36/394 Про визнання недійсними розпорядження міської державної адміністрації про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки - 13.12.2010 Прийняття

В вересні 2009 року Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Військової частини А 1656; Севастопольської Квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) морська звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсними та скасування розпоряджень Севастопольської міської державної адміністрації № 572-Р від 13.04.1998р. "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва" та розпорядження № 1171-Р від 29.06.1998р. "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137 га для ведення садівництва".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2009 року у справі № 36/394 в позові відмовлено.

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону, не погоджуючись з прийнятим рішенням, оскаржив його до суду апеляційної інстанції з мотиву порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, та неповного з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи.

Військовий прокурор вважає, що господарський суд дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову та не повністю дослідив дійсні обставини справи.

В обґрунтування власної позиції апелянт зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та знаходилася в користуванні військової частини 95105, яка використовувала її для тимчасового розміщення огороднього товариства, створеного із військовослужбовців цієї частини. Спірна земельна ділянка належить до державної власності, розпорядження якою здійснює Міністерство оборони України. Севастопільська міська державна адміністрація, приймаючи оспорювані розпорядження, перевищила надані їй повноваження, порушила порядок вилучення земель, та передало вказану земельну ділянку без згоди власника Садівничому товариству "Планер".

Севастопільська міська державна адміністрація надала письмовий відзив на апеляційне подання, в якому заперечила проти доводів прокуратури. Стверджує, що військова частина спірною земельною ділянкою не здійснює користування з 1991 року, користувачем якої залишається саме СТ "Планер". Документи, що підтверджують право користування цією земельною ділянкою у позивача відсутні. Оскільки спірна земельна ділянка не знаходилася в користуванні військової частини, то на час прийняття оспорюваних позивачем розпоряджень – 1998 рік (для передачі в постійне користування третій особі цієї ділянки) надання відповідної згоди від Міністерства оборони України не потребувалося, а тому розпорядження були прийняті у відповідності до вимог чинного на той час земельного законодавства. Крім того, відповідач вказує на те, що під час підготовки оспорюваний розпоряджень було проведене погодження встановлених меж землекористування земельних ділянок, що було погоджено з командиром військової частини як суміжним землекористувачем.

За таких обставин відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, тому просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, в задоволенні апеляційного подання – відмовити. Також відповідач у наданому відзиві просить суд розглянути спір без участі свого представника.

Садівниче товариство "Планер" також надало письмовий відзив на апеляційне подання, в якому посилається на безпідставність поданого позову та подання, просить залишити їх без задоволення. В обґрунтування власної позиції вказує на правомірність прийняття відповідачем спірних розпоряджень, оскільки вказана земельна ділянка не належить до земель оборони, була виведена з її складу та включена до складу земель запаса міста на підставі рішення Севастопольського міськвиконкому №4/86 від 15.11.1994 за результатами інвентаризації земель оборони. На час прийняття відповідних розпоряджень спірна земельна ділянка була прилеглою до військового містечка 408 територією. За таких обставин законні права позивачів не порушувалися, а тому позов, за твердженням третьої особи, подано необґрунтовано.

Садівничим товариством "Планер" 26.11.2010 надано письмове клопотання про розгляд спору за відсутності його представника в зв’язку з неможливістю забезпечити його явку.

Учасники спору були належним чином повідомлені про час та місце судових засідань (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, позивачі, відповідач та третя особа наданими їм процесуальними правами щодо прийняття участі в судовому засіданні не скористалися, та в судове засідання від 13.12.2010 не з'являлися.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами та доповненнями станом на 19.12.2008р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач та третя особа надали письмові відзиви на подане прокурором апеляційне подання, та просили розглядати спір без участі їх представників

Судова колегія, заслухавши думку прокуратури, приходить до висновку про можливість розгляду апеляційного подання за відсутності представників відповідача та третьої особи, які були повідомлені про час та місце судового засідання належним чином.

Розглянувши доводи апеляційного подання, наданих відзивів від інших учасників, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача, судова колегія приходить до висновку про обгрунтованість поданого апеляційного подання, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є право користування земельною ділянкою, тобто спір про право, який виник з відносин, врегульованих Земельним кодексом України (2768-14) та повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства. Отже, предметом спору є визнання недійсними рішень органу державної виконавчої влади у сфері земельних відносин та як наслідок захист права позивача на земельну ділянку (постанова Вищого господарського суду України від 14.09.2010 у справі №36/394).

Спір між сторонами виник з приводу правомірності прийняття Севастопольською міською державною адміністрацією наступних розпоряджень: 1) №572-Р від 13.04.1998р. "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва"; 2) №1171-Р від 29.06.1998 р. "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137 га для ведення садівництва".

Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Військової частини А 1656; Севастопольської Квартирно-експлуатаційної частини (КЕЧ) морська вважає, що вказані розпорядження прийняті відповідачем неправомірно, без отримання відповідного дозволу Міністерства оборони України, як розпорядника та чинного користувача спірною земельною ділянкою, оскільки за своїм статусом вона належить до земель оборони, що в подальшому призвело до незаконного вилучення даної земельної ділянки та порушення прав позивачів. Спірна земельна ділянка була надана лише в тимчасове користування огородньому товариству "Планер", яке в подальшому було об’єднано з Садівничим товариством "Планер", а тому за вказаних умов не дотримання встановленого законом порядку викупу чи вилучення земель, відповідач не мав права приймати вказані розпорядження, якими передав в постійне користування земельну ділянку третій особі. За таких обставин прокурор просить суд визнати недійсними розпорядження відповідача та скасувати їх у відповідності до положень ст. 393 ЦК України та ст.21 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови в задоволені позову стали висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачами не були надані відповідні рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради № 4/86, та докази відведення спірної земельної ділянки саме Міністерству Оборони України, військовій частині А -1656, Севастопольській КЕЧ (морській), в/ч 03121, 95105. Як було встановлено судом, спірна ділянка на період інвентаризації в 1994 році перебувала в користуванні Городнього товариства "Планер-2"в/ч 95105; та мало місце звернення командира військової частини 95105 про її приєднання до Садівничого товариства "Планер". Відповідно позивачі не підтвердили своє право користування спірною земельною ділянкою.

Дослідивши обставини справи та зібрані докази, судова колегія не може погодитися із висновками суду першої інстанції та вважає їх помилковими, враховуючи наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов 'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статей 118, 119 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) . Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Відповідно до статей 7, 19, 23 Земельного кодексу УРСР, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; громадським об'єднанням; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам.

У тимчасове користування земля надається Радами народних депутатів, із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для городництва, сінокосіння і випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

Згідно статей 31, 34 Земельного кодексу УРСР вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні і використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середовища.

Попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться місцевими Радами народних депутатів, які мають право вилучати ці ділянки.

Статтею 70 Земельного кодексу УРСР визначені землі для потреб оборони: землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Згідно з частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом (2768-14) .

Згідно статей 1, 2, 3, 10, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України (254к/96-ВР) , цей Закон, Закон України "Про оборону України" (1932-12) , статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що на підставі рішення Севастопольського міськвиконкому від 29.08.1962 № 10рс земельна ділянка розміром 36 га була виділена в користування військовій частині 95105 МО СРСР.

10.07.1991 командиром військової частини 95105 був виданий наказ № 87 "О выделении земельного участка вторичным землепользователям под огороды", на підставі якого було виділено на території об'єкту №408 військової частини 95105 земельну ділянку загальною площею 2,6 га для огородництва, та було створено на цій ділянці огороднє товариство "Планер-2", яке має бути об'єднане з садівничим товариством "Планер".

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що у відповідності до положень цього наказу спірна земельна ділянка виділялася зі складу земель оборони, а отже була надана членам садівничого товариства у тимчасове користування без права будівництва та посадки дерев на закріпленій ділянці.

З матеріалів справи вбачається, що Садівниче товариство "Планер"та його члени користуються спірною земельною ділянкою загальною площею 2,7137 га цього військового містечка, впритул прилягаючу до садівничого товариства. з 1991 року.

Згідно ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президента України "Про Збройні Сили України" (4/91) , Указів Президії Верховної ради України "Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" та "Про підпорядкування України дислокованих на її території військових частин і підрозділів ... Міністерства Оборони СРСР" все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР перейшли відповідно до Міністерства Оборони України, в тому числі і земельна ділянка, на якій розташовано в/містечко №408 військової частини 95105.

В 1993 року військова частина 95105 була перейменована у військову частину А1656 Міністерства Оборони України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (v005p710-05) , право користування земельною ділянкою не втрачається у зв'язку з не переоформленням його відповідно до існуючих вимог.

Враховуючи вищевикладене, Міністерство оборони України в особі військової частини А1656 на підставі рішення Севастопольського міськвиконкому від 29.08.1962 № Юрс, та законодавчих актів щодо переходу земель Міністерства оборони СРСР до Міністерства оборони України є користувачем спірної земельної ділянки, що знаходиться на території військового містечка № 408, в тому числі й тією її частиною, що була тимчасово виділена командиром в/частини 95105 членам огороднього товариства "Планер-2" об'єднаного з СТ "Планер".

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, СТ "Планер" з метою оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою, звернулося із відповідним клопотанням до Севастопольської міської державної адміністрації, яка видала оспорюване розпорядження №572-Р від 13.04.1998р. "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва".

29 червня 1998 року, головою Севастопольської міської державної адміністрації також було видано розпорядження №1171-Р, яким СТ "Планер" надано в постійне користування спірну земельну ділянку площею 2,7137га.

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийняття оспорюваних розпоряджень, посилається на те, що спірна земельна ділянка не входить до складу земель оборони, користувачем її є саме СТ "Планер", та перед прийняттям вказаних розпоряджень, відповідачем були погоджені встановлені межі землекористування земельних ділянок військової частини та СТ "Планер" з командиром військової частини як суміжним землекористувачем.

Дослідивши обставини справи, судова колегія визнає безпідставними та не приймає до уваги такі твердження відповідача, враховуючи наступне.

Під час розгляду спору колегією встановлено, що спірна земельна ділянка у відповідності до рішення Севастопольського міськвиконкому від 29.08.1962 №10рс входить до складу земель Міністерства оборони та була надана в користування військовій частині, перейменованій в подальшому А1656. отже земельна ділянка належить до державної власності, реалізація права власника щодо якої належить Міністерству оборони України. Надання спірної земельної ділянки військовою частиною в тимчасове користування СТ "Планер" не припиняє права власності та користування законного власника земельної ділянки.

Згідно ч. 6 ст. 19 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року, чинній на час прийняття спірних розпоряджень, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Статтею 31 Земельного Кодексу України встановлено, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно ст. 34 Земельного кодексу підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами.

Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що 22.12.1997 року Міністром оборони України був виданий наказ № 483 (v0483322-97) , пунктами 44, 45 якого визначалося, що за відсутності необхідності, землі, передані для потреб Збройних Сил України підлягають передачі місцевим органам влади за згодою Міністра Оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних сил України.

В судовому засіданні військовим прокурором були надані письмові пояснення, згідно яких примірник рішення Севастопольського міськвиконкому від 29.08.1962 № 10рс, яким спірна земельна ділянка була виділена військовій частині, знаходиться у Державному архіві м. Севастополя та має гриф "таємно", в зв’язку з чим примірник рішення не може бути наданий прокуратурою для ознайомлення суду. Однак, на підтвердження власної позиції прокуратурою надані копії державного акту на право постійного користування земельною ділянкою в 55,7611 га, виданий Військовій частині А-1656 Міністерства оборони України, копія рішення виконкому Севастопольської міської ради народних депутатів №4/86 від 15.11.1994 року про результати інвентаризації землекористувань військових частин та інших військових формувань, розміщених в адміністративних межах міста Севастополь, та довідку про правонаступництво військових частин (копії залучено до матеріалів справи).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із доводами позивачів та приходить до висновку про те, що спірна земельна ділянка військового містечка №408 відноситься до земель оборони, вона не може бути вилучена та надана іншому користувачу, не може бути змінено її цільове призначення не інакше, як за згодою з основним користувачем - Міністерством Оборони України, яке водночас наділене функціями власника від імені держави.

Як було встановлено судовою колегією під час розгляду спору, Міністерство Оборони України відповідної згоди згідно вимог ст.ст.31, 34 ЗК України на вилучення чи викуп спірної земельної ділянки не надавало. За таких обставин, за умови відсутності згоди власника, Севастопольською міською державною адміністрацією було неправомірно прийнято оскаржувані розпорядження №572-Р від 13.04.1998р. та №1171-р від 29.06.1998 р. щодо надання вказаної земельної ділянки СТ "Планер", що суперечить вимогам ст. ст. 19, 31, 34 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року, чинній на час прийняття спірних розпоряджень, та призводить до порушення законних прав власника - Міністерства Оборони України.

Статтями 15, 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки

або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого,

шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

З огляду на встановлені під час розгляду спору обставини справи, колегія вважає, що господарським судом були не повністю досліджені всі обставини справи, а тому не правомірно відмовлено в позові. За таких обставин рішення господарського суду підлягає скасуванню, позов підлягає задоволенню. Подане апеляційне подання визнається обґрунтованим у відповідності до положень ст.ст. 33- 34 ГПК України, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. Апеляційне подання Військового прокурора Севастопольського гарнізону задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.12.2009 року у справі № 36/394 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №572-Р від 13.04.1998р. "Про погодження місця розташування і дозвіл на складення проекту відводу земельної ділянки, запитуваної СТ "Планер" для ведення садівництва".

Визнати недійсним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації №1171-Р від 29.06.1998 р. "Про надання садівничому товариству "Планер" в постійне користування земельної ділянки площею 2,7137 га для ведення садівництва".

Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011 м. Севастополь, вул. Леніна, 2) в доход Державного бюджету України 85 грн. – державного мита за подання позову, 234 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.