.Шостка, вул.П.Комуни, 27-а, ЄДРПОУ 00447103) 592 636,75 грн. основного боргу, 5 926,36 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, судом неповно з"ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі, відповідач вказує, що судом першої інстанції помилково ототожнено поняття договору перевезення та договору транспортного експедирування. Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , законами України "Про транспорт" (232/94-ВР) , "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , "Про транзит вантажів" (1172-14) , цим Законом (1172-14) , іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них. Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Суд першої інстанції не прийняв до уваги та не надав оцінки наявному у справі договору №-827 від 26.04.2010 року /а.с.38-39/, якій укладено ТзОВ "РАС Логістік" з СПД ФО Кретовим Ю.А. на виконання транспортних послуг. За даним договором п/п Кретов як "Перевізник", що має відповідну ліцензію, зобов'язався забезпечити подачу автомобіля в місце, час і строки, узгоджене сторонами, доставити вантаж в пункт призначення та передати його уповноваженій особі, нести повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його приймання до передачі одержувачу, згідно товарно-транспортних документів. Кретов Ю.А. 30.04.10 року подав замовлення №-1468-П на перевезення належним йому автотранспортом вантажу позивачу і згідно заявки №-25 позивача від 30.04.10 року подав в цей же день автомобіль позивачу під завантаження. Умови цих договорів сторонами не порушено. Відповідно до ст.ст.909, 929 ЦК, ст.ст.45,125 САТ України (401-69-п) обидва ці договори: контракт №-690 і договір №-827 не є договорами перевезення, Ці договори носять організаційний характер і направлені лише на організацію здійснення перевезення.

В судовому засіданні, представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав викладених у відзиві, просив рішення суду залишити без змін, як таке, що прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та на підставі досліджених усіх обставин справи.

Апеляційним судом було залучено до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача СПД ФО Кретова Ю.А..

СПД ФО Кретова Ю.А. подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, додаткове обґрунтування до апеляційної скарги, відзив, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів встановила:

10 листопада 2009 року між позивачем та відповідачем укладено контракт транспортно-експедиційного обслуговування № 690, згідно умов якого позивач замовив, а відповідач зобов’язався надати транспортно-експедиційні послуги при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 2.2 контракту сторони передбачили, що конкретні умови по кожному окремому замовленню обумовлюються в заявці, яка надається не менше, ніж за 12 годин до моменту подання транспортного засобу у пункт завантаження і є невід’ємною частиною цього договору.

30.04.2009р. відповідачем було прийнято заявку на перевезення № 25 до виконання та подано під завантаження автомобіль КАМАЗ р.н.50583 ОВ з причепом р.н. 15415 АМ, яким керував водій Кретов Ю.А. Поданий під завантаження автомобіль був завантажений товаром на загальну суму 592 636,75 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними ТТН № ГЛ-258953, ТТН № ГЛ-258953, ТТН № ГЛ-258953, ТТН № ГЛ-258953, ТТН № ГЛ-258953, ТТН № ГЛ-258953 від 30.04.2010ор.

Завантажений автомобіль виїхав з території позивача 01.05.2010 р. о 20 год. 05 хв., що підтверджується відміткою в товарно-транспортних накладних по маршруту Шостка-Сімферополь-Херсон-Миколаїв-Одеса і повинен був бути доставлений вказаним в заявці вантажоотримувачам 03.05.2010р. о 09год.00 хв. Однак, товар отриманий відповідачем для експедирування вантажоотримувачам доставлений не був.

Відповідно до п.3.1.7 контракту відповідач зобов’язаний організувати доставку вантажу, довіреного позивачем (замовником) в обумовлений термін у пункт призначення з непорушними пломбами і видати його одержувачу, зазначеному в товарно-транспортній накладній. Відповідно до п.5.7 контракту, відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному в товарно транспортних документах.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення суду, при прийнятті рішення, судом першої інстанції не було застосовано норми Статуту автомобільного транспорту України (401-69-п) /надалі - САТ України/ та Правил перевезень вантажів автотранспортом в Україні /надалі Правил/. Зокрема судом в рішенні зазначено, що 10.11.2009 року між позивачем та відповідачем укладено контракт транспортно-експедиційного обслуговування №-690, згідно умов якого позивач замовив, а відповідач зобов"язався надати транспортно-експедиційні послуги при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом. Ст.. 47 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 року (2344-14) передбачено, що транспортно-експедиційні послуги належать до комплексу допоміжних операцій, пов"язаних з перевезеннями вантажів автомобільним транспортом та відповідно до ст..908 ЦК України (435-15) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Тобто, судом першої інстанції правильно визначено, що договір про надання транспортно-експедиційних послуг не є договором перевезення, а є лише допоміжним до договору перевезення і слугує організації перевезень. Наведене відповідає п. 1 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) .

Однак, посилаючись на ст.14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", згідно якої експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії, зробив помилковий висновок, що збитки в сумі –592 636,75 гр., що становлять вартість втраченого при перевезенні вантажу виникли внаслідок неналежного виконання умов контракту на транспортно-експедиційне обслуговування, а не внаслідок неналежного виконання договору перевезення. Тобто, суд першої інстанції ототожнив поняття договору перевезення вантажу (ст. 909 ЦК України, ст..45 Статуту Автомобільного транспорту України(далі САТ)) з договором транспортного експедирування (ст. 929 ЦК України, ст.1 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" (1955-15) ).

Судом першої інстанції не взято до уваги договір №-827 від 26.04.2010 року /а.с.38-39/, якій укладено ТзОВ "РАС Логістік" з СПД ФО Кретовим Ю.А. на виконання транспортних послуг. За даним договором Кретов як "Перевізник", що має відповідну ліцензію, зобов'язався забезпечити подачу автомобіля в місце, час і строки, узгоджене сторонами, доставити вантаж в пункт призначення та передати його уповноваженій особі, нести повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його приймання до передачі одержувачу, згідно товарно-транспортних документів. Кретов Ю.А. 30.04.10 року подав замовлення №-1468-П на перевезення належним йому автотранспортом вантажу Шосткінського гормолкомбінату і згідно заявки №-25 позивача від 30.04.10 року подав в цей же день автомобіль позивачу під завантаження. Умови цих договорів сторонами не порушено.

Відповідно до ст.ст.909, 929 ЦК, ст..ст.45,125 САТ України (401-69-п) , обидва договори: контракт №-690 і договір №-827 не є договорами перевезення. Ці договори носять організаційний характер і направлені лише на організацію здійснення перевезення.

З поданою 30.04.2010 року Кретовим Ю.А. і завантаженням позивачем автомобіля КаМАЗ р.н.50583 ОВ з причепом р.н. 15415 АМ, про що вказав і суд в оскарженому рішенні, товарно-транспортними накладними ТТН №-ГЛ-258953,, ГЛ-258954, ГЛ-258955, ГЛ-258956, ГЛ-258957, ГЛ-258958 від 30.04.2010 року на загальну суму –592 636,75 грн., між ними було укладено договір перевезення вантажу.

Згідно ст..ст.45,47,50,51 САТ України (401-69-п) , товарно-транспортна накладна є основним перевізним документом, який заповнюється і підписується вантажовідправником. Шофер-експедитор з пред"явленням службового посвідчення, приймає вантаж до перевезення від вантажовідправника, що посвідчує своїм підписом у всіх /чотирьох/ примірниках товарно- транспортних накладних, один з яких надається вантажовідправникові. З цього часу і в такій формі вважається укладеним договір перевезення. Підписана та заповнена вантажовідправником і перевізником накладна є письмовою формою договору автомобільного перевезення конкретного вантажу.

З наявних у справі товарно- транспортних накладних видно, що договір перевезення укладено між перевізником СПД ФО Кретовим Ю.А. та вантажовідправником-позивачем ВАТ "Шосткінський міськмолкомбінат".

Вантаж Шосткінського міськмолкомбінату прийняв до перевезення СПД Кретов і надалі він відповідав за збереження і доставку вантажу, згідно укладеного між ними договору перевезення та відповідно до ст.133 САТ України (401-69-п) .

Як встановлено апеляційним судом з пояснень апелянта, ТзОВ "РАС ЛОГІСТІК" не є учасником цього договору та перевезення не здійснював. Вантаж до перевезення від відправника-позивача не приймав. Перевезення не здійснював і тому не міг втратити вантаж позивача. ТзОВ "РАС Логістік" лише в забезпечення організації перевезень вантажу знайшов перевізника та забезпечив вчасне подання ним автомобіля вантажовідправнику, які й уклали договір перевезення.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , законами України "Про транспорт" (232/94-ВР) , "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , "Про транзит вантажів" (1172-14) , цим Законом (1172-14) , іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст.. 929 Цивільного кодексу України (435-15) , за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

За приписами статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор -це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Як вбачається з наведених норм, однією з істотних умов договору експедирування є визначення виду послуг експедитора, що кореспондується і з нормою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", в якій наведено перелік вимог до даного виду договорів. За правилами цієї ж статті факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Отже, таким документом є, у тому числі, і товарно-транспортна накладна.

Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту (401-69-п) , підпунктів 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

За приписами статті 158 Статуту автомобільного транспорту (401-69-п) лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.

Згідно усних доводів представника позивача, вантаж прийнятий перевізником СПД Кретовим Ю.А. не був доставлений одержувачам (ніби втрачено).

Відповідно до ст..ст.133,159,161 САТ України (401-69-п) , претензії, що виникають з перевезення, пред'являються до АТП чи організації, яке прийняло вантаж до перевезення і несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення і до видачі вантажоодержувачу.

В оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції вказав, що претензію було пред"явленно до ТзОВ "Рас Логістік" /Експедитора/. Проте, "РАС Логістік" не є транспортною організацією, не має автомобілів, перевезень не здійснює, вантаж до перевезення не приймало та договору перевезення не укладало. Однак, Суд, вказав, що контрактом №-690 про надання транспортно-експедиційних послуг передбачена умова збереження вантажу експедитором /а не перевізником/ до передачі одержувачу й тому, пославшись на загальні норми глави 51 Цивільного кодексу України (435-15) , стягнув суму вартості втраченого під час перевезення вантажу з експедитора, а не з перевізника.

Однак, судом не враховано, що статтею 127 САТ України (401-69-п) встановлено, що будь-які угоди автотранспортних підприємств, організацій і громадян, що мають ціллю змінити відповідальність чи звільнити від відповідальності, покладеної на автотранспортні підприємства та організації, не передбачені даним Статутом (401-69-п) або Правилами, вважаються недійсними та не мають сили. Не можна змінити й порядку пред"явлення претензій і позовів, який встановлено Статутом автомобільного транспорту України (401-69-п) .

За загальними нормами цивільного права, так і за нормами транспортного законодавства для застосування відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправність, наявність збитків, причинний зв"язок - що збитки є наслідком протиправних дій та вина.

Статтею 614 ЦК України встановлено, що вина є обов"язковою підставою відповідальності за завдані збитки.

Проте, в спірному випадку не встановлено не тільки наявності вини відповідача, а відсутні всі елементи складу правопорушення.

Позивачем не представлено доказів наявності збитків, без яких не можна говорити про цивільно-правову відповідальність. Позивачем не подано жодного належного доказу наявності збитків та втрати вантажу.

Як вище вже було зазначено, відповідно до ст.158 САТ України (401-69-п) та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортні накладні з відміткою вантажоотримувача про нестачу, втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в разі розбіжностей між перевізником вантажовідправником (вантажоотримувачем).

За приписами ст.. 158 САТ України (401-69-п) , лише зазначені документи можуть стверджувати обставини, які можуть бути підставою для застосування матеріальної відповідальності в разі втрати вантажу.

Згідно ст.,924 ЦК України (435-15) та ст..133,136 САТ України (401-69-п) , перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачу в межах дійсної вартості нестачі або втраченого вантажу. І ця відповідальність не може бути покладена на іншу особу.

Позивачем не було надано встановлених законодавством документів, що підтверджують втрату вантажу чи його нестачу, оскільки надані ним до справи товарно-транспортні накладні не мають записів жодного з 4-х, вказаних в товарно- транспортних накладних вантажоодержувачів про втрату чи нестачу вантажу. Також, позивачем не додержано вимог ст..ст.925 ЦК та 159 САТ України (401-69-п) , відповідно до яких до пред"явлення позову вантажовідправником чи вантажоодержувачем до перевізника на підставі даного Статуту, обов"язковим є пред"явлення претензії. Згідно статті 161 САТ України (401-69-п) , претензії, що виникають з перевезення вантажу, пред'являються до автотранспортних підприємств, які видали вантаж, а в разі втрати вантажу - до підприємства, яке прийняло вантаж до перевезень. В даному випадку вантаж до перевезення прийняв СПД ФО Кретов Ю.А., що посвідчено його підписами в товарно- транспортних накладних. До перевізника Кретова Ю.А. претензія не заявлялась ні вантажоодержувачами, ні вантажовідправником.

Згідно ст. 160 САТ України (401-69-п) , право на пред'явлення претензії мають у випадках втрати вантажу - вантажовідправник або вантажоодержувач. Оскільки, згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна (за наявними товарно- транспортними накладними) - це вантажоодержувачі, виникає з моменту передання майна перевізникові, то їм (одержувачам) належало і право пред"явлення претензій та позовів перевізникові в разі не поступлення (втрати) вантажу.

У справі відсутні відомості про звернення вантажоодержувачів до перевізника чи вантажовідправника з претензіями з приводу не поступлення /втрати/ вантажу.

Вантажовідправнику та Транспортно-експедиційної організації таке право належить лише в разі передачі такого права відповідно до ст..163 САТ України (401-69-п) . Передача права на пред"явлення претензії та позову посвідчується переуступочним написом на документі. Переуступочні написи вантажоодержувачів на товарно- транспортних накладних та у справі також відсутні.

Позивачем не доведено факту передачі вантажу відповідачу та того, що останнім втрачено вантаж внаслідок порушень договору про надання транспортно-експедиційних послуг. Позивачем не надано суду, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України належних і допустимих доказів втрати вантажу та спричинення збитків внаслідок неналежного виконання договору перевезення.

А тому з огляду на досліджені обставини справи та к еруючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд –

Апеляційну скаргу ТзОВ"ТЕК"РАС ЛОГІСТИК" задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 07.09.10

у справі № 22/115, скасувати. Прийняти нове рішення. В позові, відмовити.

Судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної

інстанціях покласти на позивача.

Господарському суду Львівської області видати накази у відповідності до ст. 116 КПК України.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.